Рішення

від 01.10.2019 по справі 910/10243/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2019Справа № 910/10243/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/10243/19

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

31 липня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» (позивач) надійшла позовна заява № 8848/51 від 31.07.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» (відповідач) про стягнення штрафних санкцій (пені) за договором поставки № 53-129-01-16-00769 від 26.08.2016 року в сумі 57 243,09 грн. (п`ятдесят сім тисяч двісті сорок три гривні 09 копійок)

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору поставки № 53-129-01-16-00769 від 26.08.2016 року своєчасно не виконав зобов`язання щодо поставки продукції, поставка продукції відбулась з простроченням, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10243/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» за адресою: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 19, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103050208978 ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року у справі № 910/10243/19 вручено уповноваженому представнику відповідача - 07.08.2019 року.

Відтак, строк для надання відзиву на позовну заяву до 22.08.2019 року (включно).

14.08.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що строк поставки товару порушених з поважних причин, внаслідок дії непереборної сили.

27.08.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 9894/51 від 27.08.2019 року, в якій позивач заперечив стосовно доводів відповідача та зазначив, що викладені у відзиві на позовну заяву доводи не спростовують пояснення позивача та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідь на відзив подана у встановлений судом строк, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України ).

Частиною 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року судом встановлено позивачу строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) - для подання суду: відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.

Судом встановлено, що у відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства «Укрпошта» за поштовими ідентифікатором № 0208106685444 відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами був отриманий позивачем 20.08.2019 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відтак, кінцевим строком для подання позивачем відповіді на відзив, з урахуванням ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, є 27.08.2019 року (включно).

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2016 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» (надалі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки № 53-129-01-16-00769 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі виготовити та поставити системи контролю концентрації водню для енергоблоків №1 та №2 ВП Запорізька АЕС ДП НАЕК Енергоатом , (далі - продукція), а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

В п. 1.2. договору визначено, що найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціни і строки поставки зазначені в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

За умовами п. 5.1. договору, строк поставки продукції зазначений в специфікації.

Згідно з п. 5.4. договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Відповідно до п. 5.10. договору, право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції.

Додатковою угодою № 2 від 26.05.2017 року до договору продовжено строк поставки продукції до 30.07.2017 року.

У відповідності до специфікації № 1 до договору загальна вартість продукції становить 19 081 032,00 грн., термін поставки - до 30.07.2017 року.

На виконання умов договору поставки № 53-129-01-16-00769 від 26.08.2016 року відповідач поставив, а позивач прийняв продукцію на загальну суму 19 081 032,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000009 від 03.08.2017 року (копія міститься в матеріалах справи).

31.08.2017 року на підтвердження факту приймання-передачі продукції за договором сторонами було підписано акт приймання-передачі ТМЦ № 494/61 (копія міститься в матеріалах справи).

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору в частині недотримання строків поставки продукції позивачем нараховано пеню в розмірі 57 243,09 грн. за період з 01.08.2017 року по 03.08.2017 року.

Позивачем було направлено відповідачу претензію № 11016/51 від 17.11.2017 року про сплачу пені за порушення строків поставки продукції у розмірі 0,1% від вартості не поставленої в строк продукції в сумі 57 243,09 грн.

Відповідач в листі від 01.12.2017 року № 21-04/249 просив не застосовувати до відповідача штрафні санкції за затримку поставки продукції, оскільки затримка поставки продукції була з об`єктивних причин.

За умовами п. 8.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 8.3. договору передбачено, що виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-Промислової Палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.

Згідно визначення, наданого Торгово-промисловою палатою України в Рішенні "Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)" від 18.12.2014 року № 44(5) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) це надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Перелік обставин непереборної сили (форс-мажору) міститься в п. 3.1. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зі змінами та доповненнями від 26.04.2016 року - далі ТПП.

Документом, що засвідчує форс-мажорні обставини є Сертифікат встановленої форми, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою регіональною Торгово-промисловою палатою, який повинен бути зареєстрований в Реєстрі сертифікатів про форс-мажорні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Тобто, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даним умов здійснення господарської відповідальності.

Таким чином, сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, що саме через настання цих обставин сторона об`єктивно була позбавлена можливості виконати договірне зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Таким чином, належним доказом підтвердження форс-мажорної обставини є сертифікат торгово-промислової палати, який в матеріалах справи відсутній.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за порушення строку поставки продукції за договором постачальнику нараховується пеня в розмірі 0,1% вартості не поставленої в строк продукції за кожний день прострочення (включно з днем фактичної поставки, відповідно до видаткової накладної) , але не більше 30% вартості несвоєчасно поставленої продукції. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак, під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу строків поставки продукції не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Як вже було встановлено судом, в договорі (в редакції додаткової угоди № 2 від 26.05.2017 року) сторони погодили строк (термін) поставки до 30.07.2017 року.

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, у відповідача виник обов`язок поставити продукцію у строк до 31.07.2017 року (у відповідності до приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки 30 липня 2017 року припадає на вихідний день - на неділю).

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо поставки продукції у строк визначений договором не виконав, поставка продукції здійснена відповідачем 03.08.2017 року, тобто відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання на 3 (три) дні.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 57 243,09 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» (ідентифікаційний код 20035704, адреса: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 19) на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3) в особі Відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча Компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 26251923, адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 108, літ. А) грошові кошти: пені за договором поставки № 53-129-01-16-00769 від 26.08.2016 року - 57 243,09 грн. (п`ятдесят сім тисяч двісті сорок три гривні 09 копійок) та судовий збір - 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.10.2019р.

Суддя О.В. Котков