Рішення

від 30.09.2019 по справі 916/2101/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2101/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі судового засідання Граматик Г.С.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Еліна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морріс-Компані» про стягнення заборгованості в загальній сумі 71500,45 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВК «Еліна» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морріс-Компані» про стягнення заборгованості в загальній сумі 71500,45 грн., у т.ч.: основної заборгованості за поставлений товар - 46200,00 грн., штрафу за прострочення оплати за поставлені нафтопродукти - 11550,00 грн., пені за прострочення оплати за поставлені нафтопродукти - 6104,73 грн., штрафу у розмірі 36% річних за прострочення оплати за поставлені нафтопродукти - 6197,13 грн., інфляційних втрат - 1448,59 грн., посилаючись на наступне.

01 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВК «Еліна» в особі директора ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Морріс-Компані» було укладено договір поставки нафтопродуктів №1-7-15, за умовами якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставити, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов договору і додатків до нього, що є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору одиниця виміру кількості товару та кількості поставки кожної партії визначається сторонами в додатках. Загальна кількість товару за даним договором становить суму кількості поставленого протягом терміну дії даного договору товару, згідно додатків.

Так, позивач зазначає, що відповідно до видаткової накладної № 438 від 17.12.2018 року відвантажено 2400 л дизельного палива на загальну суму 61200 грн.

Пункт 5.3 договору передбачає, що зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок постачальника.

Як вказує позивач, 17 грудня 2018 року позивачем було оформлено рахунок № 434 на оплату товару, водночас станом на дату складання позовної заяви на рахунок TOB «ТВК «Еліна» надійшла 10.01.2019 року оплата в розмірі 5000,00 грн. та 22.02.2019 року оплата в розмірі 10000,00 грн., про що свідчить виписка по особовим рахункам позивача в АБ «Південний» від 12 липня 2019 року. Відтак, як стверджує позивач, заборгованість відповідача становить 46200,00 грн.

Наразі позивач зауважив, що згідно п. 5.2. договору розрахунки за товар (партію товару) здійснюються покупцем на умовах, погоджених сторонами у відповідному додатку до даного договору. Проте, за ствердженнями позивача, між сторонами у справі не був підписаний відповідний додаток, в якому були б зафіксовані умови розрахунку за товар, в першу чергу - строки або терміни проведення розрахунків.

З огляду на це, за ствердженнями позивача, підлягає застосуванню частина 2 статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, позивач вважає, що з огляду на проведення відповідачем часткової оплати за товар 10.01.2019 року, а другої оплати 22.02.2019 року, між вказаними датами минуло більше ніж 7 днів, станом на 10 січня 2019 року строк оплати за товар є таким, що настав.

При цьому позивач додає, що з метою уникнення будь-яких питань щодо часу отримання відповідачем рахунку на оплату товару від 17.12.2018 року № 434, позивач визначив датою початку нарахування штрафних санкцій дату здійснення другого платежу відповідачем - 22.02.2019 року та обрання цієї дати не порушує прав та законних інтересів відповідача та не призводить до надмірного нарахування штрафних санкцій та збитків.

Також позивач додає, що вказана вище позиція позивача узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Поряд з цим позивач посилається на п. 7.2 договору, за яким за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо оплати товару на умовах даного договору покупець сплачує постачальнику штрафні санкції згідно статтями 230, 231 Господарського кодексу України, в саме: п.7.2.1. - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Також в п. 7.2.3 договору передбачена санкція у вигляді штрафу у розмірі 25% від суми заборгованості за прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 днів.

Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 6104,73 грн. та розмір нарахованого штрафу за прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків становить 11550,00 грн.

Крім того, в п. 7.3. договору зазначено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36% (тридцять шість) річних від простроченої суми за кожен день прострочення, за весь час прострочення.

Відтак, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.3 договору нараховані відповідачу 36% річних від простроченої суми в розмірі 6197,13 грн. та інфляційні втрати в сумі 1448,59 грн., що заявлені до стягнення.

Наразі позивач вказує, що відповідачу була надіслана претензія від 16.05.2019 року щодо сплати заборгованості, в якій зазначалось, що у разі несплати заборгованості продавець буде змушений звернутись до суду та стягнути заборгованість в судовому порядку, однак станом на дату подання цієї позовної заяви відповідь на претензію не отримана, заборгованість не погашена. Також надіслана відповідачу претензія повернута без вручення з відміткою про відсутність реєстрації відповідача за адресою направлення кореспонденції (адреса місцезнаходження згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

При цьому у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.07.2019 р. позовну заяву ТОВ «ТВК Еліна» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2101/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.09.2019 р.

У судовому засіданні господарського суду 02 вересня 2019 року по справі № 916/2101/19 було протокольно оголошено перерву до 20 вересня 2019 року о 12 год. 00 хв., про що під розписку повідомлено представника позивача.

Так, у судовому засіданні господарського суду 20 вересня 2019 року по справі № 916/2101/19 було протокольно оголошено перерву до 30 вересня 2019 року о 14 год. 30 хв., про що під розписку повідомлено представника позивача.

Ухвалами господарського суду Одеської області від 02.09.2019 р. та від 20.09.2019 р. відповідач - ТОВ «Морріс-Компані» повідомлявся про розгляд справи № 916/2101/19 та дату судового засідання.

Однак, відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою «за закінченням встановленого строку зберігання» та «не значиться» .

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

01 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВК Еліна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Морріс-Компані» (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 1-7-15, відповідно до п. 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставити, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (надалі - товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов договору і додатків до нього, що є невід'ємними частинами даного договору (надалі - додатки).

Відповідно до п. 1.2 договору одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару визначається сторонами в додатках, що є невід'ємними частинами даного договору. Загальна кількість товару за даним договором становить суму кількості поставленого протягом терміну дії даного договору товару згідно додатків.

Згідно п. 2.1 договору кожен додаток є окремим правочином, укладеним у рамках договору. Кожен наступний додаток не скасовує і не припиняє дію попередніх додатків ні в цілому, ні в частині, якщо тільки в ньому не зазначене інше.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна товару, що поставляється, узгоджується сторонами для кожної партії товару окремо в додатку до даного договору. Зобов'язання постачальника по поставці товару визначеної вартості виникає тільки після підписання сторонами відповідного додатку до даного договору, у якому сторони фіксують вартість партії товару, що поставляється.

За умовами п. 3.2 договору загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну до даного договору.

Положеннями п. 4.1 договору вказано, що поставка товару в межах даного договору може здійснюватись в порядку і в терміни, передбачені в додатках до даного договору, на умовах доставки, погоджених сторонами у додатку до даного договору.

В п. 4.3 договору сторони погодили, що датою поставки та виникнення права власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі його вантажоодержувачу.

Умовами п. 4.4 договору визначено, що покупець зобов'язаний прийняти поставлений постачальником товар, здійснивши зі своєї сторони всі дії, необхідні для забезпечення передачі й отримання товару. Покупець не може відмовитися від приймання товару.

Відповідно до п. 4.5 договору постачальник на кожну партію товару зобов'язується надати покупцю наступні документи: - рахунок-фактура; - податкова накладна; - видаткова накладна (накладна про передачу товару); - інша супровідна документація, якщо передача такої супровідної документації передбачена чинним законодавством або відповідним додатком до даного договору.

Згідно п. 5.1 договору розрахунки між сторонами здійснюються в українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий.

Пунктом 5.2 договору визначено, що розрахунки за товар (партію товару) здійснюється покупцем на умовах, погоджених сторонами у відповідному додатку до даного договору.

За умовами п. 5.3 договору зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок постачальника.

Положеннями п. 6.1 договору вказано, що приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України» (затверджена Наказом № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року зареєстрована в Міністерстві юстиції 02 вересня 2008року № 805/15496); Інструкції «З контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» (затверджена Наказом від 4 червня 2007 року № 271/121), в подальшому Інструкції, а також відповідно до умов даного договору і додатків до нього.

В п. 6.5 договору сторони погодили, що покупець має право виставити постачальнику претензію по якості товару не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару, за умови дотримання покупцем вимог, визначених даним договором і положеннями інструкцій в частині, що не суперечить даному договору.

Умовами п. 7.1 договору визначено, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність в повному обсязі, яка полягає у відшкодуванні спричинених нею витрат (збитків) іншій стороні, в тому числі неотриманий прибуток, понад суму штрафних санкцій в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Пунктом 7.5 договору визначено, що постачальник не несе відповідальності за нестачу товару, що виникла після його передачі покупцю.

Положеннями п. 7.7 договору сторони погодили наступну черговість погашення покупцем своїх грошових зобов'язань за даним договором: 1) оплата, яка проводиться в термін, визначений за договором (додатками до нього); 2) прострочена сума частково неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару; 3) пеня; 4) штраф.

В п. 7.8 договору сторони погодили, що у випадку здійснення покупцем розрахунків за товар на умовах попередньої оплати вартості товару (партії товару) штрафні санкцій передбачені даним договором за невиконання грошових зобов'язань, постачальником не застосовуються.

Умовами п. п. 8.1, 8.2 договору визначено, що у випадку виникнення спорів за даним договором чи в зв'язку з ним сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди між сторонами в процесі переговорів, спір вирішується в судовому порядку у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10.13 договору даний договір набуває сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 р., але а будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Постачальник вправі розірвати даний договір в односторонньому порядку, повідомивши про це покупця за 10 (десять) календарних днів до бажаної дати розірвання Договору. У разі, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 10 (десять) днів до закінчення строку його дії, цей договір вважається продовженим на один рік.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки нафтопродуктів № 1-7-15 від 01.07.2018 р. ТОВ «ТВК Еліна» поставлявся обумовлений договором товар. Зокрема, за вказаним договором № 1-7-15 від 01.07.2018 р. ТОВ «ТВК Еліна» 17.12.2018 року було здійснено поставку товару відповідачу на суму 61200,00 грн. (з т.ч. ПДВ 10200,00 грн.), що підтверджується видатковою накладною від 17.12.2018 р. № 438 (а.с. 26).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано уповноваженою особою відповідача, про що свідчить підпис особи на вказаній видатковій накладній, яка скріплена печаткою відповідача. Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що підписавши спірну видаткову накладну № 438 від 17.12.2018 р. сторони погодили всі умови поставки, зважаючи на що вона свідчить про укладення відповідного додатку до договору.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки продукції згідно вищевказаної накладної.

Більш того, слід зазначити, що у випадку поставки позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в отриманні такого товару, натомість товар було прийнято без зауважень, про що свідчить наявний підпис уповноваженої особи відповідача на вказаній видатковій накладній.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки нафтопродуктів № 1-7-15 від 01.07.2018 р. та вимог чинного законодавства. Наразі з матеріалів справи вбачається, що позивачем на оплату виписано відповідний рахунок на оплату № 434 від 17.12.2018 р. на суму 61200,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати .

Так, в п. 5.2 договору встановлено, що розрахунки за товар (партію товару) здійснюється покупцем на умовах, погоджених сторонами у відповідному додатку до даного договору.

При цьому, як встановлено судом, поставка нафтопродуктів була здійснена позивачем відповідно до видаткової накладної № 438 від 17.12.2018 р., однак відповідний додаток на вказану партію товару сторонами не був укладений.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково було оплачено вартість отриманого товару згідно спірної видаткової накладної від 17.12.2018 р. № 438 на суму 61200,00 грн., а саме: 10.01.2019 р. здійснена оплата в розмірі 5000,00 грн. та 22.02.2019 р. - в розмірі 10000,00 грн., про що свідчить виписка АБ «Південний» по рахунку позивача. Відтак, несплаченою залишилась частина вартості поставленого товару згідно видаткової накладної від 17.12.2018 р. № 438 в розмірі 46200,00 грн. (61200,00 грн. (загальна сума поставленого товару) - 15000,00 грн. (сплачено відповідачем)), що заявлена до стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у травні 2019 року була направлена відповідачу претензія про сплату заборгованості по видатковій накладній № 438 від 17.12.2018 р. в розмірі 46200,00 грн. (а.с. 28-29), про що свідчать наявні в матеріалах справи копії поштового конверту з довідкою Укрпошти про неможливість вручення поштового відправлення у зв'язку з відсутністю такої організації за місцем реєстрації (а.с. 30). В свою чергу, з огляду на вказане, позивач стверджує, що у даному випадку підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, за якими боржник має виконати обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Отже, на думку позивача, з огляду на здійснення відповідачем часткової оплати за товар 10.01.2019 року, а другої оплати 22.02.2019 року, а між вказаними датами минуло більше ніж 7 днів, тому станом на 10 січня 2019 року строк оплати за товар є таким, що настав.

Між тим вказані доводи позивача стосовно виникнення у відповідача обов'язку з оплати за поставлений товар на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України судом спростовуються. Так, загальні положення частини 2 статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - ч. 1 692 ЦК України, за якими покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Адже, договором поставки нафтопродуктів № 1-7-15 від 01.07.2018 р. не встановлено інший строк оплати, відповідний додаток до договору з порядком та строком оплати на вказану партію не оформлений.

Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу (п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р.). Тобто наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отримані нафтопродукти випливає безпосередньо зі змісту частини 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини 2 ст. 530 ЦК України.

За таких обставин, обов'язок відповідача по оплаті за отримані нафтопродукти згідно спірної видаткової накладної від 17.12.2018 р. № 438 на суму 61200,00 грн. виник в момент отримання товару, а саме 17.12.2018 р., однак такий обов'язок виконано відповідачем частково в сумі 15000,00 грн.

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем отриманих нафтопродуктів за вказаною накладною від 17.12.2018 р. № 438 згідно договору поставки нафтопродуктів № 1-7-15 від 01.07.2018 р., в матеріалах справи відсутні.

Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості поставлених нафтопродуктів за вказаною накладною відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 1-7-15 від 01.07.2018 р., що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості в розмірі 46200,00 грн. відповідач не спростував. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 46200,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу за прострочення оплати за поставлені нафтопродукти в сумі 11550,00 грн. та пені в сумі 6104,73 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (нездійснення оплата у повному обсязі за поставку нафтопродуктів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2 договору за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань щодо оплати товару (партії товару) на умовах даного договору покупець сплачує постачальнику штрафні санкції згідно ст. 230, 231 Господарського кодексу України, а саме:

7.2.1 - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язань;

7.2.2 - у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 25% від суми заборгованості.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За умовами п. 7.6 договору сплата штрафних санкцій не звільняє сторін від виконання зобов'язань за цим договором (підписаними додатками).

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 25% від суми заборгованості у розмірі 11550,00 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 6104,73 грн. за період з 22.02.2019 р. по 26.04.2019 р., розрахунки яких наведено в позові (а.с. 8, 9). Вказані розрахунки штрафу і пені відповідачем не оспорено.

Враховуючи вищенаведене та невиконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано штраф та пеню. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми штрафу в розмірі 11550,00 грн. (46200,00 грн. х 25%), судом встановлено, що розрахунок штрафу було здійснено позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 11550,00 грн.

Поряд з цим слід зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18).

Також слід зазначити, що п. 7.2 договору № 1-7-15, яким на відповідача як покупця покладається відповідальність у вигляді сплати на користь постачальника пені та штрафу за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань щодо сплати поставленого товару, не оспорювався відповідачем, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.

Згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, за загальним правило частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 6104,73 грн., суд вважає його помилковим з огляду на те, що позивачем вказано період прострочення виконання зобов'язання з 22.02.2019 р. по 08.07.2019 р. та не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, якою визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Як встановлено судом та не спростовано сторонами, оскільки поставка обумовленого договором товару була здійснена позивачем 17.12.2018 р. і рахунок на оплату було виписано позивачем 17.12.2018 р., відповідача прострочення здійснення відповідачем оплати за поставлені нафтопродукти на спірну суму боргу розпочалось саме з 18.12.2018 р. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок нарахованої пені з урахуванням відповідної облікової ставки НБУ у встановленому судом періоді прострочення оплати по рахунку з рахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України:

Сума боргу (грн..)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 46200.00 18.12.2018 - 31.01.2019 45 18.0000 % 0.099 %* 2050.52 46200.00 01.02.2019 - 14.03.2019 42 18.0000 % 0.099 %* 1913.82 46200.00 15.03.2019 - 25.04.2019 42 18.0000 % 0.099 %* 1913.82 46200.00 26.04.2019 - 06.06.2019 42 17.5000 % 0.096 %* 1860.66 46200.00 07.06.2019 - 18.06.2019 12 17.5000 % 0.096 %* 531.62 Тому загальний розмір пені у зв'язку з простроченням відповідачем оплати за договором поставки нафтопродуктів № 1-7-15 від 01.07.2018 р. по видатковій накладній № 438 від 17.12.2018 р. складає 8270,43 грн. Той факт, що за проведеним судом розрахунком пені встановлено більший розмір, слід зазначити, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, як це передбачено в ч. 2 ст. 237 ГПК України. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, відповідно з відповідача підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем в розмірі 6104,73 грн .

Щодо нарахування 36% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

До того ж в п. 7.3 договору поставки передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно умов даного договору, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 процентів річних від простроченої суми за кожен день прострочення, за весь час прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі поставки № 1-7-15 встановлено 36% річних, відповідно сплаті підлягають саме 36% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 36% річних на існуючу суму боргу. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 36% річних за період з 22.02.2019 р. по 08.07.2019 р. в розмірі 6197,13 грн. у зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості поставлених нафтопродуктів, судом встановлено, що вказаний розрахунок 36% річних за обраний позивачем період прострочення не суперечить чинному законодавству та є вірним. Також вказаний розрахунок відповідачем не спростовано. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 36% річних за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару в розмірі 6197,13 грн . (46200,00 грн./100%х36%/365 дн. х 136 дн.).

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання . Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості отриманого товару за договором на підставі видаткової накладної від 17.12.2018 р. № 438 в розмірі 46200,00 грн. та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат не відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з обранням позивачем невірного початку періоду прострочення і відповідно обранням невірного купаного індексу інфляції. Адже інфляційні втрати нараховуючи за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання , починаючи з моменту виникнення прострочки, а не за окремий період існування прострочення. Так, судом виявлено, що розмір інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом сукупного індексу інфляції за весь період прострочення з 18.12.2018 р. (момент виникнення прострочки) по 08.07.2019 р. (до моменту звернення до суду із позовом) складає 1663,20 грн. ((46200,00 грн. (сума боргу) х 1,036 (сукупний індекс інфляції) - 46200,00 грн.). В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 1448,59 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Еліна» в заявленому розмірі відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Еліна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морріс-Компані» про стягнення заборгованості в загальній сумі 71500,45 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Морріс-Компані» (65045, м. Одеса, вул. Троїцька, буд 54; код ЄДРПОУ 41154138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Еліна» (65025, м. Одеса, вул. 21 км. Старокиївського шосе, 15; код ЄДРПОУ 42086279) заборгованість в розмірі 46200/сорок шість тисяч двісті/грн. 00 коп., штраф у сумі 11550/одинадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят/грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 1448/одна тисяча чотириста сорок вісім/грн. 59 коп., 36% річних у розмірі 6197/шість тисяч сто дев'яносто сім/ грн. 13 коп., пеню в сумі 6104/шість тисяч сто чотири/грн. 73 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921/одна тисяча дев'ятсот двадцять одна/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 жовтня 2019 р.

Суддя В.С. Петров