Постанова

від 23.09.2019 по справі 1340/5620/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8583/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Судової-Хомюк Н.М.,

секретаря судового засідання Герман О.В,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області, на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мричко Н.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 15 год. 56 хв. 18 квітня 2019 року, повне судове рішення складено 26 квітня 2019 року, у справі №1340/5620/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД Інвест до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

22.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю ЛТД Інвест (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області, просило визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 07.09.2018 №0014801402.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що комісією Товариства прийнято рішення перевести сировину у відходи деревини та використати її для котельні сушильних камер; що ж до поняття дров`яні відходи , то такими, з огляду на наведені вище нормативні акти, можна вважати вже продукти, які утворились після згоряння самих дров. Застосовуючи норми податкового законодавства, в цій частині суд першої інстанції погодився із доводами позивача про те, що норма п. г п. 198.5 ст. 198 ПК України, в даному випадку, Відповідачем застосована неправильно, адже передачі деревини для невиробничого використання не відбулося, оскільки зіпсована деревина передана для використання у господарській діяльності: використання у якості дров для опалення котельні сушильних камер. На переконання суду першої інстанції не відбулось у цьому випадку і переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів, як вказується в наведеній нормі, оскільки невиробничі необоротні матеріальні активи функціонують у галузях невиробничої сфери і не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва та призначені для невиробничого споживання. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки контролюючим органом визнано правомірність нарахування амортизаційних відрахувань на нематеріальні активи на суму 437 326,51 грн. у І-му кварталі 2018 року, то будь-які підстави для висновку про використання списаних матеріалів на цілі не пов`язані із покращенням орендованих приміщень у Відповідача були відсутні. Суд першої інстанції зазначив, що виходячи із висновків акта перевірки, відображення у первинній документації підприємства факту відбракування продукції в процесі виробництва за фактичними показниками такого відбракування не суперечить вимогам законодавства, відповідачем взято до уваги виключно факт відсутності у позивача документів, які рекомендовані для використання. Крім того, суд першої інстанції врахував, що перевіркою не встановлено обставин, які б спростовували факт передачі деревини для використання у виробничому процесі, як дрова для сушильних камер, що є використанням в господарській діяльності позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Львівській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем документально не підтверджено причин псування деревини при її зберіганні і що такі відходи виникли не в процесі виробництва. Скаржник вказує, що позивачем не надано документів, які б підтверджували належне ведення обліку браку та причин його виникнення при сушінні деревини, а бухгалтерський облік браку не ведеться. Зазначає, що списання заготовки дубової шляхом оприбуткування як дров`яних відходів не відповідає вимогам законодавства, оскільки такі відходи виникли не в процесі виробництва, не вплинули на вихід продукції. Також зазначає, що на підтвердження списаних з балансу будматеріалів та інших матеріалів до перевірки не представлено акти списання таких ТМЦ, в яких повинно зазначатись на які саме об`єкти використано ТМЦ, яке підприємство виконувало будівельні роботи, наявність необхідних дозвільних документів на проведення певного виду робіт. Крім того, вказує, що в ході проведення перевірки встановлено відхилення виходу продукції з сушильних камер заготовок фризи дубової до попередньо завантаженої в сушильні камери, в ході сушіння фризи підприємством перевищено норми втрат гідної до реалізації продукції, що мотивовано позивачем як брак у виробництві, тоді як підприємством не надано до перевірки встановлених причин браку та винних осіб.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду апеляційної інстанції, постановленою в судовому засіданні 23.09.2019 без виходу до нарадчої кімнати, здійснено заміну відповідача (скаржника) Головного управління ДФС у Львівській області правонаступником Головного управління ДПС у Львівській області.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, з метою виконання плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі Наказу №3765 від 15.06.2018 Про проведення документальної виїзної планової перевірки ТзОВ ЛТД Інвест в період з 17.07.2018 по 30.07.2018 з продовженням терміну перевірки з 31.07.2018 на 5 робочих днів проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ЛТД Інвест з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 13.08.2018 № 2002/13-01-14-02/38582272 відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення Товариством п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 428 836,00 грн.

На підставі вказаного акта 07.09.2018 ГУ ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення №0014801402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 536 045 грн., з них 428 836 грн. за основним платежем, 107 209 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи податкове повідомлення-рішення №0014801402 від 07.09.2018 протиправним, таким, що підлягає скасуванню, Товариство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з : а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни)

Пунктом 189.1 статті 189 ПК України встановлено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися : а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996 від 16.07.1999 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з пунктом 2.1 якого первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.2 Положення Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як це зазначено в акті перевірки, підставою для збільшення грошових зобов`язань з ПДВ стали висновки контролюючого органу про: порушення п. г п. 198.5 ст. 198 ПК України, у зв`язку із тим, що позивачем не нараховано податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 85 018,00 грн. з вартості зворотних дров`яних відходів при списанні дерев`яних заготовок пиляних дубових, фризи дубової загальним об`ємом 130,97 м3 на підставі акту списання від 30.11.2015.; порушення п.189.1 ст.189 ПК України, у зв`язку із тим, що позивачем не нараховано податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 85 371,00 грн. з вартості будівельних матеріалів, використання яких у власній господарській діяльності не підтверджене належним чином; порушення п. 198.5 ст. 198 ПК України, у зв`язку із тим, що позивачем не нараховано податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 258 447,00 грн. з розміру наднормативних браку.

Зокрема, в акті перевірки від 13.08.2018 № 2002/13-01-14-02/38582272 вказано, що за період з 01.01.2015 по 31.03.2018 Товариством задекларовано податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 19 067 718 грн., перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 428 836 грн. Перевіркою встановлено, що у листопаді 2015 року Товариством списано товари - заготовки пиляні дубові, фризу дубового, дубову робуст, фризу тонку, заготовки дубової фризи натуральної, тонкої, фризи тонкої, відповідних параметрів загальною кількістю 130,97 м3 по ціні 3 245,70 грн. загальною вартістю 452 089,69 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.11.2015 комісією у складі працівників Товариства складено Акт списання товарів, згідно з яким в результаті зберігання заготовки дубової, така втратила свої якості: покрилась цвіллю, тріщинами та гниллю, а тому прийнято рішення про переведення даної сировини у відходи деревини та використати для котельні сушильних камер з наступним оприбуткуванням дров`яних відходів кількістю 130,97 м3 загальною вартістю 452 089,69 грн.

Списання вказаних товарів шляхом оприбуткування таких як дров`яних відходів, на переконання контролюючого органу, вказує на те, що такі відходи виникли не в процесі виробництва (усушки) і, відповідно, не можуть бути зворотними. Крім того, такі дров`яні відходи згідно з даними бухгалтерського обліку не вплинули на вихід продукції (товарів). За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що оскільки при придбанні товарів сформовано податковий кредит, то Товариству потрібно нараховувати податкові зобов`язання у податковому періоді в якому складено акт про списання товарів, а саме у листопаді 2015 року на загальну суму ПДВ 85 018 грн., що Товариством зроблено не було.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності таких висновків з огляду на наступне.

Статтею 1 Закон України Про відходи від 05.03.1998 № 187/98-ВР встановлено, що відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Втрати в процесі виробництва (тобто отримання відходів) - є складовою частиною здійснення господарської діяльності. Для цілей бухгалтерського обліку відходи виробництва поділяють на зворотні та безповоротні.

Згідно з пунктом 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 №2, зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать залишки матеріальних ресурсів, які за технологією передають в інші цехи (підрозділи) як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (виконання робіт, надання послуг), а також супутньої продукції.

Безповоротні відходи - це ті відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається. Вони не потрібні підприємству, і від них потрібно позбавитися (утилізувати, знищити, передати спецпідприємству на переробку згідно з вимогами законодавства). Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються. Витрати на утилізацію цих відходів включаються до інших операційних витрат.

Відповідно до статті 1 Закон України Про відходи утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Будь-яких окремих коригувань фінансового результату у зв`язку з обліком відходів розділом ІІІ Податкового кодексу України не передбачено. При оприбуткуванні зворотних відходів виробництва не виникає податкових наслідків з ПДВ, податкове зобов`язання нараховується при подальшому використанні відходів, виходячи з напряму такого використання.

На відміну від зворотних відходів, безповоротні відходи відображаються в обліку лише в кількісному виражені, оскільки кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, такий облік ведеться як за місяцями виникнення, так і за конкретними виробами.

Як встановлено судом першої інстанції, зазначені дров`яні відходи використовувались для котельні сушильних камер, тобто не реалізовані суб`єктам господарювання, а використано виключно на власному виробництві.

Враховуючи, що в цьому випадку передачі деревини для невиробничого використання не відбулося, не відбулось і переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів, як вказується в наведеній нормі, оскільки невиробничі необоротні матеріальні активи функціонують у галузях невиробничої сфери і не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва та призначені для невиробничого споживання, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано оцінки суті операції та помилково застосував пункт в та г пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Також, перевіркою встановлено, що Товариством в порушення пункту 189.1 статті 189 ПК України занижено податкове зобов`язання з ПДВ на загальну суму 85 371 грн. за грудень 2017 року у зв`язку з не підтвердженням вартості списаних матеріалів у сумі 426 853,14 грн. та використання ТМЦ у власній господарській діяльності.

Підставою для таких висновків відповідача стало те, що у 2017 році Товариство віднесло на збільшення капітальних інвестицій вартість матеріалів на основі акта списання від 29.12.2017 №13 без підтверджуючих підсумкових відомостей ресурсів для поліпшення орендованих приміщень в грудні 2017 року на загальну суму 426 853,14 грн. Комісією Товариства складено акт про те, що при проведенні ремонтних робіт адмінбудинку, котельні та складських приміщень за 2015-2016 роки проведено ряд робіт згідно з переліком.

В акті перевірки зазначено, що до перевірки не надано акти виконаних робіт форми КБ-2В, табелями обліку робочого часу не підтверджено факту виконання робіт власними силами, до перевірки не надано дозвільних документів на виконання робіт та використання спеціальної техніки, акт списання будівельних матеріалів № 13 від 29.12.2017 не містить відомостей про те, на які роботи витрачено відповідні матеріали, а тому, на думку відповідача, наданий до перевірки акти списання не підтверджує факту використання будівельних матеріалів у власній господарській діяльності.

Водночас, як це вірно встановлено судом першої інстанції з долученої до матеріалів справи копії Акта введення в експлуатацію від 29.12.2017, за яким позивачем введено в експлуатацію покращення орендованих основних засобів (адмінбудинку, котельні, складських приміщень та території) на загальну суму 437 326,00 грн., покращення орендованих основних засобів здійснені з використанням матеріалів, відображених в акті списання № 13 від 29.12.2017. Також, згідно з долученої до матеріалів справи копії картки бухгалтерського обліку по рахунку 117 Інші необоротні матеріальні активи (орендовані приміщення) позивачем відображено операції з введення в експлуатацію в грудні 2017 року збільшення вартості орендованих приміщень на 437 326,51 грн. Аналогічні дані відображено у відомостях нарахування амортизаційних відрахувань за IV-й квартал 2017 року та І-й квартал 2018 року.

На переконання суду апеляційної інстанції, відомості вказані позивачем у цих документах підтверджують, що у І-му кварталі 2018 року нараховувались амортизаційні відрахування на покращення основних засобів вартістю 437 326,51 грн., які виконані із матеріалів вказаних в Акті списанні № 13 від 29.12.2017.

Дані обставини вірно відображені у Податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2017 року, відповідно до Додатку АМ до рядка 1.2.1 додатка РІ до рядка 03 РІ (рядок Н6) якої, позивач задекларував вартість нематеріальних активів в сумі 723 387,00 грн. (первісна вартість 286 060,00 грн. + вартість збільшення 437 326,51 грн.) (арк 217).

Відомості Додатку до АМ до рядка РІ до рядка 03РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств за І-й квартал 2018р. (рядок Н6) (а.с.218) вказують, що саме на цю вартість активів нараховувались амортизаційні відрахування.

В свою чергу, в акті перевірки зазначено, що за результатами перевірки показників податкових декларацій з податку на прибуток за І-й квартал 2018 року не встановлено завищення (заниження) показників у рядку 03 РІ Декларації з податку на прибуток, як і порушень при нарахуванні амортизаційних відрахувань за перевірені періоди.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки контролюючим органом визнано правомірність нарахування амортизаційних відрахувань на нематеріальні активи на суму 437 326,51 грн. у І-му кварталі 2018 року, а тому відсутні будь-які підстави для висновку про використання списаних матеріалів на цілі не пов`язані із покращенням орендованих приміщень.

Щодо не надання Товариством контролюючому органу акті виконаних робіт форми КБ-2В, то суд апеляційної інстанції зауважує, що форма акта приймання виконаних будівельних робіт КБ-2В має статус примірної форми, яку наведено в додатку Т до Національного стандарту Правила визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, затвердженого наказом Мінрегіону України від 05.07.13 р. № 293. Під будівельними роботами мають на увазі будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні, реставраційно-відновлювальні та пусконалагоджувальні роботи.

Відповідно до пункту 1.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 цей стандарт обов`язковий при визначені вартості будівництва об`єктів, які споруджують за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії (далі - державні кошти).

Підпунктом 6.4.2 пункту 6.4 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 передбачено, що при визначені вартості виконаних обсягів робіт і проведені взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єктах будівництва, зведення яких здійснюється за рахунок державних коштів, застосовуються примірні форми первинних облікових документів Акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в) і Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (примірна форма № КБ-3), які наведено у додатку Т та у додатку У.

Таким чином, незважаючи на те що акт форми № КБ-2в має статус примірної форми , застосування такої є обов`язковим лиш у зазначених випадках, тоді як виконання будівельних робіт не за державні кошти, може бути відповідним актом, зміст якого відповідає вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Щодо аргументів скаржника про заниження позивачем податку на додану вартість у зв`язку із не включенням до податкових зобов`язань вартості відбракованої фризи, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що до перевірки Товариством не надано необхідних документів, які б підтверджували виникнення виробничого браку, а саме: відповідного акту (повідомлення про брак), інформації та її документального підтвердження щодо допущення браку із вини певних працівників чи через порушення технологічного процесу виробництва, інших незапланованих подій. Окрім того, до перевірки не надано встановлених причин браку (із визначенням шифру для кожного виду браку) і винних осіб, не надано до перевірки розроблених класифікаторів виробів із переліком операцій, за якими передбачено плановий брак, зазначені в класифікаторах, переліків шифрів проставлених в первинних документах.

При цьому, скаржник покликається на пункт 415 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених Наказом Міністерства промислової політики України № 373 від 09.07.2007, згідно з яким на виявлений виробничий брак відділ технічного контролю повинен складати відповідний акт (повідомлення про брак), форма якого нормативними документами не встановлена, тому розробляється кожним підприємством самотужки. На підставі такого документа ведеться бухгалтерський та податковий облік браку.

Разом з тим, як це вірно зазначено судом першої інстанції, в структурі Товариства відсутній відділ технічного контролю, відповідні форми документів, про які зазначено в Акті, не розроблялись, а облік браку здійснюється на підставі тих документів, які ревізором проаналізовані та описані в акті перевірки як акти вивантаження та бухгалтерські довідки.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, браком у виробництві вважається продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення. У залежності від характеру відхилень від нормативів він може бути остаточним або виправним.

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 Брак у виробництві .

Суд апеляційної інстанції зауважує, що за відсутності в структурі Товариства підрозділу, який мав би складати відповідний акт (повідомлення про брак) та не встановленої типової форми такого акта, фіксування факту браку може відбуватись за допомогою документів, які мають всі необхідні для первинних документів реквізити та відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, відображення у первинній документації суб`єкта господарювання факту відбракування продукції в процесі виробництва за фактичними показниками такого відбракування не суперечить вимогам законодавства.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що облік відбракованої продукції позивач здійснював у актах вивантаження, з інформацією про вихід браку. Такий брак оприбуткований як дрова.

Як це вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач вказуючи на заниження Товариством податкових зобов`язань з ПДВ в цій частині, не вказує на якій саме підставі позивач повинен був здійснити нарахування податкових зобов`язань з ПДВ при оподаткуванні відбракованої продукції, зазначаючи лише про порушення позивачем вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України, тобто дії позивача, як правопорушення, в акті перевірки не кваліфіковані.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, перевіркою не встановлено обставин, які б спростовували факт передачі деревини для використання у виробничому процесі як дрова для сушильних камер, що є використанням в господарській діяльності позивача, тому підстави для донарахування Товариству грошових зобов`язань з ПДВ в сумі 258 447,00грн. за вищевикладених обставин законодавчо відповідачем необґрунтовано.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та наявності підстав для скасування такого.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 № 0014801402, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі №1340/5620/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 03.10.2019