Постанова

від 07.10.2019 по справі 826/15917/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15917/17 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Степанюка А.Г.,

Беспалова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг" про визнання недійсним правочину, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Плюс" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг" (відповідач - 2) відповідно до змісту якого просив суд:

- визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ "Голден Плюс" та ТОВ "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг", за результатами якого складено податкові накладні від 26.05.2016 № 52, від 20.04.2016 № 5, від 19.05.2016 № 40, від 15.04.2016 № 1 та від 19.04.2016 № 3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року у справі № 757/30497/17к директора ТОВ Техстайл ІНК було визнано винним у вчиненні кримінального порушення, передбаченого ч.1 ст.205-1 Кримінального кодексу України.

У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що правочин, що мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого було складено податкові накладні від 26.05.2016 № 52, від 20.04.2016 № 5, від 19.05.2016 № 40, від 15.04.2016 № 1 та від 19.04.2016 № 3 має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі вимог ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні викладеним у позовній заяві.

Позивач зтверджує, що вирок суду є належним доказом підтверджуючим факт укладення правочинів від імені фіктивного підприємства, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства.

Разом з цим, в обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду 2017 року у яких судами було викладено правову позицію щодо аналогічних правовідносин.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 03 жовтня 2019 року, учасники судового процесу явку уповноважених представників до суду не забезпечили, у той час, як про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином та у передбачений законом строк.

З огляду на викладене та керуючись приписами пункту 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, а також ч. 2 ст. 313 КАС України колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Голден плюс" зареєстровано за адресою: 03028 просп. Науки, буд 42/1корп, 10, оф. 17, директором та головним бухгалтером в одній особі є ОСОБА_1 .

Відповідно до податкових накладних від 26.05.2016 № 52, від 20.04.2016 № 5, від 19.05.2016 № 40, від 15.04.2016 № 1, від 19.04.2016 № 3 виписаних ТОВ "Голден плюс" на користь ТОВ "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг", у вказаний період було надано послуги на загальну суму 402 600.00 грн. (у т.ч. ПДВ).

Позивач зазначає, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року у справі № 757/30497/17к встановлено, що 05 лютого 2016 року до державного реєстратора були подані документи, на підставі яких проведена державна перереєстрація зазначеного підприємства на ім`я ОСОБА_1 Після перереєстрації ТОВ Голден Плюс на своє ім`я ОСОБА_1 виступивши засновником та директором підприємства, самостійно підприємницьку діяльність не здійснював, угод фінансового характеру не укладав, печаткою підприємства не користувався, не призначав та не звільняв з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного підприємства передав невстановленим слідством особам .

З урахуванням зазначеного та керуючись інтересами держави, Головне управління ДФС у Київській області звернулось до суду із відповідним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях Товариств відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків, у той час як ГУ ДФС у Київській області не надано суду документального підтвердження своєї правової позиції.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як стверджує позивач, правочин, укладений між відповідачами є таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Відповідно до приписів ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Звертаючись до суду з даним позовом, контролюючий орган в якості підстави для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року у кримінальній справі № 757/30497/17к стосовно ОСОБА_1 , а також підписані останнім податкові накладні.

Так, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2017 року за результатом вирішення адміністративної справи № 826/283/14.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи вироком Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2017 року у кримінальній справі № 757/30497/17к, копія якого наявна у матеріалах справи, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 29 травня 2017 року між прокурором Київської місцевої прокуратури № 6 м.Києва Київської області Станковим О .П. та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 статті 205 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами угоди покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі сто п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 2550,00 грн. на користь держави.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ "Голден Плюс", ТОВ "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг", оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирок від 20 червня 2017 року у кримінальній справі № 757/30497/17-к не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг", обвинуваченої за вироком особи.

При цьому, під час апеляційного розгляду судом не встановлено, а позивачем не доведено, що в діях відповідачів наявний умисел щодо укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків.

Також, судова колегія звертає увагу, що вказуючи на недійсність досліджуваного правочину, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо договору, особою, яка не має відношення до діяльності ТОВ "Голден Плюс". При цьому, копії договору, на підставі якого виписані податкові накладні від 26.05.2016 № 52, від 20.04.2016 № 5, від 19.05.2016 № 40, від 15.04.2016 № 1 та від 19.04.2016 № 3 укладеного між ТОВ "Голден Плюс" та ТОВ "Міжнародне агентство безпеки "Вікінг", позивачем суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його. Надані копії податкових накладних від 26.05.2016 № 52, від 20.04.2016 № 5, від 19.05.2016 № 40, від 15.04.2016 № 1 та від 19.04.2016 № 3 також не містять підписів.

Крім того, з урахуванням приписів Податкового кодексу (зокрема, ст.61-62,78) колегія суддів вважає правильними доводи суду першої інстанції, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого законодавства (в тому числі не врегульованого цим Кодексом, зокрема, вироку суду) контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів. Натомість, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, у свою чергу, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

Разом з тим, суд звертає увагу, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та, відповідно, на підставі встановлених обставин у справі. При цьому, встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов`язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Враховуючи викладене, а також норми законодавства, яким врегульовано спірні взаємовідносини, суд приходить до висновку, що ГУ ДФС у Київській області, яке є суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

В даному випадку, позивачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ГУ ДФС у Київській області, яке є суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, посилання апелянта на судову практику судів першої та апеляційної інстанції 2017 року щодо вирішення аналогічних спорів не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказані рішення не є джерелом права та мають виключно інформаційний характер. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що правова позиція викладена Окружним адміністративним судом м. Києва в оскаржуваному рішенні від 16 травня 2019 року узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, зокрема, викладеної в ухвалі від 11 березня 2017 року у справі 826/283/14.

Таким чином, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції та не спростовують зазначених вище висновків суду попередньої інстанції, а також не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243-245, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді А.Г. Степанюк

О.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2019 року