Рішення

від 25.09.2019 по справі 922/2662/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2662/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Э.Д.С.", (61066, м. Харків, пров. Фруктовий, буд. 5; ідент. код 31236753)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток СПХ" (61002, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, будинок 57, кімната 21; ідент. код 40679171)

про стягнення 11413,45 грн.

за участю представників:

позивача - Веретун Н.І. (ордер КС № 245226 від 19.08.19)

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Э.Д.С." 19.08.2019 звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток СПХ" про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 10000,00 грн., які підлягають поверненню позивачу. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на помилкове перерахування на користь відповідача грошових коштів у розмірі 13500,00 грн. за платіжним дорученням № 234 від 02.03.2018 р., з яких у добровільному порядку було повернуто лише 3500,00 грн., решта коштів знаходиться у безпідставному користуванні відповідача, у зв`язку з чим позивачем на суму цих коштів, в порядку приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, було нараховано інфляційне збільшення у розмірі 990,00 грн. та 3% річних у розмірі 423,45 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2019 прийнято позовну заяву ТОВ "Э.Д.С." до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2662/19, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 25.09.2019 об 11:30.

Представник позивача у судовому засіданні 25.09.2019 позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві, проте просить суд врахувати, що відповідачем було здійсненого повернення на рахунок відповідача частини грошових коштів у сумі 1500,00 грн., на підтвердження чого надав до матеріалів справи копію платіжного доручення № 1774 від 02.09.2019 р. та виписку банку по рахунку позивача, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 8500,00 грн., інфляційне збільшення у розмірі 990,00 грн. та 3% річних у розмірі 423,45 грн., а також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Відповідач в судове засідання 25.09.2019 свого повноважного представника не направив, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд даної справи повідомлений 09.09.2019 р., тобто своєчасно та належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення відповідачу, зокрема, ухвали господарського суду Харківської області від 27.08.2019.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд встановив наступне.

02.03.2018 року на підставі платіжного доручення № 234 на суму 13500,00 грн. з призначенням платежу: "Передплата за рукав, згідно рах. № 54 від 23.02.2018, в т.ч. ПДВ -2250,00" позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Восток СПХ" (відповідач) грошові кошти у сумі 13500,00 грн.

Як вказує позивач, зазначені кошти були перераховані відповідачеві помилково, посилаючись на попередні переговори щодо можливої укладення договору поставки, але договір поставки між сторонами у будь-який спосіб не укладався, а товару не поставлявся.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача з листом-вимогою на електронну пошту відповідача, а саме з листом за вих. № 65 від 18.04.2018 року, про повернення грошових коштів у сумі 13500,00 грн., перерахованих на підставі платіжного доручення № 234 від 02.03.2018 р.

На підставі платіжного доручення № 796 від 12.07.2018 року відповідачем було перераховано (повернуто) на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 3500,00 грн. із зазначенням призначення платежу: "Повернення коштів згідно листа № 65 від 18.04.2018 р. в т.ч. ПДВ 20% 583,33 грн."

Тобто станом на час звернення позивача до суду за захистом своїх порушених майнових прав, за твердженнями позивача, не поверненими відповідачем залишились безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 10000,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що оскільки грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. перераховані позивачем на рахунок відповідача отримані останнім без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 990,00 грн. суми зростання боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в розмірі 423,45 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13 предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Матеріалами справи підтверджено факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 13500,00 грн., свідченням чого є наявне у матеріалах справи платіжне доручення № 234 від 02.03.2018 р., що відповідачем не заперечується.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними умовами договору є предмет, ціна та строк. Договір, в якому сторони не досягли згоди щодо таких умов не може вважатися укладеним.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Як вказує позивач і матеріали справи не містять доказів зворотного, між сторонами не було укладено у будь-який спосіб договору, а відтак і виникнення договірних зобов`язань з відповідачем, тобто посилання позивача на приписи ст.1212 ЦК України, є обґрунтованими та належним чином доведеними.

В свою чергу, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів. Жодних документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

Таким чином, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 13500,00 грн., з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Одночасно судом встановлено, що до звернення позивача до суду за захистом своїх прав відповідачем у добровільному порядку було повернуто частину перерахованих позивачем грошових коштів, а саме на підставі платіжного доручення № 796 від 12.07.2018 року відповідачем було перераховано (повернуто) на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 3500,00 грн.

З огляду на вищевикладені факти встановлені судом та підтверджені матеріалами справи, суд визнає правомірною та обґрунтованою вимогу позивача про повернення безпідставного перерахованих відповідачу грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

В той же час, суд приймає до уваги ту обставину, що в ході розгляду справи відповідачем було здійсненого повернення на рахунок позивача частини грошових коштів у сумі 1500,00 грн., на підтвердження чого надано до матеріалів справи копію платіжного доручення № 1774 від 02.09.2019 р. та виписку банку по рахунку позивача.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, враховуючи факт часткового повернення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 1500,0 грн. станом на час прийняття рішення у справі, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині основного боргу визнаються судом такими, що підлягають задоволенню у сумі 8500,00 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 990,00 грн. суми зростання боргу з урахуванням індексу інфляції за період з травня 2018 до 31.07.2019 та 3 % річних в розмірі 423,45 грн., розрахованих позивачем за період з 19.04.2018 до 19.08.2019.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано правовий висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 відносно того, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення, в тому числі - до зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманих коштів відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові № 910/10156/17 від 10.04.2018 зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних з урахуванням визначеного позивачем періоду та керуючись приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, якими встановлено обов`язок суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 423,45 грн. 3% річних.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.04.11р. за № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.12р. за № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права .

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Враховуючи наведені норми, судом встановлено, що позивачем надано невірний розрахунок збитків від інфляції, оскільки сума боргу з урахуванням індексу інфляції розрахована не за кожний місяць прострочення, а лише за ті місяці, в яких мала місце інфляція, тобто без врахування дефляції.

Здійснивши власний розрахунок збитків від інфляції, судом встановлено, що за період з травня 2018 по липень 2019 р., з урахування вищенаведених розбіжностей та врахувавши той факт, що формування позовних вимог щодо кінцевого періоду здійснення нарахувань є диспозитивним правом позивача, суд приходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків у розмірі 869,02 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог. Згідно з приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір вник внаслідок неправомірних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що спір виник у зв`язку з неповернням відповідачем безпідставно збережених коштів у добровільному порядку, що доведено позивачем, а також враховуючи сплату позивачем за подання позову судового збору у мінімальному розмірі визначеному ЗУ "Про судовий збір", суд керуючись приписами ч. 9. ст. 129 ГПК України, вважає за можливе судовий збір у розмірі 1921 грн., сплачений позивачем, покласти на відповідача у повному обсязі та стягнути з останнього на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток СПХ" (61002, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, будинок 57, кімната 21; ідент. код 40679171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Э.Д.С.", (61066, м. Харків, пров. Фруктовий, буд. 5; ідент. код 31236753) 8500,00 грн. основного боргу, 423,45 грн. - 3% річних, 869,02 грн. інфляційних втрат та 1921,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 120,98 грн. інфляційних втрат відмовити у задоволенні позову.

4. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1500,00 грн. основного боргу провадження у справі закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "30" вересня 2019 р.

Суддя М.І. Шатерніков