Ухвала

від 19.07.2019 по справі 761/22904/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/22904/19

Провадження № 1-кс/761/15977/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 року м. Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представникам власника майна ТОВ «Інтертеймент Компані» - адвоката ОСОБА_3 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Інтертеймент Компані» про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 120171001000144 28 від 04.12.2017,

у с т а н о в и в:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Інтертеймент Компані» про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 120171001000144 28 від 04.12.2017.

На обґрунтування клопотання його ініціатор зазначив, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.12.2017 (справа № 761/44989/17) у кримінальному провадженні № 120171001000144 28 за ч. 4 ст. 190 КК України задоволене клопотання слідчого Шевченківського УП ГУНП у м. Києві та накладений арешт на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення, виробничо-складської будівлі з вбудованими офісними приміщеннями, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська, 11, реєстраційний номер нерухомого майна 230230732105, який належить ТОВ «Інтертеймент Компані».

Крім того, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.12.2017 (справа № 761/44992/17) у цьому ж кримінальному провадженні накладено арешт на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська, 11, кадастровий номер 3210500000:06:006:0018, який належить ТОВ «Інтертеймент Компані».

Вказаний захід забезпечення кримінального провадження застосований з метою гарантування схоронності об`єкта нерухомогомайна, оскільки останнє є предметом кримінального правопорушення, тобто відповідає ознакам майна, визначеним у ст. 98 КПК України, і є речовим доказом.

Власник майна вважав, що у подальшому застосуванні вказаного заходу відпала потреба, оскільки право власності ТОВ «Інтертеймент Компані» на вказаний об`єкт нерухомого майна поновлене.

Сукупність наведених доводів, на думку заявника, свідчить про наявність підстав, що вимагають скасування заходу забезпечення кримінального провадження.

У судовому засіданні представник власника майна наполягав на позитивному вирішенні клопотання.

Слідчий Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи до суду не прибув, про поважність причини неявки не повідомив.

Слідчий суддя, заслухавши доводи представника власника майна, дослідивши надані документи, дійшов висновку про таке.

У силу ст. 19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які прямо передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) володіти та розпоряджатися належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, якою до завдань кримінального провадження з-поміж іншого віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

У контексті клопотання, що розглядається слідчим суддею, має бути надана оцінка правомірності суттєвого обмеження власника можливості реалізації ним усієї повноти, тобто усіх складових права власності.

Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження до яких серед іншого віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).

Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У силу ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв`язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом реалізації своїх процесуальних повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Ухвалою слідчого судді від 11.12.2017 (справа № 761/44989/17, провадження № 1-кс/761/28532/2017) та слідчого судді від 11.12.2017 (справа № 761/44992/17, провадження № 1-кс/761/28534/2017) накладено арешт на вищезазначене майно.

Як вказано у судових рішеннях, слідчий посилався на те, що майно є предметом злочинних посягань, визнані речовим доказом, тому з метою недопущення їх відчуження підлягали арешту.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається у випадках, зокрема, якщо слідчий або прокурор не доведуть, що може бути виконане завдання, для виконання якого вказані особи звертаються з відповідним клопотанням.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, з-поміж іншого, є доказом злочину.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

У силу ст. 98 КПК до речових доказів кримінальний процесуальний закон відносить, серед іншого, об`єкти, набуті кримінально протиправним шляхом.

Таким чином, завданням арешту майна у цьому випадку є забезпечення збереження певних предметів не як об`єктів права власності, а саме як речових доказів, тобто таких, що зберегли на собі сліди злочину або є безпосередніми носіями інформації про обставини вчинення злочину, або ж набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення.

Досліджуючи питання, чи може бути нерухоме майно доказом у кримінальному провадженні, слідчий суддя враховує, що віднесення певних матеріальних об`єктів до речових доказів безпосередньо пов`язане з складом кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування.

Отже, такі докази мають бути належними, тобто відповідно до ст. 85 КПК прямо чи непрямо підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні за конкретною статтею Кримінального кодексу України.

Не виключаючи того, що об`єкти нерухомого майна можуть нести на собі сліди злочинного посягання, а також підтверджувати або спростовувати обставини, що підлягають доказуванню, слідчий суддя відмічає, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні ведеться, з-поміж іншого, за ст. 190 КК, за якими вказаний об`єкт нерухомості може бути предметом злочину, однак доказом у даному випадку є не сам об`єкт, а факт злочинного переходу права власності на нього.

У той же час, на момент розгляду клопотання про скасування арешту заявником зазначено, що право власності ТОВ «Інтертеймент Компані» на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська, 11, які перейшли до іншої особи шахрайським шляхом, на теперішній час поновлене, тому подальший арешт нерухомості не актуальний та обмежує права власника.

Згідно з ч. 1 ст.174 КПК арешт майна може бути скасований у разі, коли буде доведено, що у подальшому застосуванні даного заходу відпала потреба.

Отже, вищенаведене доводить, що на теперішній час потреба у застосуванні вказаного заходу забезпечення кримінального провадження відсутня, оскільки подальше перебування майна під арештом не відповідає наведеній у ст. 170 КПК меті та завданню його застосування, що вимагає від слідчого судді прийняття рішення, яке б усунуло спричинені негативні наслідки та відновило у повному обсязі права власника.

Таким чином, клопотання представника власника майна підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 2, 8, 9, 16, 85, 98, 132, 170, 174 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

Клопотання ТОВ «Інтертеймент Компані» - адвоката ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати у кримінальному провадженні № 120171001000144 28 від 04.12.2017 арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.12.2017 (справа № 761/44989/17) на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення, виробничо-складської будівлі з вбудованими офісними приміщеннями, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська, 11, реєстраційний номер нерухомого майна 230230732105, а також ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.12.2017 (справа № 761/44992/17) на земельну ділянку за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Броварська, 11, кадастровий номер: 3210500000:06:006:0018.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1