Постанова

від 01.10.2019 по справі 552/8126/14-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/8126/14-ц Номер провадження 22-ц/814/2471/19Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Абрамова П.С., Дряниці Ю.В.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

представника боржника - адвоката Буглак В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 14 березня 2017 року, постановлену суддею Яковенко Н.Л., по справі за поданням Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Дрібної Ю.А. про тимчасове обмеження в праві виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 .

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14 березня 2017 року тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань з виконання рішення Київського районного суду м. Полтави в справі № 552/8126/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Кристалбанк заборгованості з кредитним договором в розмірі 3185961,19 грн. (том 2 а.с. 249-250).

З вказаною ухвалою не погодився боржник ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що суд не звернув увагу на те, що заборгованість за рішенням суду стягнута солідарно, зобов`язання за кредитним договором було забезпечене іпотекою, вартість якої перевищує суму боргу, та на яку ПАТ Кристалбанк звернуто стягнення.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов 30.09.2019 року, представник АТ Кристалбанк прохає залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, яка є законною та обґрунтованою.

В судове засідання представник стягувача, боржник ОСОБА_2 .В. та державний виконавець не з`явились, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Участь боржника ОСОБА_1 в апеляційному суді забезпечена представником - адвокатом Буглак В.В.

Неявка осіб, належним чином повідомлених про день, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи, що відповідає ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника боржника Буглак В.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її задоволення, враховуючи наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.03.2013 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Дрібна Ю.А. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні у відділі знаходиться виконавче провадження ВП № 49950464 з примусового виконання рішення Київського районного суду м. Полтави в справі № 552/8126/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Кристалбанк заборгованості з кредитним договором в розмірі 3185961,19 грн.

Однак, боржник протягом тривалого часу ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням. У зв`язку з чим просив суд тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції встановив, що на примусовому виконанні у відділі знаходиться виконавче провадження ВП № 49950464 з примусового виконання рішення Київського районного суду м. Полтави в справі № 552/8126/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Кристалбанк заборгованості з кредитним договором в розмірі 3185961,19 грн.

В межах виконавчого провадження державним виконавцем вживалися заходи як щодо добровільного виконання рішення боржником, так і заходи примусового виконання. Зокрема, щодо можливого виявлення майна, належного боржника, на яке можливе звернути стягнення.

Оскільки, незважаючи на вжиті державним виконавцем заходи, боржник на законні вимоги державного виконавця не реагує, судове рішення залишається невиконаними впродовж тривалого часу, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення подання державного виконавця та тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

Пунктом 8 ст. 19 Закону від 3 квітня 2003 р. № 661-VI "Про Державну прикордонну службу України" (далі - Закон № 661-VI) встановлено, що на Державну прикордонну службу України (далі - ДПС) відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, запобігання та недопущення в`їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі - ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України "Про виконавче провадження".

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України Про виконавче провадження закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Між тим, вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі Закону України Про виконавче провадження у зв`язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII).

Визначення поняття "ухилення" боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, в Законі № 606-XIV не розкрито.

Статтею 90 зазначеного Закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

Разом з тим чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 19 ч.3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження , позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання".

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377 -1 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Обґрунтовуючи подання, державний виконавець послався на те, що боржник протягом тривалого часу ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

До матеріалів подання державним виконавцем додані документи зокрема на підтвердження того, що ним вживалися заходи щодо виявлення доходів та майна боржника, на яке в подальшому державним виконавцем було накладено арешт відповідно до постанови від 28.01.2016 року (а.с. 223-244).

Водночас, доказів на підтвердження того, що державним виконавцем вживалися дії щодо реалізації виявленого у боржника майна, на яке накладено арешт, за рахунок якого можливо здійснити погашення заборгованості, до матеріалів подання не додано.

Жодних доказів на підтвердження того, що боржник ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання рішення суду, яке знаходиться на примусовому виконанні в органі ДВС, матеріали подання не містять та державним виконавцем не надані.

Отже, державним виконавцем не доведено наявність підстав для звернення до суду з вказаним поданням, а в суду першої інстанції, відповідно, були відсутні правові підстави для задоволення подання державного виконавця.

За вказаних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов`язань.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 14 березня 2017 року скасувати.

У задоволенні подання Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Дрібної Ю.А. про тимчасове обмеження в праві виїзду за кордон боржника ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді П.С.Абрамов

Ю.В.Дряниця