Рішення

від 27.09.2019 по справі 495/1050/19

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1050/19

№ провадження 2/495/1286/2019

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

27 вересня 2019 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Іванченко А.С.,

справа № 495/1050/19,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна,

представника позивача на підставі ордеру серії ОД № 354371 - ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_2 на підставі ордеру серії ОД № 245439 - ОСОБА_4 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області, ОСОБА_2 , про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна, відповідно до якого просить: визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - складського приміщення та виділити в натурі належну йому частку з нерухомого майна.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2014 він придбав у відповідача Білгород-Дністровського районного споживчого товариства, від імені якого діяв голова правління Бородін Л.О. складське приміщення, 1970 року, за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість продажу становила 6000 грн.

При інвентаризації у 2018 році уточнені розміри та площі складського приміщення літ Б , та загальна площа була збільшена, але згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, вказані збільшення не відносяться до самочинних.

Тому вірним слід вважати загальну площу складського приміщення літ Б - 53,4 кв.м.

19.05.2014 року між сторонами було складено акт приймання-передачі основних засобів від продавця до покупця.

Відповідно п.12 Договору, він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до закону.

Проте, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, мотивуючи відсутністю часу, у зв`язку із чим він не має іншого виходу як звернутися до суду за захистом своїх майнових прав.

Окрім того, вказав, що йому на праві приватної власності належить 44/100 часток об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що 30/100 частин нежитлової будівлі АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 , який відповідно до рішення виділив в об`єкт нерухомого майна 30/100 частин нежитлової будівлі АДРЕСА_1 .

Інші 26/100 частин нежитлової будівлі АДРЕСА_1 належать ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_7 повідомлено, що 44/100 часток об`єкта нерухомого майна, що належать ОСОБА_1 , рішенням виконкому Краснокосянської сільради № 21 від 23.05.2013 року надано поштову адресу: АДРЕСА_1 .

На протязі тривалого часу він пропонував ОСОБА_2 оформити офіційно добровільний розділ будівлі, визначити порядок користування будівлею, проте всупереч його обіцянкам ним чиняться перешкоди в реалізації права власної позивача.

За вказаних вище обставин він і звернувся до суду з даним позовом.

11 лютого 2019 року ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та справа призначена до підготовчого судового розгляду. /л.с. 26/

11 березня 2019 року підготовчий судовий розгляд було закрито та справа призначена до судового розгляду по сутті. /л.с. 33-34/

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити з підстав наведених у позові.

Відповідач - представник Білгород-Дністровського районного споживчого товариства в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, за наявними в матеріалах справи доказами. Не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Холудєєв Б.Є. з позовними вимогами позивача не погодився, просить суд в їх задоволені відмовити, вказуючи при цьому, що співвласник ОСОБА_5 не був учасником вказаної справи, його не включили співвідповідачем, таким чином порушуються його права як співвласника.

Позивач просить визнати дійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна, якого не існує, до матеріалів цивільного позову доданий договір купівлі - продажу основних засобів, без номеру, від 19 травня 2014 року, який був укладений маж Білгород - Дністровським районним споживчим товариством та фізичною особою ОСОБА_1 , згідно якого продавець продає, а покупець купую складське приміщення, загальною площею 76, 0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто позивач придбав нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а просить суд визнати за ним право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач чомусь вказаний договір з 2014 року по теперішній час не зареєстрував, таким чином він не є власником вказаного складського приміщення.

Позивач не надав належного доказу, про можливість виділити в окремий об`єкт ці 44/100 частин нежитлової будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач бажає отримати у власність будівлю, при цьому не має документів на підставі чого він користується земельною ділянкою.

Тоді виникає питання, кому належить земельна ділянка, на який розташована вказана нежитлова будівля та чому власник або користувач не залучений до справи, як відповідач або заінтересована особа.

Позивачем не надано жодного доказу того, що він звертався до нотаріуса про оформлення договору про поділ або порядок користування будівлею.

З вказаних підстав просить в позові відмовити.

Вислухавши представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши докази, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що дійсно 19.05.2014 року у простій письмовій формі між ОСОБА_1 та Білгород-Дністровським районним споживчим товариством був укладений договір купівлі-продажу основних засобів, згідно якого подавець Білгород-Дністровське районне споживче товариство продає, а покупець ОСОБА_8 купує основні засоби, а саме: складське приміщення, 1970 року побудови, загальною площею 76 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна вартість основних засобів - 6000 грн.

Пунктом 12 Договору, сторони обумовили, що договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до закону. /л.с.9-10/.

19.05.2014 року сторонами Договору було складено акт приймання-передачі основних засобів від продавця до покупця. /л.с.11/.

28.11.2018 року ОСОБА_1 був виготовлений технічний паспорт на складське приміщення літ Б по АДРЕСА_1 . /лс.12-15/.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 належить на праві власності 44/100 частин будівлі літ А у складі: приміщення №1 - магазин, загальною площею 50,3 кв.м, приміщення № 2 - підсобне, загльною площею 51,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. /л.с.16-17/.

Згідно довідки, складеної ФОП ОСОБА_7 № 108 від 28.11.2018 року повідомлено, що 44/100 часткам об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , рішенням виконкому Краснокосянської сільської ради N21 від 23.05.2013р., надана нова поштова адреса: АДРЕСА_1 а.

Склад новоутвореного об`єкту становить: будівля літ. А , загальною площею - 101,7 кв. м., складське приміщення літ. Б , загальною площею - 53,4 кв. м., споруди №1,2.

При інвентаризації у 2018 році уточнені розміри та площі складського приміщення літ. Б , у зв`язку з чим змінена його загальна площа, але згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України №127 від 24.05.2001 року, перепланування, пов`язані із збільшенням або зменшенням житлової або підсобної площі, за рахунок площ коридорів та допоміжних приміщень, у зв`язку з демонтажем перегородок, без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок, не відносяться до самочинних.

Вірним слід вважати загальну площу складського приміщення літ. Б - 53,4 кв. м.

Споруди №1,2 проінвентаризовані у 2018р.

Самочинні переобладнання, перепланування, добудови, перебудови, реконструкції та інші зміни щодо технічних характеристик, зокрема такі, які потребують попереднього погодження й отримання дозволів компетентних органів - відсутні. /л.с.20/

Відповідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 цієї ж статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК (435-15) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв`язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.

У постанові ВСУ від 17.04.2019 року по справі № 2-4783/07,провадження № 61-14587св18, суд зокрема вказав про таке:

Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 19 червня 2013 року в справі № 6-49цс13.

Суд першої інстанції в порушення вищевказаних норм законодавства не з`ясував, чому саме спірний договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна не було нотаріально посвідчено та чи дійсно ОСОБА_4 ухилявся від нотаріального посвідчення цього договору, та чи була втрачена така можливість.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, а саме те, що позивачем не наведено жодного належного та допустимого доказу об`єктивних причин не посвідчення нотаріально договору купівлі-продажу нерухомого майна, не доведено ухилення сторони правочину - Білгород - Дністровського районного споживчого товариства від нотаріального посвідчення договору, суд вважає позовні вимоги позивача про визнання дійсним договір купівлі продажу складського приміщення літ Б є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про виділ належних позивачу 44/100 частин нежитлової будівлі в окремий об`єкт, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч.1 ст. 356 ЦК України , є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України, право спільної часткової власності припиняється, то при цьому власнику, що виділяється, та власнику, що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них .

Порядок проведення таких робіт та розрахунок часток визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом МЖКГ України від 18 червня 2007 року № 55..

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 03 квітня 2013 року, справа № 6-12цс13.

Всупереч вказаних вище вимог, позивачем не надано суду жодного належного та об`єктивного доказу технічної можливості виділу його частки у відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру), не підтверджено хто є співвласниками зазначених часток, чи не буде порушуватись їх права у зв`язку з виділом позивачу в окремий об`єкт його частки.

Посилання позивача, що в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду наявний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровського РАЙПО, третя особа - ОСОБА_1 про виділ частки нежитлової будівлі в натурі та припинення права спільної часткової власності, жодним чином не встановлює правомірності заявлених позовних вимог.

Окрім того, до складу частки належної позивачу у об`єкті нерухомого майна, що він бажає виділити входить складське приміщення, право власності на яке не зареєстроване.

З урахуванням усього вищевикладеного, суд вважає за доцільне в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна - відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 203, 206, 220, 319, 356, 358, 364, 640, 655, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст.4, 12, 13, 81-83, 263, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛ И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Білгород-Дністровський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Білгород-Дністровське районне споживче товариство Одеської області, код ЄДРПОУ 01779451, адреса: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Московська, 27.

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складений 04 жовтня 2019 року.

Суддя