Рішення

від 02.10.2019 по справі 640/14418/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2019 року №640/14418/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Громадської організації "Одеський громадсько-політичний рух "Калина" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява Громадської організації "Одеський громадсько-політичний рух "Калина" (далі - позивач, ГО "Калина") до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - відповідач, Національна рада) про скасування рішення відповідача від 11.07.2019 р. №724 "Про визначення представника Національної ради в Одеській області" (далі - оскаржуване рішення) .

Ухвалою суду від 06.08.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/14418/19 (далі - справа) , яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а також залучено до участі у справі ОСОБА_1 (також далі - третя особа) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 11.07.2019 р. під час засідання відповідача порушено процедуру голосування за проект рішення про призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1, та протиправно прийнято оскаржуване рішення, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також відповідач звертав увагу суду на те, що оскаржуване рішення не впливає на права та інтереси позивача.

Третя особа, будучи належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, письмових пояснень до суду не подавав.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з офіційного відеохостингу Національної ради на сайті "Youtube" ІНФОРМАЦІЯ_1, на який посилається позивач, як на доказ у своїй позовній заяві, 11.07.2019 р. під час проведення засідання відповідача розглядався проект рішення про призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1. При проведенні голосування членами Національної ради рішення про призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1 не було прийняте (за вищезазначене рішення проголосувало 4 члени Національної ради. Час відеозапису: 2:22:45-2:29:45). Водночас, у подальшому, під час засідання за власною ініціативою Національної ради вищезазначене рішення скасовано. При повторному розгляді проект рішення про призначення представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1 прийнятий (за вищезазначене рішення проголосувало 5 членів Національної ради. Час відеозапису: ІНФОРМАЦІЯ_2).

За результатами засідання 11.07.2019 р., на підставі протоколу №16, Національною радою прийнято оскаржуване рішення, яким призначено ОСОБА_1 на посаду представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області строком на 4 роки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади діяльності Національної ради як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення визначені Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" від 23.09.1997 р. №538/97-ВР (далі - Закон №538/97-ВР) .

Статтею 1 Закону №538/97-ВР встановлено, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Відповідно до ст. 2 Закону №538/97-ВР, Національна рада у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України Про телебачення і радіомовлення , цим Законом, іншими законами України.

Частиною 1 ст. 3 Закону №538/97-ВР передбачено, що діяльність Національної ради ґрунтується на принципах законності, незалежності, об`єктивності, прозорості, доступності для громадськості, врахування культурної, ідеологічної та політичної багатоманітності в суспільстві, врахування загальновизнаних міжнародних норм та стандартів у галузі телерадіомовлення, повноти і всебічного розгляду питань та обґрунтованості прийнятих рішень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону №538/97-ВР, для забезпечення виконання повноважень Національної ради в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються представники Національної ради.

Представник Національної ради призначається на посаду Національною радою на конкурсній основі строком на чотири роки. Умови конкурсу затверджуються рішенням Національної ради. Представник Національної ради є працівником апарату Національної ради і виконує службові функції відповідно до штатного розпису апарату Національної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №538/97-ВР, засідання Національної ради скликаються головою Національної ради відповідно до Регламенту Національної ради за власною ініціативою або на вимогу не менше трьох членів Національної ради.

Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 24 Закону №538/97-ВР, виключно на засіданнях Національної ради призначаються і звільняються представники Національної ради в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 24 Закону №538/97-ВР, засідання Національної ради є правомочним, якщо на ньому присутні не менше шести членів Національної ради.

Рішення Національної ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше п`яти членів Національної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №538/97-ВР, порядок організації та внутрішньої роботи Національної ради, що не врегульований цим Законом, визначається Регламентом Національної ради, який за поданням голови або не менше трьох членів Національної ради затверджується Національною радою більшістю від її складу.

Так, рішенням Національної ради від 29.04.2015 р. №581 затверджено Регламент Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Регламент) , згідно з п. 1.3 якого цей Регламент встановлює порядок організації та внутрішньої роботи Національної ради, проведення засідань, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання її діяльності.

Відповідно до п. 3.5.11. Регламенту, після завершення обговорення питання головуючий виносить проект рішення на голосування, зазначаючи назву і суть питання.

Згідно з п. 3.5.13. Регламенту, голосування здійснюється кожним членом Національної ради особисто шляхом підняття руки.

Відповідно до п. 3.5.14. Регламенту, Рішення Національної ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше п`яти членів Національної ради. Рішення, які не отримали необхідної кількості голосів, вважаються не прийнятими.

Згідно з п. 3.5.17. Регламенту, Національна рада може скасувати рішення за власною ініціативою.

При цьому, відповідно до п. 3.5.15. Регламенту, повторний розгляд проектів рішень Національної ради, які не отримали необхідної кількості голосів, здійснюється за ініціативою одного із членів Національної ради.

Таким чином, суд не погоджується із твердженням позивача, що законодавством не передбачено право членів Національної ради змінювати результати свого голосування (волевиявлення) шляхом зміни свого рішення проголошеного на голосуванні Національної ради.

Відтак, суд дослідивши відеозапис з офіційного відеохостингу Національної ради на сайті "Youtube" ІНФОРМАЦІЯ_1 дійшов висновку, що доводи позивача, що голос одного із членів Національної ради без проведення голосування було додано до результатів голосування щодо призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1 не відповідає дійсності.

На відеозаписі з офіційного відеохостингу Національної ради на сайті "Youtube ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що Національною радою скасовано рішення №30 порядку денного (щодо призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1) та при повторному розгляді прийнято позитивне рішення щодо призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1 (час відеозапису ІНФОРМАЦІЯ_2).

Зважаючи на вищезазначені обставини суд зазначає, що повторний розгляд Національною радою проекту рішення щодо призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1 здійснено за визначеною законодавством України та у відповідності до Регламенту процедурою, а доводи позивача щодо порушення Національною радою при розгляді рішення щодо призначення представником Національної ради з питань телебачення і радіомовлення в Одеській області ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Разом з тим, в обґрунтування наявності у ГО "Калина" законного інтересу для оскарження спірного рішення позивач посилається на те, що ГО "Калина", як громадська організація в місті Одеса має законний інтерес на чесний моніторинг місцевих організацій теле- і радіо-мовлення, а також прозоре й законне призначення осіб на державні посади. Як на підтвердження вищезазначеного позивач посилається на ч. 2 ст. 5 та ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч.ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як розтлумачено рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_2 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25 листопада 1997 року №6-зп, "Частину Другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді".

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 КАС України, ч. 3 ст. 110, ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень ст.ст. 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 4, 17 КАС України в аспекті ст. 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004, дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Вище викладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 15 грудня 2015 року у справі №800/206/15 та Вищий адміністративний суд України у постанові від 21 січня 2016 року у справі №К/800/38720/15.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 2, п. 8 ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси осіб, тобто суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 березня 2013 року у справі №21-438а12.

Крім того, як зазначено Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-1115во10, із аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ст. 17 КАС України вбачається, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Тобто, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушенння права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. У свою чергу, вищезазначені обставини свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтереси, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Отже, у ході судового розгляду справи позивачем не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів того, що оскаржуваним рішенням порушено законні права та інтереси ГО "Калина".

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов Громадської організації "Одеський громадсько-політичний рух "Калина" до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Громадської організації "Одеський громадсько-політичний рух "Калина" (місцезнаходження: 65072, Одеська обл., м. Одеса, вул. Іцхака Рабіна, 37, кв. 5; код ЄДРПОУ 40532587) до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Прорізна, 2; код ЄДРПОУ 00063928), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1), про скасування рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко