Рішення

від 24.09.2019 по справі 902/151/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2019 р. Cправа № 902/151/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРБОР ГРУП", м. Вінниця

до Юридичної особи Італії STIVAL Industry s.r.l., Motta di Livenza (TREVISO) - Italy

про стягнення 17 824,24 євро (що еквівалентно згідно курсу НБУ 576 257,68 грн)

представники сторін в судове засідання не з'явились

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "АРБОР ГРУП" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Юридичної особи Італії STIVAL Industry s.r.l. про стягнення 17 824,24 євро (що еквівалентно згідно курсу НБУ 576 257,68 грн) заборгованості, з яких 9 740,04 євро основний борг, 8 084,20 євро пеня, що нарахована з посиланням на порушення останнім умов контракту №AGSI-1 від 16.03.2016.

За вказаним позовом ухвалою суду від 02.04.2018 відкрито провадження у справі №902/151/18, вирішено її розгляд здійснити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 16.07.2019.

За результатами судового засідання, 16.07.2019, судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи до 24.09.2019 та зупинення провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ч.228 ГПК України.

24.09.2019 судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.

На визначену судом дату (24.09.2019) представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Так, 15.07.2019 позивачем до суду подано Акт про повідомлення відповідача в присутності перекладача Лесик Каріни В'ячеславівни, про дату та час розгляду справи №902/151/18.

При цьому, 24.09.2019, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином були повідомлені про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З документів, долучених до матеріалів господарської справи № 902/151/18 представником позивача стосовно статусу ТОВ "STIVAL Industry s.r.l." слідує, що товариство організоване і зареєстроване в Італії.

Таким чином, договір, на підставі якого виникли зобов'язання сторін, за своєю правовою природою є зовнішньоекономічним приватним договором.

Порядок регулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України "Про міжнародне приватне право" №2709-IV від 23 червня 2005 року, із змінами (далі - ЗУ "Про міжнародне приватне право").

Згідно з ч.1 ст.4 ЗУ "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів.

Статтею 32 ЗУ "Про міжнародне приватне право" встановлено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження

Сторони договору згідно із статтями 5 та 10 ЗУ "Про міжнародне приватне право" можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України (ст.43 ЗУ "Про міжнародне приватне право").

Статтею ст.73 ЗУ "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.74 ЗУ "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Статтею 76 ЗУ "Про міжнародне приватне право" закріплено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

В ході судового розгляду даної справи випадків, передбачених ст. 77 ЗУ "Про міжнародне приватне право", судом не встановлено.

Згідно ст.365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 366 ГПК України).

Пунктом 7 Контракту №AGSI-1 від 16.03.2016 сторони визначили, що всі спори, які не можливо врегулювати шляхом переговорів, передаються на вирішення Господарського суду України.

Вказаний пункт договору дає підстави вважати, що сторони прийшли до згоди про віднесення вирішення спірних питань до підсудності державних судів України.

Відповідно до ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Частиною 1 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи правовий статус сторін спору, їх місцезнаходження, правову природу і предмет спору, наведені норми права, умови контракту, положення ст.ст. 20, 27 ГПК України, суд вважає, що даний спір підлягає розгляду господарським судом Вінницької області із застосуванням до спірних правовідносин права України.

Щодо позовних вимог про стягнення 9740,04 євро заборгованості судом встановлено наступне.

16.03.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "АРБОР ГРУП" (далі по тексту також - продавець, відповідач) та STIVAL Industry s.r.l. (далі по тексту також - покупець, позивач) укладено контракт № AGSI-1 (далі по тексту також - Контракт).

Згідно предмету вказаного Контракту продавець продає, а покупець купує пиломатеріали твердолистових порід (п. 1. Контракту).

Відповідно до розділу 2 Контракту ціна товару, включаючи його розміри, якість і пакування, вказана в Додатку до даного Контракту. Ціна товару не підлягає зміні в односторонньому порядку і може бути змінена лише за згодою сторін. Загальна вартість Контракта складає не більше 100 000 євро. Загальна вартість і ціни Контракту можуть бути змінені по згоді обох сторін, що оформлюється в формі Додатку до даного Контракту, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Відвантаження товару здійснюється партіями. Мінімальна партія складає 17 куб.м. Максимальна партія складає 30 куб.м (п.3.1 Контракту).

Даний Контракт набирає чинності з 16.03.2016 і діє до 31.12.2016. Даний Контракт може бути продовжений у випадку, якщо сторони письмово узгодять збільшення об'ємів поставленого товару, що оформлюється у формі Додатку до даного Контракту (розділ 9 Контракту).

29.12.2016 сторонами підписано Додаток №1 до Контракту, в якому узгоджено, відповідно до п.9.2 Контракту, продовжити строк його дії до 31.12.2017.

Згідно Додатку №2 від 20.03.2017 до Контракту сторони у відповідності до його п. 2.3 домовилися збільшити загальну вартість Контракту до 300 000,00 євро.

Відповідно до п.3.5 Контракту оплата товару здійснюється покупцем протягом одного банківського дня після надання копій документів: CMR, рахунку-фактури, пакувального листа, засвідченого відміткою української митниці. Датою оплати є дата валютування рахунку покупця.

02.10.2017 позивачем оформлено рахунок - фактуру (Invoice) № 14 від 02.10.2017 на товар загальною вартістю 9740,04 євро, який згідно митної декларації UA №401010/2017/035272 підлягав поставці 14.10.2017 відповідачу (STIVAL Industry s.r.l.).

04.10.2019 позивачем відповідно до п.3.5 Контракту направлено на електронну адресу відповідача копії супровідних документів на відвантажену та замитнену партію товару, а саме: рахунок-фактуру, пакувальний лист, митну декларацію, фітосанітарний сертифікат та CMR.

Разом з тим, відповідач зобов'язання щодо оплати вартості поставленого та отриманого товару не виконав, у зв'язку із чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Враховуючи встановлені обставини справи суд враховує наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як зазначено судом вище, Контракт, на підставі якого виникли зобов'язання сторін, за своєю правовою природою являється зовнішньоекономічним приватним договором.

Загальні положення зовнішньоекономічної діяльності врегульовано главою 37 Господарського Кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.382 ГК України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Загальні умови, порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання, а також загальні положення зовнішньоекономічного договору визначає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 959-XII від 16 квітня 1991 року, зі змінами і доповненнями.

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов висновку, що між сторонами виник спір з приводу виконання Контракту №AGSI-1 від 16.03.2016, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищевикладене вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 9740,04 євро є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 8084,20 євро пені.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.6 Контракту встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати партії товару Покупцем Продавець має право застосувати штрафні санкції - пеню у розмірі 0,5% від несплаченої в строк партії товару за кожний день затримки, починаючи з третього банківського дні, рахуючи від дати відмітки Митниці в СМR.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не здійснив узгоджену сторонами оплату вартості поставленого товару, а отже вимога про стягнення з відповідача пені є правомірною та обґрунтованою.

Разом з тим, при визначені розміру пені, судом враховано положення ч. 2 ст. 343 ГК України та ст.ст. 1, 3 З.У. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", які обмежують максимальний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ. У наведених нормах закону прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що за заявлений позивачем період встановлений Постановами правління НБУ розмір подвійної облікової ставки в день є меншим, ніж передбачена Контрактом пеня 0,5 % за кожен день, то при розрахунку штрафних санкцій має бути застосована саме подвійна облікова ставка НБУ, а не визначена Контрактом (0,5 % за кожен день від суми простроченого платежу).

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Одночасно слід вказати, що при визначенні період нарахування пені судом враховуються положення п.3.6 Контракту яким визначається право нарахування продавцем пені, починаючи з третього банківського дні, рахуючи від дати відмітки Митниці в СМR.

Таким чином, враховуючи, що товар замитнено 04.10.2017, третім банківським днем є 09.10.2017, у зв'язку із чим, суд констатує, що позивачем вірно визначено період нарахування пені, який починається з 09.10.2017 по 23.03.2018.

Відтак, здійснивши перерахування заявленої до стягнення пені за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", суд встановив, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені за період з 09.10.2017 по 23.03.2018 становить 1296,63 євро.

Водночас, при вирішенні питання про валюту, в якій відповідач має виконати на користь позивача грошове зобов'язання по сплаті заборгованості та пені, суд враховує наступне.

За змістом статей 192 по 23.03.2018 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Як зазначено вище вартість Контракту визначена сторонами у євро. Крім того, в судовому засіданні представник позивача, підтримав вимогу про стягнення боргу в іноземній валюті.

У відповідності до Постанови великої палати Верховного суду від 04.07.18 у справі № 761/12665/14-ц визначено, що суд встановлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Таким чином, стягненню підлягає заборгованість у визначеній сторонами валюті - євро.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з юридичної особи Італії - STIVAL Industry s.r.l. (Via Lombardia, 15 - CAP 31045, Motta di Livenza (TREVISO) - Іtaly EU P.IV A/n iscr/Reg.Imp/TV 03490360264) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арбор Груп" (Україна, Вінницька область, м.Вінниця, просп.Юності, 61, код ЄДРПОУ 39990632) 9740,04 євро - заборгованості, 1296,63 євро - пені, 5352,89 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В частині стягнення пені в розмірі 6787,57 євро відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Зобов`язати позивача протягом десяти днів з дня отримання даного судового рішення направити на адресу Господарського суду Вінницької області його нотаріально засвідчений переклад на італійську мову для подальшого направлення відповідачу на електронну адресу останнього (info@stival.com).

6. Примірники повного судового рішення надіслати учасникам процесу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень (відповідачу - нотаріально засвідчений переклад на італійську мову).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 03 жовтня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (проспект Юності, 61, м. Вінниця, 21030);

3 - відповідачу (STIVAL Industry s.r.l. (Via Lombardia, 15 - CAP 31045, Motta di Livenza (TREVISO) - Іtaly EU P.IV A/n iscr/Reg.Imp/TV 03490360264)