Ухвала

від 02.10.2019 по справі 921/238/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 921/238/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.01.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щ. і Т."

до Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

2. Приватного агропромислового підприємства "Прогрес",

про стягнення 16 490,89 грн.,

ВСТАНОВИВ:

09.08.2019 (згідно поштовими відмітками на конверті) Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області звернувся із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.01.2019 через суд апеляційної інстанції до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з клопотаннями про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали касаційної скарги Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 921/238/18 виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Враховуючи, що положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Предметом позову у даній справі є стягнення попередньої оплати за придбаний товар у загальній сумі 16 490,89 грн. (з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат), що становить значно менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100 = 192 100,00 грн. станом на 2019 рік), тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження заявник, з посиланням на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин застосовано загальні норми про договір купівлі-продажу без урахування спеціальних положень Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, якими, на думку заявника, повинні регулюватися спірні правовідносини.

Втім, зазначені обставини не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки доводи заявника у касаційній скарзі фактично заводяться до незгоди з прийнятими судовими рішеннями. При цьому, питання права щодо необхідності застосування спеціальних положень нормативно-правового акта при вирішенні спірних правовідносин сторін у даній справі, ґрунтується на суб`єктивному тлумаченні фактичних обставин справи та вимог законодавства на власну користь та не має фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи те, що інших доводів на підтвердження необхідності відкриття касаційного провадження у цій справі заявником не наведено та не міститься обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тому Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

В частині четвертій статті 11 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналогічні положення містить і стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

За змістом частини 1 статті 18 зазначеного Закону, для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою, але у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали ЄСПЛ чи ухвали Європейської комісії з прав людини, Суд користується оригінальним текстом.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18, використовуючи оригінальний текст) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

В контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, наведені норми закону надають Верховному Суду право застосовувати критерій малозначності справи, закріплений положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.01.2019.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.01.2019 у справі №921/238/18.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов