Рішення

від 01.10.2019 по справі 915/1755/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року Справа № 915/1755/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом : Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»

(54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14; ідент.код 01125608) ,

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто»

(54020, м.Миколаїв, Узвіз Громадянський, буд.1/1; ідент.код 38395822) ,

про : стягнення заборгованості в розмірі 564,71 грн,-

в с т а н о в и в:

17.07.2019 Державне підприємство Миколаївський морський торговельний порт звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Трансспецавто заборгованість в розмірі 564,71 грн, з яких: 408,62 грн - основний борг за договором №74-Р від 10.08.2015 щодо відшкодування (компенсації) сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 112,79 грн пені, 33,83 грн інфляційних втрат та 9,47 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 22.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.

Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.08.2015 між Державним підприємством «Миколаївський морський торговельний порт» , як балансоутримувачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто» , як орендарем, укладено договір №74-Р (далі - Договір), предметом якого є взаємовідносини сторін щодо відшкодування (компенсації) орендарем балансоутримувачу сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке використовується за договором оренди державного нерухомого майна від 27.12.2012 року №РОФ-1132 (далі - Договір оренди), укладеним між орендарем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області.

Відповідно до п.2.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 23.12.2015) балансоутримувач зобов`язується щорічно до 31-го грудня кожного наступного року виставляти орендарю рахунок на відшкодування (компенсацію) сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Рахунок виставляється за попередній календарний рік пропорційно розміру річного податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розрахованого згідно із розділом XІІ «Податок на майно» Податкового кодексу України, якщо такий податок не компенсовано річним податком на прибуток. Розрахунок розміру відшкодування (компенсації), що підлягає сплаті орендарем, здійснюється балансоутримувачем за нерухоме майно, яке використовується за Договором оренди.

Відповідно до п.2.2 Договору орендар зобов`язується оплачувати рахунки, виставлені балансоутримувачем згідно п.2.1 Договору, протягом 5-ти банківських днів з дати отримання рахунку.

Відповідно до п.3.2 Договору за прострочення оплати по Договору з орендаря стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати за кожний день прострочення.

Відповідно до п.4.1 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом строку дії договору оренди, а в частині розрахунків до повного їх завершення орендарем.

15.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області підписано договір про дострокове припинення дії Договору оренди державного нерухомого майна від 27.12.2012 №РОФ-1132, актом приймання-передачі від 15.08.2018 майно повернуто орендодавцю.

Позивачем був складений акт наданих послуг (виконаних робіт) від 31.08.2018 №15492666 з відшкодування сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2018 по 14.08.2018 на суму 408,62 грн, який підписаний відповідачем без зауважень.

На підставі вказаного акту позивачем виставлений рахунок від 31.08.2018 №15492666 на суму 408,62 грн, який 25.09.2018 отриманий відповідачем за супровідним листом №03-10/165 від 13.09.2018.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №06/1417 від 17.10.2018 з вимогою по сплаті заборгованості за договором №74-Р від 10.08.2015, яка відповідачем отримана 22.10.2018 та залишена без відповіді та без задоволення.

Позивач вказує, що в порушення умов договору відповідач рахунок протягом 5-ти банківських днів з дати отримання не оплатив, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

На підставі ст.ст.11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повної та своєчасної оплати закон покладає на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був складений акт наданих послуг (виконаних робіт) від 31.08.2018 №15492666 з відшкодування сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2018 по 14.08.2018 на суму 408,62 грн, який підписаний відповідачем без зауважень.

На підставі вказаного акту позивачем виставлений рахунок від 31.08.2018 №15492666 на суму 408,62 грн, який 25.09.2018 отриманий відповідачем за супровідним листом №03-10/165 від 13.09.2018.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про належне виконання своїх зобов`язань за Договором в частині відшкодування (компенсації) орендарем балансоутримувачу сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за актом наданих послуг (виконаних робіт) від 31.08.2018 №15492666 за період з 01.01.2018 по 14.08.2018 на суму 408,62 грн.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором №74-Р від 10.08.2015 в сумі 408,62 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 112,79 грн, слід зазначити наступне.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення стороною зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.2 ст.193 ГК України, ст.611 ЦК України). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6. ст.231 ГК України).

Відповідно до п.3.2 Договору за прострочення оплати по Договору з орендаря стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати за кожний день прострочення.

Позивачем здійснено нарахування пені за період з 03.10.2018 по 11.07.2019 (282 дні) в сумі 112,79 грн.

Натомість, суд вказує, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що розрахунок пені позивачем здійснено без врахування положень ч.6 ст.232 ГК України.

Судом уточнено розрахунок пені та встановлено, що стягненню підлягає пеня в сумі 73,75 грн за період з 03.10.2018 по 03.04.2019 включно. В частині стягнення пені у сумі 39,04 грн слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст.625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Позивачем нараховано відповідачу 9,47 грн - інфляційних втрат за період з 03.10.2018 по 11.07.2019.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення .

Тобто, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу . При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця , а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою .

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом перераховано розмір інфляційних втрат, оскільки нарахування позивачем індексу інфляції по дням не відповідає приписам ст.625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат, виходячи з дати порушення відповідачем грошового зобов`язання, судом встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 31,62 грн за період з жовтня 2018 року по червень 2019 року включно, виходячи з сумарного індексу інфляції за весь спірний період 1,0773876 (жовтень 2018 - 101,7%, листопад 2018 - 101,4%, грудень 2018 - 100,8%, січень 2019 - 101%, лютий 2019 - 100,5%, березень 2019 - 100,9%, квітень 2019 - 101%, травень 2019 - 100,7%, червень 2019 - 99,5%).

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2,21 грн слід відмовити.

До того ж, позивачем нараховано відповідачу 9,47 грн - 3 % річних за період з 03.10.2018 по 11.07.2019 (282 дні).

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст.ст.77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до змісту ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь-яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором в частині відшкодування (компенсації) орендарем балансоутримувачу сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за актом наданих послуг (виконаних робіт) від 31.08.2018 №15492666 за період з 01.01.2018 по 14.08.2018, відповідач, у порушення приписів ст.ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних в розмірі заявленому позивачем, а пені та інфляційних втрат в розмірі встановленому судом.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Датою підписання рішення є 01.10.2019, оскільки згідно наказу Господарського суду Миколаївської області №267-б від 02.09.2019 суддя Мавродієва М.В. у період з 16.09.2019 по 30.09.2019 перебувала у щорічній оплачуваній відпустці.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансспецавто» (54020, м.Миколаїв, Узвіз Громадянський, буд.1/1; ідент.код 38395822) на користь Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/14; ідент.код 01125608) 408,62 грн основного боргу, 73,75 грн пені, 31,62 інфляційних втрат, 9,47 грн - 3% річних та 1780,68 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення оформлено у відповідності до ст.238 ГПК України

та підписано суддею 01.10.2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва