Рішення

від 26.09.2019 по справі 547/863/18

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №547/863/18

Провадження №2/547/106/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2019 року смт.Семенівка

Семенівський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Атаманової С.Ю., при секретарі судового засідання Постолюк О.В.,

з участю:

представника позивача Коваленко Н.А.,

представника третьої особи Служби у справах дітей Кобеляцької

районної державної адміністрації Кущ М.С.,

представника третьої особи Семенівської селищної ради

Полтавської області Омельченко Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Семенівка в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом органу опіки та піклування Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області, орган опіки та піклування Семенівської селищної ради Семенівського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач орган опіки та піклування Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області, орган опіки та піклування Семенівської селищної ради Семенівського району Полтавської області, про позбавлення відповідача батьківських правстосовно її малолітніх дітей: синів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач по справі, являючись матір'ю малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тривалий час не цікавиться здоров'ям, життям та інтересами дітей, матеріально не забезпечує та не сплачує аліменти на їх утримання, стягнуті за рішенням суду; не піклується про навчання та виховання дітей і не вчиняє жодних дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до них. Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 29.05.2015 року діти були відібрані від відповідача без позбавлення батьківських прав та влаштовані до дитячих державних закладів. За цей час відповідач лише один раз відвідувала дітей та не зверталася з відповідною заявою до суду щодо повернення їй дітей на виховання. Згідно висновку органу опіки та піклування від 13.06.2018 року визнано за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_1 батьківських прав стосовно її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. За вказаних обставин, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.164 СК України, позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно її малолітніх дітей як таку, що ухиляється від виховання дітей та свідомо нехтує своїми обов'язками, передбаченими ст.150 СК України.

В судовому засіданні по розгляду справи представник позивача викладені в позовній заяви вимоги підтримала, прохала суд їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась. Про місце, день і час розгляду справи повідомлялась у порядку, передбаченому ст.128, ч. ЦПК України, тому вважається, що судовий виклик вручений їй належним чином (а.с.112-113, 114-15, 131). Про причини неявки суд не повідомила. Представника для участі у судовому засіданні не направила. Відзиву на позовну заяву разом з доданими до нього письмовими доказами на обгрунтування своїх заперечень проти позовних вимог відповідач по справі ОСОБА_1 у встановлений судом строк на подала. Заяв та клопотань, в порядку ст.ст.43, 84, 183 ЦПК України, в тому числі, про розгляд справи за її відсутності чи відкладення судового розгляду від відповідача по справі на дату проведення судового засідання також не надходило.

В судовому засіданні по розгляду справи представник третьої особи Служби у справах дітей Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області вважала позов таким, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті представник третьої особи Семенівської селищної ради Семенівського району Полтавської області не заперечувала проти задоволення позову. Надала суду пояснення з приводу того, що відповідач з 2012 року не проживає за місцем свої реєстрації в с.Веселий Поділ Семенівського району і її місце перебування на даний час не відоме.

Відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності відповідача.

На виконання вимог п.2 ч.3 ст.265 (Цивільного процесуального кодексу України - далі ЦПК України) суд зазначає заяви та клопотання, що подавались під час судового розгляду справи.

Ухвалою суду від 05.08.2019 року задоволено заяву представника позивача про проведення судового провадження в режимі відеоконференції (а.с.81, 93-95).

Заслухавши пояснення представників позивача та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, матір'ю малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є відповідач по справі, що підтверджується свідоцтвами про їх народження, де в рядку мати зазначено ОСОБА_1 (а.с.4, 5).

Відповідно до розпоряджень голови Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області №,№6, 7 від 22.01.2015 року малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було влаштовано до Кременчуцького обласного спеціалізованого будинку дитини на повне державне утримання (а.с.8, 9, 12).

Згідно розпоряджень голови Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області №,№153, 154 від 23.05.2015 року малолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування (а.с.10, 11).

За рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 29.05.2015 року малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відібрано від їх матері - відповідача по справі ОСОБА_1 без позбавлення останньої батьківських прав стосовно них та стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь тих осіб чи установ, де будуть перебувати діти (а.с.6-7).

Як вбачається із інформації, наданої Кременчуцьким обласним спеціалізованим будинком дитини від 23.05.2018 року, за період перебування малолітнього ОСОБА_3 в дитячому закладі мати ОСОБА_1 відвідувала сина в квітні 2015 року та телефонувала один раз 27.05.2015 року. Станом на 2018 рік мати дитину не відвідувала (а.с.13).

Згідно акту невідвідування вихованця дитячого будинку батьками (опікунами) від 15.05.2018 року, складеному комісією за місцем перебування з 31.08.2017 року малолітнього ОСОБА_2 в Гадяцькому дитячому будинку Полтавської обласної ради, станом на 15.05.2018 року ніхто з батьків та інших родичів дитину не відвідував та не цікавився його життям і навчанням (а.с.14).

Відповідно до інформації, наданої Веселоподільською сільською радою Семенівського району Полтавської області від 11.05.2017 року та від 15.08.2018 року, відповідач по справі ОСОБА_1 за місцем свої реєстрації по АДРЕСА_1 не проживає разом з дітьми протягом 7-ми років, починаючи з 2012 року. Будинок знаходиться в аварійному стані та не придатний для проживання (а.с.15).

Згідно довідки виконавчого комітету Покровськобагачанської сільської ради Хорольського району Полтавської області від 31.05.2018 року за №02-39/675, відповідач ОСОБА_1 періодично приїжджає до своєї матері ОСОБА_4 в с.Березняки, інші дані про неї відсутні (а.с.17).

Згідно висновку Служби у справах дітей Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області від 13.06.2018 року №02-01/330, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 по відношенню до малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.18).

Вказаний висновок був затверджений рішенням комісії з питань захисту прав дитини при Кобеляцькій районній державній адміністрації Полтавської області від 13.06.2019 року №4/8 (а.с.19).

Крім того, згідно акту про невідвідування ОСОБА_2 , вихованця Гадяцького дитячого будинку Полтавської обласної ради від 29.07.2019 року, судом встановлено, що за час перебування останнього у даному закладі з 31.08.2017 року, мати ОСОБА_1 та інші родичі, дитину не відвідували та не приймали участі у його вихованні (а.с.86).

Згідно відповіді адміністрації Кобеляцького навчально-реабілітаційного центру Полтавської обласної ради від 30.07.2019 року за час перебування малолітнього ОСОБА_3 у даному закладі з 01.09.2018 року, останній матір'ю ОСОБА_1 не відвідувався (а.с.87).

Виконуючи приписи ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним позивачем щодо наявності підстав для задоволення заявленої ним позовної вимоги, а також доказам, якими вона підтверджується, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України (далі - СК України) право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом по справі встановлено, що позивач по справі, будучи органом опіки та піклування, має право на звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що звернення позивача до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_1 батьківських прав, здійснено у спосіб, передбачений законом.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.п.15, 16 Постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав від 30 березня 2007 року № 3 (з наступними змінами), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами доказування, як письмові докази та показання свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.77, ч.1 ст.78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини справи і вимоги закону, що регулюють дані правовідносини, суд приходить до висновку, що позивач по справі надав суду належні та переконливі докази того, що відповідач ОСОБА_1 свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, довів її винну поведінку щодо умисного ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, судом також враховується, що за змістом ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст.11 Закону України Про охорону дитинства сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст.12 Закону України Про охорону дитинства батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та моральної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками. Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини (20.11.1989 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до ст.18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За змістом ч.1 ст.9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З урахуванням викладеного, суд приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у п.п.47-49 рішення від 18 грудня 2008 року по справі Савіни проти України (заява №39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручання у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя). Визначаючи, чи було конкретне втручання необхідним у демократичному суспільстві , Суд повинен оцінити у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей п.2 ст.8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як того вимагає ст.8. Також Суд зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у п.54 рішення від 07 грудня 2006 року по справі Хант проти України (заява №31111/04) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 15 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Питання взаємовідносин між батьками та дитиною також регулюються ст.ст.151, 153, 157,158, 159 СК України, якими передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

З матеріалів справи, зокрема, письмових доказів, вбачається, що участь відповідача, як матері, у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсно була недостатньою, її поведінка свідчить про нерозуміння нею обов'язку брати участь у вихованні та утриманні своїх синів, підтверджує її не бажання приймати участь у їх житті, здійснювати забезпечення дітей всім необхідним.

Згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначаючись з правовідносинами, які виникли між сторонами та їх змістом на підставі наданих сторонами доказів, суд відповідно до ст.89 ЦПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання про правомірність втручання у право відповідача ОСОБА_1 на повагу до її сімейного життя, гарантоване ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою охоплюється і питання про позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходить з того, що таке втручання не становитиме порушення ст.8 Конвенції у випадку, якщо воно здійснене згідно із законом , відповідає одній чи декільком цілям, визначеним в п.2 даної статті, та є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (п.50 рішення Європейського суду у справі Хант проти України).

Приймаючи до уваги особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України, зокрема, відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Досліджуючи питання про відповідність втручання у право відповідача цілям , зазначеним в п.2 ст.8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дітей - малолітніх синів відповідача по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому має законну мету у розмінні п.2 статті 8 Конвенції.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, необхідним в демократичному суспільстві , судом були досліджені надані позивачем докази на предмет їх достатності та обґрунтованості, виходячи із того, що поняття ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини є оціночним поняттям і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 , починаючи з 2015 року не приймала достатньої участі у виховному та в навчальному процесах своїх дітей, не здійснювала їх матеріальне забезпечення, не цікавилась станом їх здоров'я, інтересами та потребами.

В даній конкретній ситуації судом також враховується, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (п.52 рішення Європейського суду у справі Савіни проти України ). Разом з тим, реалізація державою зазначених обов'язків вимагає від відповідача ОСОБА_1 активних дій, які б свідчили про її бажання скористатись такою допомогою держави.

Натомість судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 жодного разу не звернулась до уповноважених державних органів з метою надання їй сприяння у реалізації своїх батьківських обов'язків та не вчиняла дій, спрямованих на поліпшення відносин між нею та її двома малолітніми синами.

Наведене в своїй сукупності, на думку суду, свідчить про ухилення відповідача ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов'язків, свідоме нехтування ними та не бажання їх виконувати, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Також під час розгляду справи по суті судом було з'ясовано, що малолітні діти відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом чотирьох останніх років проживають окремо від відповідача у державних дитячих закладах, а тому в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дітей у відповідача, як матері, оскільки вона не проживає із дітьми протягом тривалого часу. Крім того, даний захід не виключає можливості побачення відповідача зі своїми синами та спілкування з ними за наявності у неї такого наміру.

Тобто в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_1 фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію у відносинах між матір'ю та дітьми.

Крім того, суд звертає увагу, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки та ставлення до дітей на поновлення батьківських прав в порядку, передбаченому ст.169 СК України.

Таким чином, на підставі викладеного, детально проаналізувавши дійсні обставини справи, враховуючи, що під час судового розгляду позивачем були надані суду належні та допустимі докази, які свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та її винну поведінку, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування до відповідача ОСОБА_1 , як матері малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , крайнього заходу впливу, передбаченого ст.164 СК України, у виді позбавлення її батьківських прав відносно них, як синів, що, виходячи із дійсних правовідносин сторін, не суперечить ст.9 Конвенції про права дитини та ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у зв'язку з чим позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, з відповідача по справі ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп., від сплати якого при поданні позову до суду звільнений позивач.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов органу опіки та піклування Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області, орган опіки та піклування Семенівської селищної ради Семенівського району Полтавської області, про позбавлення батьківських прав - задоволити. Позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно дітей: сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Копію рішення після набрання ним законної сили направити до Семенівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Полтавській області.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Кобеляцька районна державна адміністрація Полтавської області, місцезнаходження: вул.Шевченка, буд.№15/27 м.Кобеляки Полтавська область, поштовий індекс 39200, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04057379.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків в позовній заяві не вказаний.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області місцезнаходження: вул.Шевченка, буд.№15/27 м.Кобеляки Полтавської області, поштовий індекс 39200, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34274644.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Семенівська селищна рада Семенівського району Полтавської області місцезнаходження: вул.Незалежності, буд.№44а смт.Семенівка Полтавської області, поштовий індекс 38200, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41074681.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до Полтавського апеляційного суду або через Семенівський районний суд Полтавської області.

Повне рішення суду складено 07 жовтня 2019 року.

Головуючий С.Ю.Атаманова