Рішення

від 02.10.2019 по справі 925/961/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 року м. Черкаси

справа № 925/961/19

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Брус Л.П., у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТСЛ Груп , м. Київ, просп. Степана Бандери, 21, корпус Б , оф. 506

до фізичної особи-підприємця Головко Владислава Петровича, АДРЕСА_2

про стягнення 114 145,00 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТСЛ Груп звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця Головко Владислава Петровича, в якому просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Головко Владислава Петровича на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТСЛ Груп вартість втраченого вантажу у сумі 104 895,00 грн.;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Головко Владислава Петровича на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТСЛ Груп передоплату за перевезення у сумі 9 250,00 грн.;

- відшкодувати судові витрати.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.08.2019р. відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Сторони, належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.

Позивач участь свого представника у судове засідання не забезпечив. Надіслав до суду клопотання від 27.09.2019р., в якому просить здійснити розгляд підготовчого засідання без участі позивача у зв`язку з неможливістю прибуття представника позивача в підготовче засідання, призначити справу до судового розгляду по суті - всі необхідні докази для розгляду справи по суті знаходяться в матеріалах справи. Ухвалу суду від 16.08.2019р. про відкриття провадження у справі вручено уповноваженому представнику позивача 23.08.2019р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, участь свого представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позов не надав, витребувані документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Надіслав до суду електронною поштою заяву від 01.10.2019р. про визнання позову, в якій повністю визнає вимоги позивача і не заперечу проти ухвалення рішення про задоволення позову. Ухвалу суду від 16.08.2019р. про відкриття провадження у справі вручено відповідачу особисто 22.08.2019р., що підтверджується розпискою особи в поштовому повідомленні.

Позивач не змінив підставу чи предмет спору. Позивач не збільшував і не зменшував розмір позовних вимог.

Сторони не пропонували вирішити спір в позасудовому порядку.

Суд враховує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду спору; участь своїх представників у судове засідання 02.10.2019р. не забезпечили.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Адреси сторін в позовній заяві та місце проведення господарської діяльності сторонами відповідає адресам, вказаним в реєстраційних документах сторін та у витягах з ЄДРПОУ.

Відповідно до приписів ч.3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Інших доказів сторонами не подано.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено такі взаємовідносини сторін та обставини:

03.09.2018р. між приватним акціонерним товариством Івано-Франківськцемент (Продавцем), в особі начальника управління продажу покрівельних та стінових матеріалів ОСОБА_1 , що діє на підставі довіреності №01/313-8/1 від 23.02.2018р., та товариством з обмеженою відповідальністю ТСЛ Груп (Покупцем - Позивач по справі), в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, було укладено договір про продаж продукції №97/10-18ЛФ (надалі - Договір, а.с. 13-14), за умовами якого Продавець зобов`язується постачати Покупцю будівельні матеріали (далі - товар), а Покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п.2.1. Договору асортимент, кількість та терміни відвантаження кожної окремої партії товару визначає Покупець разом з Продавцем шляхом подання і прийняття до виконання письмових заявок (при відвантаженні залізницею) чи довіреності (при поставці на умовах самовивозу ).

Відповідно до п.2.3. Договору датою відвантаження товару при поставці на умовах самовивозу є дата, вказана у видатковій накладній, що підписана Покупцем або його уповноваженою особою, а при відвантаженні залізницею - дата приймання вантажу до перевезення станцією продавця.

Відповідно до п.2.5. Договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару перевізнику.

Відповідно до п.2.6. Договору перехід ризиків на товар відбувається в момент передачі товару перевізнику.

Згідно п.4.1. Договору Покупець зобов`язується оплатити отриманий товар шляхом 100% попередньої оплати готівкою або по перерахунку.

Додатком №2 від 03.09.2018р. до Договору визначено умови відвантаження товару - самовивіз (а.с. 16).

03.04.2019р. на виконання умов Договору на підставі рахунку на оплату №6955 від 27.03.2019р. (а.с. 17), Покупцем було здійснено оплату товару на розрахунковий рахунок Продавця, що підтверджується платіжним дорученням №136 на суму 104 895,00 грн. (а.с. 18).

Після чого Продавець здійснив передачу товару Покупцю по видатковій накладній №16305 від 03.04.2019р. (а.с. 19) через водія перевізника ОСОБА_2 , який діяв за довіреністю відповідача від 03.04.2019р. (а.с. 20).

04.04.2019р. між Позивачем та Відповідачем (перевізником) було укладено договір-заявка № 20 (а.с. 21), за умовами якого Відповідач зобов`язався надати під завантаження автомобіль DAF днз. НОМЕР_1 та напівпричіп НОМЕР_3, водієм якого був ОСОБА_2 .

Відповідно до умов договору-заявки перевізник зобов`язувався доставити 05 квітня 2019 року ввірений вантаж, а саме: лист волокнистий хвилястій (АТ) 1750x1130 нефарбований у кількості 945000 штук, загальною вартістю 104895,00 гри, в тому числі ПДВ 17482,50 гри, за адресою АДРЕСА_3 .

Позивач зобов`язався сплатити за перевезення вантажу встановлену договором плату.

03.04.2019р. вантаж був завантажений на складі вантажовідправником ПрАТ Івано-Франківськцемент у селі Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області та прийнятий перевізником через водія ОСОБА_2 , що підтверджується видатковою накладною №16305 від 03.04.2019р., накладною перепусткою №16305 від 030.04.2019. (а.с. 22), та товарно-транспортною накладною №Р16305 від 03.04.2019р. (а.с. 23),

На виконання умов договору-заявки Позивач через фізичну особу ОСОБА_3 04.04.2019р . здійснив 50% передоплати у сумі 9250,00 грн. за перевезення на кредитну карту Головко Владислава Петровича , що підтверджується платіжним дорученням №Р24А587031512А80694 (а.с. 25).

У обумовлений договором-заявкою термін Позивач вантаж не отримав. Причини не доставки вантажу та його місцезнаходження Позивачу не відомі.

27.06.2019р. Позивач звернувся до Відповідача з претензією №27/06/19-1 (а.с. 26-27) з вимогою про відшкодування заподіяної шкоди в розмірі вартості товару - 104895,00 грн. та повернення передоплати за перевезення в сумі 9250,00 грн., всього 114145,00 грн.

11.07.2019р. Відповідач отримав претензію, що підтверджується розпискою в поштовому повідомленні про вручення (а.с. 29), але вимоги претензії не виконав.

Невиконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань стало підставою для звернення Позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення збитків та передоплати за перевезення вантажу.

Відповідач позовні вимоги визнав повністю.

Інших доказів сторонами не подано.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до повного задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 Про судове рішення у цивільній справі , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Сторони за договором є суб`єктами господарювання та самостійними юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ - положення ст. 93 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов`язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За правовою природою договір-заявка від 04.04.2019р. №20 є договором на перевезення вантажу, що регламентовано гл. 64 ЦК України.

Як встановлено судом та підтверджується поданими Позивачем доказами, між сторонами дійсно виникли господарські відносини, які за своєю правовою природою охоплюються визначенням договору транспортного експедирування (в даному випадку - послуги на перевезення вантажу автомобільним транспортом) на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.

Згідно з положенням ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з положенням ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з ст. 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Згідно п. 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997р. №363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками або за разовими договорами.

У п. 16.2 Правил зазначено, що при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред`явлення Перевізнику претензій мають, зокрема, вантажовідправник або вантажоодержувач - у випадку втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора Перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення.

На виконання умов договору-заявки Позивач через фізичну особу ОСОБА_3 04.04.2019р . здійснив 50% передоплати у сумі 9250,00 грн. за перевезення на кредитну карту Головко Владислава Петровича , що підтверджується платіжним дорученням №Р24А587031512А80694 (а.с. 25).

Проте, Відповідач свої зобов`язання в частині надання послуг з перевезення вантажу належним чином не виконав.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктами господарювання, в силу якого один суб`єкт зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Згідно з частиною 1 статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач порушив умови договору-заявки, зокрема у частині строку, передачі його Позивачу.

Ч. 1 ст. 621 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання.

Законодавець у ст.ст. 22 та 1192 ЦК України встановив, що шкода може бути відшкодована винною особою в натурі або у виді компенсації збитків.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками законодавець визначає:

втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язань другою стороною: матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків,

потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина правопорушника.

Суд зазначає, що Позивачем доведена протиправність поведінки відповідача, вина відповідача та причинний зв`язок між поведінкою відповідача, негативними наслідками для позивача в частині неналежного виконання договору-заявки та спричиненими прямими матеріальними збитками.

Зважаючи на викладене, 104 895,00 грн. вартості втраченого вантажу та 9 250,00 грн. передоплати за перевезення підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

За приписом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідач не спростував доводи позивача та не подав доказів належного виконання умов договору-заявки. Відповідач позов визнав.

Суд зазначає, що проведення оплати відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для проведення розрахунку. Відповідач не надав доказів об`єктивної неможливості погашення боргу, не заперечив вимоги позивача.

Відповідно до приписів ст.ст. 16, 58 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частиною 5 ст. 14 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.

В свою чергу п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначає, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрата складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу по справі в сумі 11 500,00 грн., що підтверджуються копією договору про надання юридичних/адвокатських послуг від 20.06.2019р., копією додатку №1 до договору про надання юридичних/адвокатських послуг від 20.06.2019р., копією рахунку-фактури від 21.06.2019р., копією платіжного доручення від 21.06.2019р. №284 на суму 5750,00 грн. (а.с. 37).

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача:

- 59,44 грн. поштові витрати відправки претензії;

- 60,00 грн. поштові витрати відправки позовної заяви ФОП Головко;

- 60,00 грн. поштові витрати відправки позовної заяви суду.

Позивач не надає суду доказів здійснених адвокатом витрат, необхідних для надання правничої допомоги на заявлену суму.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на Відповідача повністю та стягнути на користь Позивача 960,50 грн. в розмірі судового збору.

Відповідно до приписів ст. 130 ГПК України при визнанні позовних вимог відповідачем з останнього стягується 50% судового збору на користь позивача. Решта 50% сплаченого судового збору підлягають поверненню з державного бюджету позивачу за його мотивованою письмовою заявою.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з відповідача: фізичної особи-підприємця Головко Владислава Петровича, АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків НОМЕР_4 , номер рахунку в банку невідомий

на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТСЛ Груп , м. Київ, просп. Степана Бандери, 21, корпус Б , оф. 506, ідентифікаційний код 39614472, номер рахунку в банку невідомий

104 895,00 грн. вартості втраченого вантажу, 9 250,00 грн. передоплати за перевезення, 960,50 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу через господарський суд Черкаської області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 03.10.2019р.

Суддя Г.М. Скиба