Постанова

від 30.09.2019 по справі 922/781/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р. Справа №922/781/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Макаренко М.І., посвідчення №1790 від 25.07.2017 року, ордер серія ПТ№106944 від 18.09.2019 року, довіреність №8 від 07.05.2019 року;

відповідача - Іщук О.В., директор, (згідно до ЄДРЮО, ФОП та ГФ), паспорт серія НОМЕР_1 від 09.06.2000 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного малого науково-виробничого підприємства Діалог , м.Харків, (вх.№2453Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2019 року по справі №922/781/19,

за позовом Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства Держпром , м.Харків,

до Приватного малого науково-виробничого підприємства Діалог , м.Харків,

про стягнення 185446,89 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2019 року Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство Держпром звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного малого науково-виробничого підприємства Діалог про стягнення заборгованості за договором оренди комунального майна №7 від 31.12.1998 року в розмірі 85945,83 грн., з яких 81641,09 грн. - основна заборгованість, 3599,43 грн. - пеня, 405,06 грн. - інфляційні втрати, 299,95 грн. - 3% річних та заборгованості за договором №7 О від 01.01.2008 року по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна в розмірі 99501,06 грн., з яких 91067,83 грн. - основна заборгованість, 6337,42 грн. - пеня, 1567,99 грн. - інфляційні втрати, 528,12 грн. - 3% річних. Крім того, позивач просив виселити Приватне мале науково-виробниче підприємство Діалог з нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м.Харків, м-н Свободи, 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімната №36, №37, загальною площею 156,10 кв.м. та передати їх Обласному комунальному виробничо-експлуатаційному підприємству Держпром . Судові витрати позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.07.2019 року у справі №922/781/19 (повний текст складено 16.07.2019 року, суддя Смірнова О.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Приватного малого науково-виробничого підприємства Діалог на користь Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства Держпром заборгованість в сумі 185446,89 грн. та судовий збір в сумі 4702,70 грн.

Вирішено виселити Приватне мале науково-виробниче підприємство Діалог з нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м.Харків, м-н Свободи, 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімната №36, №37, загальною площею 156,10 кв.м. та передати їх Обласному комунальному виробничо-експлуатаційному підприємству Держпром

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2019 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову в повному обсязі. Судові витрати апелянт просить покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що доводи відповідача не були враховані, а саме про залежність експертної оцінки майна від позивача і протиправне введення коефіцієнту К=1,58, що призвело до завищення розміру орендної плати. Скаржник вказує, що оскаржуване рішення не містить посилання на норму законодавства стосовно незалежної експертної оцінки майна.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.08.2019 року у справі №922/781/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі.

25.09.2019 року представник позивача надав через канцелярію суду клопотання (вх.№9106), в якому просить долучити до матеріалів справи копію виписки по рахунку позивача за період з 30.09.2018 року по 31.03.2019 року. Як зазначає представник позивача, виписка підтверджує наявність у відповідача перед позивачем заборгованості, яка є предметом розгляду у даній справи і спростовує твердження апелянта про сплату ним орендної плати і витрат на експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна за спірний період. Вказане клопотання задоволено, а документи долучено до матеріалів справи.

27.09.2019 року та 30.09.2019 року представник позивача надав до суду додаткові письмові пояснення по справі (вх.№9249, вх.№9207) з додатками, а саме копіями додаткової угоди №11 від 16.07.2010 року та №23 від 15.04.2014 року до договору №7 О з надання послуг по обслуговуванню орендованого комунального майна.

До початку судового засідання 30.09.2019 року представник відповідача надав клопотання про залучення доказів у справі (вх.9230), а саме: звіту про незалежну оцінку майна виконану ТОВ ЮК Консулат , звіт про оцінку майна виконану оцінювачем ФОП Жарихін Ю.В., розрахунок зайвої плати за оренду майна та фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2018 рік.

Як вказує відповідач, що нарахована позивачем заборгованість базувалась на звіті про оцінку майна, виконану суб'єктом оціночної діяльності ФОП Жарихін Ю.В., у якому корисну площу оренди помножено на коефіцієнт 1,58 за користування площами загального призначення (коридорами, санвузлами та інше). Даний коефіцієнт був наданий договірним відділом позивача для застосування у визначенні загальної площі об'єкта оцінки і призвело до неправомірного збільшення оцінюваної площі майна на 35,5%. Вказане підтверджує відсутність заборгованості та наявність у відповідача переплати у сумі 951840,00 грн.

Крім того, відповідач росить суд долучити свідка у справі - ФОП Жарихіна Ю.В. з метою надання ним пояснень щодо складеного ним висновку оцінка майна і визначеного коефіцієнту.

Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Згідно ст. 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Стаття 89 Господарського Процесуального кодексу України передбачає, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Колегія суддів відзначає, що клопотання відповідача про доручення свідка у справі подано всупереч ст.ст. 87-89 Господарського процесуального кодексу України, що виключає його задоволення.

У судовому засіданні 30.09.2019 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Так, 31.12.1998 року між Виробничо-експлуатаційним підприємством Держпром (орендодавець, позивач у справі) та Приватним малим науково-виробничим підприємством Діалог (орендар, відповідач у справі) укладено договір №7 оренди комунального майна.

Відповідно до акту приймання-передачі орендованого майна від 07.02.2002 року позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані за адресою м.Харків, майдан Свободи, буд. 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімн. №№36,37 загальною площею 156,10 кв.м.

01.01.2008 року між Виробничо-експлуатаційним підприємством Держпром і Приватним малим науково-виробничим підприємством Діалог укладено договір №7 оренди комунального майна - нова редакція договору №7 від 31.12.1998 року.

14.01.2011 року додатковою угодою №3 до нової редакції від 01.01.2008 року договору оренди комунального майна №7 від 31.12.1998 року сторонами досягнуто згоди щодо викладення договору оренди комунального майна №7 від 31.12.1998 року у новій редакції (надалі - договір оренди ), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення (надалі - майно), загальною площею 156,10 кв.м. в т. ч. місця спільного користування загальною площею 57,30 кв.м. розташоване за адресою: м.Харків, майдан Свободи, 5, кімнати №№36, 37 під'їзд №6, поверх №11, що знаходиться на балансі Виробничо-експлуатаційного підприємства Держпром , склад і вартість якого визначено відповідно до висновку про вартість майна (зробленого за рахунок власних коштів орендаря), складеного станом на 16.12.2010 року, вартість якого становить 658550,00 грн., без урахування ПДВ.

Додатковою угодою №1 до договору оренди було встановлено, що орендодавцем за договором, у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи, вважати - Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство Держпром .

Відповідно до абзацу 2 п. 3.1 договору оренди, орендна плата за перший місяць перегляду оренди - січень 2011 року становить 13640,52 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції за січень місяць 2011 року, який враховується при сплаті.

Пунктом 3.2 договору оренди передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п.3.3 договору оренди у редакції додаткової угоди №12 від 07.03.2018 року, 100% орендної плати повинно перераховуватися щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця за звітним на поточний рахунок орендодавця.

Пунктом 5.2. договору оренди визначено обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як вказує позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди, встановлених п. 3.3. та п. 5.2. договору оренди, - в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів за період з листопад - грудень 2018 року, у останнього перед позивачем утворилась сума заборгованості з орендної плати у розмірі 40485,35 грн.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди (в редакції додаткової угоди №11 від 15.12.2017 року) цей договір діє по 31.12.2018 року включно.

Згідно з п. 10.4 договору оренди (в редакції додаткової угоди №2 від 01.12.2011 року), у разі, якщо орендодавець має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору протягом одного місяця після закінчення його дії, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.

Матеріали справи свідчать, а сторонами не заперечується, що додаткова угода про продовження строку дії договору на 2019 рік між сторонами не укладалась, отже договір оренди припинив свою дію з 01.01.2019 року.

У пункті 3.7 договору оренди зазначено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, орендодавцю.

Позивач вказує, що Приватне мале науково-виробниче підприємство Діалог продовжувало знаходитися у нежитлових приміщеннях загальною площею 156,10 кв.м., що знаходяться за адресою м.Харків, м-н Свободи, буд. 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімн. №№36,37. Відповідний акт приймання-передачі про повернення нежитлових приміщень відповідачем на даний час не підписано.

Так, оскільки відповідач продовжує знаходитись у орендованих приміщеннях, позивачем нараховано та заявлено до стягнення орендну плату за період січень - лютий 2019 року в сумі 41155,74 грн.

Таким чином, як вказує позивач, заборгованість відповідача з орендної плати за період листопад 2018 року - лютий 2019 року складає 81641,09 грн.

Крім того, матеріали справи свідчать, що 01.01.2008 року між Виробничо-експлуатаційним підприємство Держпром (балансоутримувач, позивач у справі) та Приватним малим науково-виробничим підприємством Діалог (орендар, відповідач у справі) укладено договір №7 О з надання послуг по обслуговуванню орендованого комунального майна, відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, орендованого майна, що знаходиться за адресою: 61022, м.Харків, майдан Свободи, 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімн. №№36,37, а також утримання прибудинкової території, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна пропорційно до займаної ним загальної площі в цій будівлі.

Додатковою угодою №14 до договору №7 О з надання послуг по обслуговуванню орендованого комунального майна від 01.01.2008 року встановлено, що балансоутримувачем по договору №7 О з надання послуг по обслуговуванню орендованого комунального майна, у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи, вважати Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство Держпром .

Відповідно до додаткової угоди №28 до договору №7 О від 01.01.2008 року назву договору №7 О від 01.01.2008 року змінено на договір по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого майна.

Згідно п. 2.1 вказаного договору, орендар зобов'язується сплачувати балансоутримувачу пропорційно займаної загальної площі, суми витрат на обслуговування орендованого майна (експлуатаційні послуги) та суми витрат на утримання орендованого майна.

Сторонами договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого майна було погоджено розмір витрат на обслуговування орендованого майна (експлуатаційні послуги) за 1 метр квадратний загальної площі, що становлять 70,04 грн., та суми витрат на утримання орендованого майна, які складають 79,86 грн. за 1 кв.м. на місяць, тобто, відповідач мав сплачувати 6919,95 грн. в місяць витрат на обслуговування орендованого майна та 4575,98 грн. в місяць витрат на утримання орендованого майна. Також позивач, відповідно до розділу V Податкового кодексу України, нараховує ПДВ 20% на витрати з експлуатаційного обслуговування орендованого майна як платник податку на додану вартість, що складає 1383,99 грн. витрат на обслуговування орендованого майна та 915,20 грн. витрат на утримання орендованого майна (додаткова угода №32 від 12.04.2018 року).

Окремо орендар згідно показників лічильника відшкодовує фактичні витрати балансоутримувача, пов'язані зі сплатою вартості електроенергії, що використовується у орендованих приміщеннях (п. 2.1 договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого майна).

Згідно з п. 2.2 договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, відповідач зобов'язався перераховувати суму витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна (експлуатаційні послуги) балансоутримувачу щомісячно протягом розрахункового періоду, який встановлюється з 10 числа поточного місяця по 10 число наступного місяця на підставі розрахунків та актів виконаних робіт. Сума витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна (експлуатаційні послуги) перераховуються на поточний рахунок балансоутримувача.

Відповідно до п. 3.1 договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, балансоутримувач зобов'язався виконувати роботи, пов'язані з утриманням та експлуатаційним обслуговуванням орендованого комунального майна та прибудинкової території, та створювати умови для здійснення управлінської діяльності орендаря згідно з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, умовами п. 2.13 договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна передбачено, що орендар зобов'язаний у разі припинення (розірвання) цього договору сплатити суму витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна (експлуатаційні послуги) до дня повернення за актом приймання-передачі включно (додаткова угода №11).

Договір оренди комунального майна №7, договір №7 О з надання послуг по обслуговуванню орендованого комунального майна (договір по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого майна), як і додаткові угоди до них підписані сторонами без зауважень і скріплені печатками підприємств.

На виконання умов договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, позивачем у період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року було забезпечено обслуговування орендованого майна, загальна вартість витрат позивача склала 91067,83 грн., що підтверджується відповідними актами здавання-прийняття виконаних робіт та рахунками-фактури.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання з відшкодування витрат позивача не виконав в повному обсязі, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна з жовтня 2018 року по лютий 2019 року включно складає 91067,83 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором оренди комунального майна №7 та договором №7 О з надання послуг по обслуговуванню орендованого комунального майна (договір по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого майна) щодо своєчасної оплати у належному розмірі, стало підставою для звернення до суду з позовною заявою у даній справі.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положення ст. 759 Цивільного кодексу України, які кореспондують із ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України передбачають, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З огляду на викладені норми вбачається обов'язок орендаря сплачувати оренду плату за весь час користування об'єктом оренди.

В силу вимог ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Як вже було зазначено, відповідно до умов договору оренди, орендна плата за перший місяць перегляду оренди - січень 2011 року становить 13640,16 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача встановив, що:

- орендна плата за листопад 2018 року становила 20162,03 грн. разом з ПДВ. Сума орендної плати за попередній місяць (жовтень 2018 - 19883,65 грн.) була помножена на індекс інфляції за листопад 2018 року, який складав 101,4%. Строк оплати відповідно до п. 3.3. договору оренди - 20 грудня 2018 року, отже прострочення настало 21.12.2018 року;

- орендна плата за грудень 2018 року становила 20323,32 грн. разом з ПДВ. Сума орендної плати за попередній місяць (листопад 2018 - 20162,03 грн.) була помножена на індекс інфляції за грудень 2018 року, який складав 100,8%. Строк оплати відповідно до п. 3.3. договору оренди - 20 січня 2019 року, отже прострочення настало 21.01.2019 року;

- орендна плата за січень 2019 року становила 20526,55 грн. разом з ПДВ. Сума орендної плати за попередній місяць (грудень 2018 - 20323,32 грн.) була помножена на індекс інфляції за січень 2019 року, який складав 101,0%. Строк оплати відповідно до п. 3.3. договору оренди - 20 лютого 2019 року, отже прострочення настало 21.02.2019 року;

- орендна плата за лютий 2019 року становила 20629,19 грн. разом з ПДВ. Сума орендної плати за попередній місяць (січень 2019 - 20526,55 грн.) була помножена на індекс інфляції за лютий 2019 року, який складав 100,5%. Строк оплати відповідно до п. 3.3. договору оренди - 20 березня 2019 року, отже прострочення настало 21.03.2019 року.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті орендних платежів у належні строки та розмірі за договором оренди комунального майна з урахуванням додаткових угод до нього. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 81641,09 грн. боргу за оренду приміщення є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заперечень відповідача, викладених у апеляційній скарзі та клопотанні про долучення доказів до матеріалів справи, колегія суддів зазначає наступне.

Акт приймання-передачі спірного майна від 07.02.2002 року, додаткова угода №11 до нової редакції від 14.01.2011 року договору оренди комунального майна №7 та додаткова угода №31 до договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна від 01.01.2008 року, як і всі додаткові угоди та договори, були підписані сторонами без зауважень та застережень. Позивачем здійснювалось нарахування орендної плати виходячи з площі спірних нежитлових приміщень, у порядку і за розміром, яки були погоджені сторонами. Отже, посилання відповідача на незаконне збільшення позивачем площі спірних нежитлових приміщень та збільшення розміру орендної плати є необґрунтованими. Колегія суддів також враховую, що договори діяли на протязі тривалого часу і будь-яких зауважень у сторін не було.

Недоречними також є посилання відповідача на Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу та Звіт про оцінку майна, оскільки це не є предметом розгляду даної справи. Так, станом на час розгляду даної справи, спірні договори або окремі їх положення не були визнані недійсними - рішенням Господарського суду Харківської області від 14.05.2019 року у справі №922/466/19 позовні вимоги Приватного малого науково-виробничого підприємства Діалог до Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства Держпром про визнання нікчемними додаткових угод до спірних договорів відмовлено в повному обсязі.

Предметом розгляду у даній справі є дослідження питання належного виконання сторонами умов договору: з боку позивача щодо надання приміщень і забезпечення їх належної експлуатації, з боку відповідача дослідження питання своєчасної оплати за договорами, наявність чи відсутність заборгованості. Недійсність або нікчемність договорів, які були підписані сторонами і скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень, не входить наразі до предмета дослідження (доказування). При цьому, таке дослідження було проведено в межах іншої справи, судове рішення по якій набрало законної сили. Отже, розглядаючи справу про стягнення заборгованості суд виходить в презумпції правомірності правочину.

Стосовно заборгованості відповідача за договором №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься розрахунок витрат на обслуговування та утримання орендованого майна за місяць, відповідно до якого, витрати на обслуговування та утримання орендованого майна = площа орендованого приміщення (корисна площа) (м2) х розмір витрат на обслуговування на м2 (грн.) + 20% (ПДВ) + площа орендованого приміщення (загальна - корисна площа) (м2) х розмір витрат на утримання на м2 (грн.) + 20% (ПДВ).

Таким чином, загальна сума до сплати щомісяця дорівнює: 70,04 грн. х 98,80 кв.м. + 1383,99 грн. + 79,86 грн. х 57,30 кв.м. + 915,20 грн. = 13795,12 грн.

Крім того, як вже зазначалося, сторонами у договорі погоджено, що окремо орендар згідно показників лічильника повинен відшкодовувати фактичні витрати балансоутримувача, пов'язані зі сплатою вартості електроенергії, що використовується у орендованих приміщеннях.

Так, відшкодування спожитої електричної енергії за жовтень 2018 року становить 4639,37 грн., за листопад 2018 року - 4493,83 грн., за грудень 2018 року - 4246,15 грн., за січень 2019 року - 4101,78 грн., за лютий 2019 року - 4611,10 грн. (копії відповідних виставлених рахунків містяться у матеріалах справи).

Таким чином, розмір заборгованості відповідача за договором №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна за період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року всього складає 91067,83 грн.

При цьому, у пункті 2.13 договору по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна сторони передбачили, що орендар зобов'язаний у разі припинення (розірвання) цього договору сплатити суму витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна (експлуатаційні послуги) до дня повернення за актом приймання-передачі включно (додаткова угода №11).

Матеріали справи не містять доказів повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, а отже нарахування за січень та лютий 2019 року є правомірним.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна у належні строки та розмірі за відповідним договором і додатковими угодами до нього. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 91067,83 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Надана позивачем до матеріалів справи копія виписки за рахунками за період з 03.09.2018 року по 31.03.2019 року підтверджує той факт, що відповідачем сплачувались кошти по орендній платі та по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна, однак такі кошти надходили за жовтень 2018 року. Натомість за листопад, грудень 2018 року, січень та лютий 2019 року відповідачем кошти не сплачувались.

Колегія суддів критично ставиться до наданих відповідачем пояснень щодо наявності з його боку переплати у розмірі 951840,00 грн., оскільки такі твердження не містять під собою доказового підґрунтя, вчиненні при довільному тлумачення наявних між сторонами правовідносин і всупереч висновків суду вчинених в межах справи №922/466/19.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 договору оренди (в редакції додаткової угоди №10 від 08.02.2017 року) сторонами погоджено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцю відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 4.3 договору №7 О по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна передбачено, що суми експлуатаційних послуг, зазначені в п. 2.1. цього договору, сплачені несвоєчасно або не в повному обсязі, можуть бути стягнуті на користь балансоутримувача відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Позивачем здійснено розрахунок заявленої до стягнення пені в загальній сумі 9936,85 грн.: за договором оренди майна - 3599,43 грн. та за договором по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна - 6337,42 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок про обґрунтованість відповідних позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 9936,85 грн. пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 827,07 грн. (299,95 грн. за договором оренди комунального майна та 528,12 грн. за договором по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна); інфляційних втрат в загальному розмірі 1973,05 грн. (405,06 грн. за договором оренди комунального майна та 1567,99 грн. за договором по відшкодуванню витрат на утримання та експлуатаційне обслуговування орендованого комунального майна).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про стягнення 3% річних у сумі 827,07 грн. та інфляційних втрат у сумі 1973,05 грн., оскільки такий розрахунок є вірним, а вимоги обґрунтованими та доведеними.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач також просив суд прийняти рішення, яким виселити Приватне мале науково-виробниче підприємство Діалог з нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м.Харків, м-н Свободи, 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімната №36, №37, загальною площею 156,10 кв.м. та передати їх Обласному комунальному виробничо-експлуатаційному підприємству Держпром .

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна , у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з п. 10.8 договору оренди, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю.

Положеннями ст. 785 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі припинення договору найму на наймача покладено обов'язок негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди (в редакції додаткової угоди №11 від 15.12.2017 року) цей договір діє по 31 грудня 2018 року включно.

Згідно з п. 10.4 договору оренди (в редакції додаткової угоди №2 від 01.12.2011 року), у разі, якщо орендодавець має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору протягом одного місяця після закінчення його дії, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, додаткова угода про продовження строку дії договору оренди на 2019 рік між сторонами не укладалась, отже договір оренди припинив свою дію з 01.01.2019 року.

Проте, відповідач після припинення дії договору оренди, не звільнив нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м.Харків, м-н Свободи, 5, 6 під'їзд, 11 поверх, кімната №36, 37, загальною площею 156,10 кв.м., та не передав їх позивачу, що тягне за собою неможливість власника розпоряджатися своїм майном та спричиняє збитки місцевому бюджету та порушує права Обласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства Держпром , як балансоутримувача вказаного майна.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі Устименко проти України (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні Серявін та інші проти України (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин та чинних норм права.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2019 року у справі №922/781/19 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 236, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного малого науково-виробничого підприємства Діалог залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.07.2019 року по справі №922/781/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2019 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук