Постанова

від 02.10.2019 по справі 420/1697/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/1697/19 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - ОСОБА_1,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: апелянта - ОСОБА_2, представника апелянта - ОСОБА_3 та представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_5 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м.Одеси, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_6 фонд України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м.Одеси щодо відмови йому у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов'язати Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м.Одеси надати йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту з дня порушення права - 31 жовтня 2018 року; зобов'язати Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м.Одеси видати йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак встановленого зразка.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що з 19 травня 1999 року до 10 вересня 2018 року позивач працював в Головному управлінні державної служби надзвичайних ситуацій в Одеській області. Під час виконання службових обов'язків при гасінні пожежі ОСОБА_2 неодноразово отримував травми, в результаті чого став інвалідом II групи. Позивач зазначав, що найбільші ушкодження ним були отримані під час гасіння пожежі 02 квітня 2014 року та 06 квітня 2015 року, про що були складені акти про нещасний випадок та визнано, що травми пов'язані з виконанням службових обов'язків. Обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу надано II групу інвалідності, в довідці серії 12 ААБ №032560 від 24 вересня 2018 року вказано: Травма та наслідки такі, що пов'язані з виконанням службових обов'язків .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року позовні вимоги було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та задовольнити позов.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення в частині з огляду на таке.

Судом першої інстанції було встановлено, що з 19 травня 1999 року до 10 вересня 2018 року позивач працював в Головному управлінні державної служби надзвичайних ситуацій в Одеській області. Під час виконання службових обов'язків при гасінні пожежі ОСОБА_2 неодноразово отримував травми, в результаті чого став інвалідом II групи.

В результаті отриманих при гасінні пожеж 02 квітня 2014 року та 06 квітня 2015 року травм стан здоров'я позивача значно погіршився, він став почувати себе дуже погано і в літку 2018 звернувся до Центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС України. Згідно свідоцтва про хворобу №1199 від 14 серпня 2018 року Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України був наданий висновок - наслідки травми пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу надано II групу інвалідності, в довідці серії 12 ААБ №032560 від 24 вересня 2018 року вказано: Травма та наслідки такі, що пов'язані з виконанням службових обов'язків .

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 видано пенсійне посвідчення №2873401751 з зазначенням виду пенсії: По інвалідності 2 групи. Інвалідність внаслідок війни .

12 жовтня 2018 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м.Одеси з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Листом від 14 грудня 2018 року №3-150 Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м.Одеси відмовило позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з посиланням на те, що Центральна лікарсько-експертна комісія ДСНС України не є військовою комісією і не підпадає під дію наказу №302, а також те, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій не є військовим формуванням.

Відмова в наданні вказаного статусу і стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не належить до осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх прав і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, а також враховував, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій не є військовим формуванням,

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України.

Частиною 1 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі Закон) встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктом 2 частиною 2 статті 7 Закону визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

З аналізу наведених положень пункту 2 частини 2 статті 7 Закону вбачається, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, як особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, так і особи інших військових формувань, за умови, що вказані особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Так, звертаючись з даним позовом ОСОБА_2 посилався саме на пункт 2 частини 2 статті 7 Закону, а також на ту обставину, що нещасні випадки 02 квітня 2014 року та 06 квітня 2015 року є пов'язаними з виконанням ним службових обов'язків під час роботи в ДСНС України.

Разом з тим, Указом Президента України №1467/2003 від 19 грудня 2003 року затверджено Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року (далі Указ).

Згідно до пункту 1 - 3 Указу метою цієї Програми, на ряду з іншим, є демілітаризація Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України).

Для проведення аварійно-рятувальних робіт у системі МНС України на базі органів управління, сил оперативного реагування і сил забезпечення військ Цивільної оборони України та органів і підрозділів державної пожежної охорони (далі - органи і підрозділи) утворюється Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту (далі - Служба).

Служба є спеціальним невійськовим органом, діє на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов'язки на професійній основі.

Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11 липня 2013 року затверджено Положення Про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (далі Постанова №593), п.2 якого визначено, що служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно п.3 Постанови №593 особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу) є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.

З наведеного вбачається, що ДСНС України відсутнє в переліку органів визначених в п.2 ч.2 ст.7 Закону, служба в яких дає право на статус особи з інвалідності внаслідок війни, не належить до інших військових формувань в розумінні положень Закону, оскільки є невійськовим органом, служба в ДСНС України є державною службою особливого характеру за контрактом, що у сукупності свідчить про відсутність підстав для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, видачі відповідного посвідчення та задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що головне право на отримання спірного статусу згідно пункту 2 частини 2 статті 7 Закону законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника з числа осіб начальницького і рядового складу, сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з аналізу пункту 2 частини 2 статті 7 Закону отримання інвалідності при виконанні саме службових обов'язків є однією з складових отримання спірного статусу, наступною ж складовою є віднесення особи, яка отримала поранення, захворювання, тощо до складу відповідного органу або військового формування. Колегія суддів зазначає, що лише наявність вказаних складових одночасно має наслідком віднесення відповідної особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ту обставину, що суд першої інстанції не врахував виданого позивачу ОСОБА_6 Фондом України пенсійного посвідчення по інвалідності ІІ групи (Інвалідність внаслідок війни), оскільки вказані обставини не є предметом даних спірних правовідносин, які склались відносно надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни саме Управлінням соціального захисту населення, а також з огляду на ту обставину, що питання відносно пенсійних правовідносин врегульовано Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який не є спеціальним (профільним) для даних спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги з приводу застосування у даних спірних правовідносинах висновків Верховного Суду України, зроблених в постанові від 08 квітня 2014 року справа 21-45а14, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки по вказаній справі з позивачем нещасний випадок стався в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов'язків, в той час як в даних спірних правовідносинах позивач проходив службу в ДСНС України, яка законодавчо не підпорядковується МВС України та не є військовим формуванням.

Також, колегія суддів не погоджується з посиланнями апелянта на можливість застосування в даній справі аналогії закону, а саме: застосування висновків, зроблених іншими судами, до даних спірних правовідносин, оскільки такі обставини не є аналогією закону в розумінні КАС України.

Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

В той же час, колегія суддів зазначає, що дані спірні правовідносини врегульовані діючим законодавством, зокрема, спеціальним Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. ОСОБА_2 таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_7 ОСОБА_5