Рішення

від 01.10.2019 по справі 924/706/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2019 р. Справа № 924/706/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, м. Хмельницький

до комунального підприємства «Тепловик» , смт. Теофіполь Теофіпольського району Хмельницької області

про стягнення 573846,00 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 - згідно з довіреністю від 02.05.2019 р.

відповідача: ОСОБА_2 - згідно з довіреністю від 18.07.2019 р.

Рішення ухвалюється 01.10.2019 р., оскільки в судовому засіданні 04.09.2019 р., 25.09.2019 р.. оголошувалась перерва.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області, м. Хмельницький звернулась до суду з позовом про стягнення з комунального підприємства «Тепловик» , смт. Теофіполь Теофіпольського району Хмельницької області 573846,00 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в результаті здійснення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу.

Як на правову підставу позову позивач посилається на положення ст. ст. 20-2, 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» , ст. ст. 10, 11, 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» , ст. ст. 16, 526, 612, 625, 837, 843, 846, 852, 890 ЦК України.

Ухвалою суду від 11.07.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 19.07.2019 р., яке відкладено на 21.08.2019 р. та у подальшому - на 27.08.2019 р.

Ухвалою суду від 27.08.2019 р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 04.09.2019 р. У засіданні 04.09.2019 р. та в подальшому - 25.09.2019 р. оголошено перерву на 01.10.2019 р.

Відповідач у відзиві на позов (від 25.07.2019 р.) проти позовних вимог заперечує. При цьому вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки відсутня методика відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря з огляду на її скасування рішенням суду у зв`язку з невідповідністю ст. 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» . Також у заяві від 27.08.2019 р. відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення шкоди за період з 14.03.2014 р. по 09.07.2016 р., оскільки вважає, що позивач, звернувшись із позовною заявою 09.07.2019 р., пропустив визначений ст. 267 ЦК України трирічний строк позовної давності. При цьому у листі (від 25.09.2019 р.) повідомляє про ненадходження на його адресу лита позивача з розрахунком завданої шкоди.

Від позивача надійшли пояснення (від 17.09.2019 р.), в яких звернув увагу на чинність Методики, на підставі якої здійснено розрахунок шкоди, на момент встановлення факту порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства та здійснення розрахунку. З приводу строку позовної давності зазначив, що останній необхідно обраховувати з 2017 р., оскільки саме в цьому році було припинене правопорушення, розпочате у 2014 р. та виявлене позивачем 21.11.2016 р. під час проведення перевірки. Також позивачем на підтвердження направлення відповідачу листа з розрахунком завданої шкоди надано докази направлення відповідної кореспонденції.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на докази, наявні в матеріалах справи.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на підстави, зазначені у відзиві на позов, та пропуск позивачем строку позовної давності щодо частини вимог. Крім того, представником відповідача звернуто увагу на відсутність підтвердження сертифікації методів та засобів проведення лабораторних досліджень, які покладені в основу акта перевірки та розрахунку. Також просив застосувати до спірних правовідносин ст. 58 Конституції України як норму прямої дії.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами КП «Тепловик» , про що складено акт №210/02 від 21.11.2016 р.

В акті зафіксовано, що підприємством в ході перевірки було надано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №6824755100-11 від 13.03.2009 р. терміном дії з 13.03.2009 р. по 13.03.2014 р., звіти по інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин (розроблено ХмДВЦСБМ ДП ЦСБМВК, 2016 рік).

Перевіркою встановлено, що підприємство здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (котли на твердому паливі для опалення приміщень в кількості 3 шт.) за відсутності дозволу на викиди в атмосферне повітря, в порушення вимог ст. ст. 10 (абзац другий частини першої), 11 (частини п`ятої) Закону України «Про охорону атмосферного повітря» .

Акт підписаний посадовою особою, що проводила перевірку, та присутніми представниками відповідача (директор, головний інженер) без зауважень.

У матеріалах справи наявні затверджені відповідачем 30.10.2016 р. звіти по інвентаризації викидів забруднюючих речовин на КП «Тепловик» (зокрема, з характеристиками джерел утворення забруднюючих речовин, джерел викидів забруднюючих речовин, газоочисних установок по котельні №5 по вул. Заводській, 18, №1 по вул. Попружного, 5, №2 по вул. Щорса, 8).

Також відділом інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області було проведено вимірювання вмісту забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел КП «Тепловик» (вул. Заводська, 18а, вул. Щорса, 2 та вул. Попружного, 5 в смт. Теофіполь), про що складено протокол №56-16 від 21.11.2016 р.

Постановою державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Хмельницькій області від 22.11.2016 р. №303/02 накладено на директора КП «Тепловик» адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн., зокрема, за порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу (проводилась експлуатація котлів для опалення споживачів за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря). У постанові зазначено про набрання нею чинності 02.12.2016 р. Докази оскарження постанови матеріали справи не містять.

У матеріалах справи наявні дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, видані КП «Тепловик» 16.03.2017 р. строком на 10 років (з 16.03.2017 р. по 16.03.2027 р.).

Листом від 02.11.2017 р. №4655/02 позивач, посилаючись на проведену 21.11.2016 р. планову перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства, зобов`язав відповідача надати інформацію щодо фактичної кількості годин роботи котлоагрегатів по вулицях Заводська, 18а, Щорса, 2 та Попружного, 5 у смт. Теофіполі.

Відповідач у листі від 16.11.2017 р. №109 повідомив позивача про фактичну кількість годин роботи котлів у період з 21.11.2016 р. по 16.03.2017 р., а саме: по вул. Заводська, 18а - 2760 год., по вул. Щорса, 2 - 2760 год., по вул. Попружного, 5 - 2760 год.

У листі від 22.03.2018 р. №22 відповідач повідомив позивача про джерела утворення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за період з 14.03.2014 р. по 20.11.2016 р., зокрема години роботи котлоагрегатів: по вул. Заводська, 18а - 5568 год., по вул. Щорса, 2 - 5568 год., по вул. Попружного, 5 - 5280 год.

Начальником відділу - старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області відділу екологічного контролю атмосферного повітря та водних ресурсів було виконано розрахунок розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі Теофіпольським комунальним підприємством «Тепловик» (вул. Щорса, 25, смт. Теофіполь, 30600) в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, згідно з яким розмір збитків, які заподіяні державі відповідачем в результаті викидів забруднюючих речовин від джерел викидів за період з 14.03.2014 р. по 16.03. 2017 р. без дозволу на викиди становить 573,846 тис. грн.

У розрахунку зазначено, що 21 листопада 2016 р. посадовими особами Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Теофіпольського комунального підприємства «Тепловик» . В ході перевірки встановлено, що викиди забруднюючих речовин від джерел викидів (джерела утворення - котлоагрегат НИИСТУ - 5 по вул. Заводській, 18 а; котлоагрегат НИИСТУ - 5 по вул. Щорса, 2; котлоагрегат АТОН КСТ-1000РЕ - 5 по вул. Заводській, 18 а;) в період з 14 березня 2014 року по 16 березня 2017 року здійснювались за відсутності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що є порушенням ст. 10, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» . Факт наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря Теофіпольським комунальним підприємством «Тепловик» в період з 21.11.2016 року по 16.03.2017 року підтверджений результатами відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області (свідоцтво про атестацію № 18-030 «ОНС» від 25.12.2012 р. виданого ДП «Хмельницькстандартметрологія» ). Факт наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря Теофіпольським комунальним підприємством «Тепловик» в період з 14.03.2014 року по 20.11.2016 року підтверджений даними суб`єкта господарювання. Факт усунення порушення підтверджений шляхом отримання суб`єктом господарювання дозволів №6824755100-41/13 та 6824755100-40/12 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 16.03.2017 р. Розрахунок розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі Теофіпольським комунальним підприємством «Тепловик» в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від джерел викидів, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснено на підставі «Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря» (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 грудня 2008 року № 639, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 січня 2009 року за № 48/16064.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 23.05.2018 р. №1796/06, в якому повідомив про необхідність виконання зобов`язання по відшкодуванню збитків, заподіяних державі у розмірі 573846,00 грн., у десятиденний термін з дня одержання претензії. До листа було додано копію розрахунку на 5 арк.

Несплата відповідачем в добровільному порядку збитків, заподіяних державі в результаті викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу, в розмірі 573846,00 грн. стала підставою звернення позивача з цим позовом до суду.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

За приписами ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Положення ст. 50 Конституції України гарантують кожному право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Пунктом 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. №302 передбачено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

При цьому державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, а також іншими органами виконавчої влади.

За приписами ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.

Відповідно до ст. 34 вказаного Закону завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Згідно ч. 6 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, 21.11.2016 р. Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами відповідачем, про що складено акт №210/02. Перевіркою, зокрема встановлено, що відповідач здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (котли на твердому паливі для опалення приміщень в кількості 3 шт.) за відсутності дозволу на викиди в атмосферне повітря, в порушення вимог ст. ст. 10 (абзац другий частини першої), 11 (частини п`ятої) Закону України «Про охорону атмосферного повітря» .

Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря несуть особи, винні, зокрема, у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону.

Статтею 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, згідно зі статтею 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди (збитків) необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльність особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків (шкоди), їх наявності та розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 р. у справі №06/113-38, від 04.07.2011 р. у справі №51/250, від 07.10.2015 р. у справі №916/3371/14).

Протиправною поведінкою є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: - протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; - шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у період 13.03.2014 р. - 16.03.2017 р. експлуатував обладнання, яке здійснювало викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, за відсутності відповідного дозволу, що підтверджується актом планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами №210/02 від 21.11.2016 р., який підписано відповідачем без будь-яких зауважень, протоколом відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області вимірювання вмісту забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел КП «Тепловик» №56-16 від 21.11.2016 р., листами відповідача від 16.11.2017 р. №109, від 22.03.2018 р. №22, постановою державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Хмельницькій області від 22.11.2016 р. №303/02, яка набрала чинності 02.12.2016 р. та відповідачем не оскаржена.

Виходячи з положень ст. ст. 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", Порядку проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. №302, здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, є порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме: законодавства про охорону атмосферного повітря, за яке передбачено відповідальність, в тому числі шляхом відшкодування завданої шкоди (ст. 66 Конституції України, ст. 1166 ЦК України, ст. ст. 41, 68, 69 "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря").

Доказів, які би спростовували обставини здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу у зазначений період, чи підтверджували відсутність вини відповідача у вчиненні протиправних дій у матеріали справи не подано.

Судом враховується, що кожен, хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду в повному обсязі (ст. 66 Конституції України).

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" також визначено принцип необхідності повної компенсації шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Оскільки відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, збитки, завдані державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 910/5858/17 та від 22.05.2018 у справі № 910/15305/17.

Як убачається з матеріалів справи, розмір збитків розрахований позивачем згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 №639 (далі - Методика), на підставі даних планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідачем, результатів відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, даними суб`єкта господарювання (зокрема, щодо часу роботи обладнання) та звітів по інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Відповідач, не заперечуючи визначеного розміру шкоди, вказує на безпідставність застосування Методики, посилаючись на те, що Окружним адміністративним судом міста Києва від 02.08.2018 р. у справі №826/3820/18 визнано протиправним та нечинним наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 р. №639 "Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря".

З приводу вищенаведених заперечень відповідача суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Наведена правова норма викладена і у зазначеному вище судовому акті.

Частиною 2 статті 255 КАС України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постановою апеляційної інстанції у справі №826/3820/18 від 10.12.2018 р. рішення залишено без змін, а відтак саме із вказаної дати рішення суду першої інстанції набрало законної сили.

Як наслідок, на момент виникнення спірних правовідносин, у тому числі вчинення відповідачем правопорушення, здійснення розрахунку позивачем наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 10.12.2008 р. №639 був чинним, відтак була чинною і Методика. А тому визначення розміру збитків відповідно до зазначеної Методики є правомірним (такої ж позиції дотримуються, зокрема Західний апеляційний господарський суд у постанові від 23 квітня 2019 р. у справі №914/1866/18, Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 19 червня 2019 р. у справі №903/888/18, Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 02.08.2019 р. у справі №908/2741/18).

Крім того, звертається увага на те, що згідно зі ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Щодо посилань відповідача на застосування положень ст. 58 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, та ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, суд зазначає, що жодним законом чи іншим нормативно-правовим актом не скасовано та не пом`якшено відповідальності за вчинене відповідачем правопорушення - не скасовано відповідальності у вигляді відшкодування завданої шкоди у повному обсязі. Крім того, вчинене відповідачем діяння (здійснення викидів забруднюючи речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу) визнане законом правопорушенням як на час його вчинення, так і на час розгляду справи в суді.

Також судом критично оцінюються доводи відповідача про відсутність доказів на підтвердження сертифікації методів та засобів проведення вимірювань, на підставі яких розраховано шкоду, враховуючи неоскарження відповідачем відповідних вимірювань та їх результатів.

Твердження відповідача про ненадходження згідно з журналом реєстрації вхідної кореспонденції розрахунку завданої шкоди, викладені ним у відповідній довідці, спростовуються наданим позивачем списком поштових відправлень, в тому числі й на адресу відповідача.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надано доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення шкоди.

За таких обставин, враховуючи встановлення необхідних елементів складу збитків, відсутність спростування відповідачем наявності його вини у порушенні порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення шкоди за період з 14.03.2014 р. по 09.07.2016 р.

Як убачається зі ст. 256 ЦК України, позовна давність згідно - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність на підставі ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (п. 2.2 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - постанова пленуму № 10).

З огляду на наведене, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові в зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, яка свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи слідує, що порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства зафіксовано в акті перевірки 21.11.2016 р., тобто саме у вказаний час позивач дізнався про порушення , що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. При цьому з позовом до суду позивач звернувся згідно зі штампом поштового відділення на конверті 09.07.2019 р., з огляду на що строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду позивачем не пропущено.

Крім того, перебіг строку позовної давності у спорах, пов`язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається з дня складання акта про відповідне порушення, а у разі несвоєчасного складання акту - з дня, коли цей акт відповідно до вимог законодавства мав бути складений (п. 1.9 роз`яснень Вищого господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами, внесеними згідно з роз`ясненням Вищого господарського суду №04-5/609 від 31.05.2002 р., Рекомендаціями Вищого господарського суду №04-5/1429 від 18.11.2003 №04-06/44 від 25.03.2009 р.) (узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Cуду від 12.06.2018 року по справі №910/10452/17).

Судом враховується, що відповідно до ст. 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

За приписами п. "г" ч. 4, ч. 6 ст. 47 вказаного Закону державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством. Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення.

Статтею 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2019 рік у частині доходів є надходження, визначені частиною третьою статті 29 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, враховуючи наведені вище обставини справи та норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача 573847,00 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, на користь держави для зарахування до Державного бюджету України, місцевих бюджетів Хмельницької обласної ради та Теофіпольської селищної ради.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Трофимчук проти України", №4241/03, пункт 54, рішення від 28.10.2010 р., "Салов проти України", №65518/01, пункт 89, рішення від 06.09.2005 р., "Проніна проти України", №63566/00, пункт 23, рішення від 18.07.2006 р. та "Серявін та інші проти України", №4909/04, пункт 58, рішення від 10.02.2010 р., за якою хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. справа "Ruiz Torija проти Іспанії", №18390/91, пункт 29, рішення від 09.12.1994 р.).

У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, м. Хмельницький до комунального підприємства «Тепловик» , смт. Теофіполь Теофіпольського району Хмельницької області про стягнення 573846,00 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства «Тепловик» , Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь, вул. Щорса, буд. 25 (код 14151286) 573846,00 грн. (п`ятсот сімдесят три тисячі вісімсот сорок шість гривень 00 коп.) шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, на користь держави в дохід Державного бюджету України, місцевих бюджетів Хмельницької обласної ради та Теофіпольської селищної ради, зарахувавши кошти за реквізитами: отримувач коштів: УК у Теофіпольському районі смт. Теофіполь, номер рахунку 33115331022466, код класифікації доходів бюджету 24062100, код отримувача (ЄДРПОУ) 37896358, код банку (МФО ГУДКСУ) 899998, банк отримувача (ГУДКСУ) Казначейство України (ЕАП).

Стягнути з комунального підприємства «Тепловик» , Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь, вул. Щорса, буд. 25 (код 14151286) на користь Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, м. Хмельницький, вул. Івана Франка, буд. 2/2 (код 38045514) 8607,69 грн. (вісім тисяч шістсот сім гривень 69 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 03.10.2019 р.

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (29000, м. Хмельницький, вул. Івана Франка, 2/2), 3 - відповідачу (30600, Хмельницька область, Теофіпольський район, смт. Теофіполь, вул. Щорса, 25). Всім рек. з пов. про вруч.