Рішення

від 01.10.2019 по справі 754/4899/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/5248/19

Справа №754/4899/19

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Панченко О.М.

за участі секретаря судового засідання - Чехун Ю.В.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом Державної установи Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці до ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав, -

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулася ДУ Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці з позовом до відповідача ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав. Вимоги позову мотивовані тим, що 14.11.2017 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва задоволено позов ОСОБА_1 до ДУ Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці , стягнуто з ДУ на його користь 1 300.00 грн. в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі та 60 900 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку. 08.02.2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва залишено без змін рішення суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 01.08.2018 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 08.02.2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 було отримано виконавчий лист на виконання рішення суду першої інстанції, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2017 року було виконано, виплачено ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції скасовані постановою Верховного Суду, то відпала підстава на якій відповідач ОСОБА_1 набув за рахунок позивача майно у вигляді грошових коштів у сумі 62 200.00 грн. в зв`язку з чим позивач звернуся до суду з даним позовом до суду, просив стягнути з відповідача набуті з підстав, які відпали, гроші у розмірі 60 900.00 грн., стягнути з відповідача у відшкодування витрат по сплаті судового збору 1 921.00 грн.

Ухвалою суду від 09.04.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній цивільній справі без повідомлення (виклику) сторін.

10.05.2019 року до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву та письмові заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача у справі.

Ухвалою суду від 14.05.2019 року розгляд даної цивільної справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовчий розгляд справи.

04.06.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача.

18.06.2019 року до суду надійшли письмові заперечення від відповідача у справі.

Ухвалою суду від 25.07.2019 року закрито підготовчий розгляд справи, призначено її розгляд по суті.

Від представника позивача у справі до суду надійшла письмова заява в якій він просить проводити судове засідання без його участі, а також проосить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у справі в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, що зазначені у його письмовому відзиві на позов.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, вислухавши відповідача у справі, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Тобто, закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

Судом при розгляді справи було встановлено, що 14.11.2017 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва задоволено позов ОСОБА_1 до ДУ Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці , стягнуто з ДУ на користь ОСОБА_1 1 300.00 грн. в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі та 60 900 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

08.02.2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 01.08.2018 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 08.02.2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 отримавши виконавчий лист на виконання рішення суду першої інстанції, звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, яке 26.03.2018 року в порядку, передбаченому Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 провело безспірне списання коштів з рахунку ДУ ННДІПБОП на користь відповідача ОСОБА_1 . Таким чином рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.11.2017 року було виконано, виплачено ОСОБА_1 в повному обсязі заробітнку плату та та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Позивач звернувся до суду з даним позовом, вважає, що зі скасуванням рішень суду першої та апеляційної інстанції про стягнення на користь відповідача з позивача заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, відпала підстава на якій відповідач набув за рахунок позивача майно у вигляді грошових коштів у розмірі 62 200.00 грн., а тому просив на підставі ст. 1212 ЦК України стягнути з відповідача на користь позивача ці кошти, як такі, що набуті з підстав, які відпали.

Суд, оцінивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В своїй позовній заяві Позивач зазначає, що підставою для набуття Відповідачем грошових у розмірі 62 200,00 грн. був виконавчий лист, виданий в рамках виконання судових рішень першої та апеляційної інстанцій по справі № 754/8605/16-ц про стягнення з позивача на користь відповідача у даній цивільній справі заборгованості по заробітній платі, згідно якого рішення суду було виконано в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи при розгляді касаційної скарги ДУ на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції за позовом ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати ДУ ННІДПБОП було подано заяву про поворот виконання рішення суду від 24.05.2018 р. (а.с. 96).

Відповідно до частини першої статті 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Зазначене узгоджується зі змістом частини другої статті 445 ЦПК України, згідно з якою у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Як вбачається з тексту постанови ВС від 01.08.2018 року (а.с. 31) дане питання було вирішено і зазначено про те, що оскільки судові рішення, що скасовуються не ґрунтувались на повідомленню позивачем неправдивих відомостей або поданих ним піддроблених документах, то підстав для повороту виконання рішення суду немає.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

-заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності -набувача;

-інше майно, якщо це встановлено законом.

Так, Позивач, в своїй позовній заяві посилаючись на п. 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, доходить до висновку, що суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні не належать до фонду заробітної плати, а отже не є заробітною платою та платежами, що прирівнюються до неї, і на цій підставі стаття 1215 ЦК України нібито не підлягає застосуванню.

Проте, зазначені висновки спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. по справі № 753/15556/15-ц, а саме: Позивач вважав, що оскільки рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_3 визнано незаконним і його поновлено на роботі, то правова підстава для виплати йому вихідної допомоги при звільненні у розмірі 10 142,33 грн. відпала, враховуючи, що зазначені кошти вже виплачені відповідачу, вони підлягають поверненню саме на підставі статті 1212 ЦК України. Суди усіх інстанцій, у тому числі і об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, до спірних відносин застосували норми статей 1212-1215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 753/15556/15-ц зазначила про те, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки і недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Так, доказів про набуття відповідачем 62 200.00 грн. у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Виплата заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку, недобросовісність з боку відповідача також судом не встановлена.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, суми вихідної також не належать до фонду оплати праці, проте Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що такі виплати прирівнюються до заробітної плати в контексті застосування саме ст. 1215 ЦК України.

Отже, згідно з вимогами імперативних норм ст. 239 КЗпП України та ст. 445 ЦПК України, з урахуванням того , що вказані вище судові рішення вже були виконані на момент їх скасування у касаційній інстанції, а тому правова підстава набуття відповідачем права власності на вкащані грошові кошти не відпала, а була змінена.

Крім того, в судовому засіданні судом було встановлено, що протягом жовтня 2017 року - лютого 2019 року відповідач переніс дві хірургічні операції, докази про проведення яких містяться в матеріалах справи (а.с. 91-95), що потребувало значних фінансових затрат на відповідні обстеження, медичні аналізи, медикаменти, оплату медичних послуг з хірургічного втручання та лікування в післяопераційний період. З огляду на зазначене, зазначені вище грошові кошти були сплачені відповідачу як засіб до існування і як ним було зазначено в судовому засіданні станом на сьогоднішній день вже витрачені.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку про те, що відповідач набув право власності на зазначені вище кошти правомірно та в порядку, визначеному законом і незаконність набуття цього права власності судом не встановлена.

Аналізуючи викладене вище, суд приходить до висновку про не доведеність позивачем належними доказами своїх позовних вимог, а тому позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5,13, 81, 89, 263, 279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державної установи Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці до ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його отримання відповідачем.

Реквізити сторін:

Позивач: Державна установа Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці 04060 м. Київ, вул. Вавілових, 13 Код ЄДРПОУ 21609797.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлено 07.10.2019 року.

Суддя: