Рішення

від 24.09.2019 по справі 909/834/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.09.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/834/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Львів", вул. Заводська, 4, м. Городок, Львівська область, 81500; адреса для листування (представник позивача ОСОБА_1Ю.) вул. Поповича, 2/10, м. Львів, 79005,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Мрія", вул. Сковороди, 84, м. Калуш, Івано-Франківська область,77300,

про стягнення боргу в сумі 359 378 грн 20 к., з них: 272 292 грн 93 к. - заборгованість, 54 458 грн 59 к. - штраф, 2328 грн 00 к. - 3% річних, 3263 грн 34 к. - інфляційні, 27 035 грн 34 к. - пеня

за участю:

від позивача: ОСОБА_2, посвідчення адвоката № 001266 від 17.12.18, довіреність б/н від 21.01.19

від відповідача: представники не з'явились

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Львів" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Мрія" (далі - відповідач) про стягнення боргу в сумі 359 378 грн 20 к., з них: 272 292 грн 93 к. - заборгованість, 54 458 грн 59 к. - штраф, 2328 грн 00 к. - 3% річних, 3263 грн 34 к. - інфляційні, 27 035 грн 34 к. - пеня

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продаж №120419/001 від 12.04.2019 року, зокрема в частині оплати проданого товару.

Ухвалою від 12.08.2019 року Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 11.09.2019 року,

Ухвалою від 11.09.2019 року господарський суд Івано-Франківської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.09.2019 о 11:00.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві та просить суд їх задовольнити.

Відповідач повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, про, що свідчить відмітка на ухвалі суду від 11.09.2019 року, відзив на позов не подав. Проте, ухвала суду від 11.09.2019 року, направлена відповідачу за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута суду органом поштового зв'язку із відмітками "поважні інші причини".

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Водночас, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою, не є об`єктивною причиною, а є суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

За змістом п.7ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Повідомлень від відповідача про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання до суду не надходило.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує наступні обставини.

12 квітня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Львів" (по договору-продавець/по справі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Мрія" (по договору -покупець/по справі - відповідач) укладено Договір купівлі-продаж №120419/001 від 12.04.2019 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язався виготовити та передати у власність покупця товар, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п.2.1 Договору ціна товару та договору може визначатися специфікаціями, які за умови їх оформлення є не відмінною частиною договору.У разі придбання товару окремими партіями без оформлення відповідної специфікації чи понад кількість і номенклатуру , які визначені у специфікації (-ях), ціна товару та договору визначається виходячи із вартості відпущеного товару, згідно накладних.

Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили порядок оплати - 100% попередня оплата (аванс) на р/р продавця за ту кількість товару, яку планує придбати покупець.

Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений печатками і відповідно до п. 5.1 набирає чинності з моменту підписання і діє до виконання сторонами зобов'язань у повному обсязі.

На виконання умов договору позивач відповідно до видаткових накладних №150419/033, №150419/034, №170419/025 від 17.04.2019 року відвантажив відповідачу товар на загальну суму 272 293 грн 93к.

Проте відповідач за вказаний вище товар не розрахувався.

17 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача із вимогою щодо погашення заборгованості. Однак, останній на вказану вимогу не відреагував, заборгованість не сплатив, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.

З урахуванням наведеного вище, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

В силу приписів ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір купівлі-продажу №120419/001 від 12.04.2019 року, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України, є правомірними, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, а доказів визнання його судом недійсними, суду не подано (ст.204 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Укладений між сторонами у справі Договір купівлі-продаж №120419/001 від 12.04.2019 року за своєю правовою природою є договором договором поставки, відтак до нього застосовуються відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Наведена правова норма кореспондується з і ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Господарського кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 272 292 грн 93 к., про що свідчать долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продаж.

З урахуванням умов Договору купівлі-продаж №120419/001 від 12.04.2019 року, відповідач по справі зобов`язався здійснити 100% попередню оплату (аванс) за ту кількість товару, яку планує придбати покупець (в спірному випадку товар визначений у накладних).

Проте, в порушення умов договору позивач не розрахувався з відповідачем за поставлений товар, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість на суму 272 292 грн 93к.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів повернення заборгованості на суму 272 292 грн 93к. не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов Договору купівлі-продаж №120419/001 від 12.04.2019 року, зокрема оплати вартості поставленого товару. Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 272 292 грн 93к. на користь позивача по справі є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.1.вказаного вище договору сторони також узгодили, що за прострочення оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період порушення зобов'язань, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 10.3 Договору сторонами встановлено, що у разі прострочення оплати за відвантажений більше двох місяців товар, покупець оплачує на користь продавця понад суму пені та інших нарахувань - штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

На підставі вказаних правових норм та договору позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 27 035 грн 34к. та 54 458 грн 59к. - штрафу.

Суд, здійснивши перевірку нарахування пені та штрафу, прийшов до висновку про обгрунтованість їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов`язання, позивачем на суму заборгованості нараховані відповідачу 3% річних в розмірі 2328 грн 00 к. та інфляційні в сумі 3263 грн 34к.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційні і встановлено правомірність їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Позивачем доведено та документально підтверджено факт набуття права вимоги стягнення з відповідача заборгованості в загальні сумі в сумі 359 378 грн 20 к., з них: 272 292 грн 93 к. - заборгованість, 54 458 грн 59 к. - штраф, 2328 грн 00 к. - 3% річних, 3263 грн 34 к. - інфляційні, 27 035 грн 34 к. - пеня у відповідності до Договору купівлі-продаж №120419/001 від 12.04.2019 року.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо судових витрат по справі, то суд враховує наступне.

За правилами, встановленими п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір по справі слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Стосовно витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1. ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3. ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач клопотав про орієнтовний стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 30 000 грн 00 к.

24 вересня 2019 року позивач подав клопотання (вх.№16297/19 від 24.09.2019 року) відповідно до якого уточнив стягнення витрат на правову допомогу, зокрема в сумі 18 000 грн 00к.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування до стягнення зазначених витрат позивачем надано Договір №080719 про надання юридичних (адвокатських) послуг від 08.07.2019, а також надано копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЛВ № 001266 від 17.12.2018.

На підтвердження надання послуг та їх оплати, відповідачем надано Рахунок вартості правничої допомоги (Додаток №1 від 19.09.2019 року), Акт наданих послуг від 19.09.2019 року, квитанція від 23.09.2019 року та квитанції №ПН1615 від 23.09.2019 року в загальній сумі 18 000 нре 00к.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи обсяг наданих послуг (адвокат був присутній в судових засіданнях та здійснював представництво позивача по справі), суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 18000 грн 00 к є співрозмірним, наданому об'єму адвокатських послуг.

Відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

В спірному випадку, позовні вимоги задоволенні в повному обсязі. Таким чином, судові витрати на правову допомогу в розмірі 18 000 грн 00к. понесенні позивачем слід відшкодувати останньому за рахунок відповідача.

Керуючись ст.124, ст.129 Конституції України, ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 546, 610, 611, 612, 614, 625, 626-629, 691 Цивільного кодексу України, ст. 216, 230 Господарського кодексу України, ст. 13, 86, 123, 126, 129, 176, 202, 233, 238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Львів" до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Мрія" про стягнення боргу в сумі 359 378 грн 20 к., з них: 272 292 грн 93 к. - заборгованість, 54 458 грн 59 к. - штраф, 2328 грн 00 к. - 3% річних, 3263 грн 34 к. - інфляційні, 27 035 грн 34 к. - пеня - задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна фірма "Мрія" (вул. Сковороди, 84, м. Калуш, Івано-Франківська область, код 41880160) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ельпласт-Львів" (вул. Заводська, 4, м. Городок, Львівська область, код 23957545) заборгованості в сумі 359 378 грн 20 к. (триста п'ятдесят дев'ять тисяч триста сімдесят вісім гривень двадцять копійки), з них: 272 292 грн 93 к. (двісті сімдесят дві тисячі двісті дев'яносто дві гривні дев'яносто три копійки) - основна заборгованість, 54 458 грн 59 к. (п'ятдесят чотири тисячі чотириста п'ятдесят вісім гривень п'ятдесят дев'ять копійки) - штраф, 2328 грн 00 к. (дві тисячі триста двадцять вісім) - 3% річних, 3263 грн 34 к. (три тисячі двісті шістдесят три гривні тридцять чотири копійки) - інфляційні, 27 035 грн 34 к. (двадцять сім тисяч тридцять п'ять гривень тридцять чотири копійки) - пеня та 5 390 грн 68к. (п'ять тисяч триста дев'яносто гривень шістдесят вісім копійки) - витрат по сплаті судового збору та 18 000 грн (вісімнадцять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.10.2018

Суддя Фанда О. М.