Постанова

від 26.09.2019 по справі 910/2261/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2019 р. м. Київ Справа№ 910/2261/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Браславець Ю.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 26.09.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019

у справі №910/2261/19 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профітранс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс"

про стягнення 293 157,76 грн.

В судовому засіданні 26.09.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Профітранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс" про стягнення 293 157,76 грн., з яких: 211 213,60 грн. основного боргу, 49 490,16 грн. пені, 7 220,53 грн. 3% річних, 25 233,47 грн. інфляційних втрат.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 12/09/16 від 12.09.2016 в частині оплати поставленого позивачем товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/2261/19 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профітранс" 211 213,60 грн. основного боргу, 37 537,45 грн. пені, 7 220,53 грн. 3% річних, 22 032,06 грн. інфляційних втрат, 4 170,05 грн. судового збору. В частині стягнення 11 952,71 грн. пені та 3 201,41 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заявленої заборгованості за договором та 3 % річних, а в частині стягнення пені та інфляційних втрат, враховуючи періоди нарахування здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення 37 537, 45 грн. пені, 22 032, 06 грн. інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 14.05.2019 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт вказує про недоведеність позивачем факту приймання відповідачем товару за видатковими накладними №33 від 23.10.2017 та №58 від 01.12.2017, отже і обов`язку з його оплати та наявності простроченої заборгованості за ними.

Апелянт зазначає, що жодних специфікацій чи інших додатків до договору сторонами не підписано, ціни на товари узгоджувались шляхом усних переговорів на умовах довіри та ділової репутації позивача.

Пунктом 2.9 договору передбачено підписання сторонами акта взаємозвірки, виходячи з фактично поставленої покупцю кількості товару, вартість (ціна) якого відображається в видаткових накладних, що складаються сторонами по кожному факту поставки партії товару згідно з додатком (специфікаціями) до цього договору.

Скаржник наголошує, що сторонами договору належним чином не підписані видаткові накладні, надані позивачем первинні документи не мають обов`язкових реквізитів, а відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку тягнуть за собою податкові ризики для обох сторін договору.

Апелянт посилається на те, що з моменту отримання судом зустрічного позову, незалежно від його повернення, суд зобов`язаний був перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Профітранс" вважає доводи апелянта безпідставними, рішення суду законним і обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 21.05.2019 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №910/2261/19 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху, з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2261/19, розгляд справи призначено на 18.07.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 відкладено розгляд справи на 26.09.2019, враховуючи задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Профітранс" про забезпечення позову у справі № 910/2261/19.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 26.09.2019 заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

12.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профітранс" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс" (далі - покупець) був укладений договір поставки товару № 12/09/16 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язаний передати (поставити) в строки, встановлені договором, у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити товар на умовах визначених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.4 Договору партією товару вважається його кількість, вказана в одній накладній.

Згідно із п. 4.2 Договору передача товару проводиться за одночасною передачею відповідних товарно-супровідних документів (видаткових накладних, рахунку-фактури, сертифікату, специфікацій, товарно-транспортних накладних тощо). Підтвердженням факту приймання товару та отримання документів є підпис уповноваженої особи покупця на видатковій накладній.

Як встановлено п. 8.1 Договору, поставка (передача у власність) Товару за цим Договором здійснюється з моменту укладення цього Договору по 31 грудня 2016. У випадку, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів до моменту закінчення цього строку жодна із сторін не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично продовжується ще на 1 (один) рік.

Доказів відмови сторін від продовження строку дії договору матеріали справи не містять.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар згідно із видатковими накладними: № 33 від 23.10.2017 на суму 274 704,60 грн. та № 58 від 01.12.2017 на суму 118 509,00 грн., які підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

Відповідно до п. 2.6 Договору покупець товару здійснює його оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Моментом отримання товару Покупцем є дата виписки видаткової накладної.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач частково оплатив товар, поставлений на підставі видаткової накладної № 33 від 23.10.2017, на суму 182 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 01.02.2019, такими платежами: 13.10.2017 сплачено 20 000,00 грн., 22.12.2017 сплачено 39 000,00 грн., 05.01.2018 сплачено 40 000,00 грн., 24.01.2018 сплачено 77 000,00 грн., 15.02.2018 сплачено 5 000,00 грн., 23.03.2018 сплачено 1 000,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач повністю не оплатив поставлений товар, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення з відповідача 211 213,60 грн. основного боргу та за прострочення виконання грошового зобов`язання - 49 490,16 грн. пені, 7 220,53 грн. 3% річних, 25 233,47 грн. інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 393 213,60 грн., що підтверджується видатковими накладними № 33 від 23.10.2017 та № 58 від 01.12.2017, які підписані обома сторонами та скріплені відбитками їх печаток. Поставлений товар був оплачений відповідачем частково на суму 182 000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

Відповідач не надав суду доказів належного виконання ним зобов`язань з оплати товару.

Судом спростовано доводи відповідача про поставку товару позивачем з порушенням умов щодо асортименту та кількості, оскільки відповідачем не надано заявок на поставку товару відповідно до п. 1.2 Договору, які містили б дані щодо асортименту та кількості товару. Крім цього, відповідач не надав доказів відмови від договору на підставі ст.ст. 670, 672 ЦК України у зв`язку із такими порушеннями, доказів дотримання ним вимог, передбачених ст.ст. 687, 688 ЦК України, п.п. 3.2 - 3.4 Договору та повідомлення продавця про виявлені недоліки. Натомість, поставлений позивачем товар був прийнятий відповідачем без зауважень, про що свідчить підписання відповідачем видаткових накладних.

З наведених підстав судом також відхилено доводи відповідача про ненадання позивачем сертифікату або будь-якого іншого документа, який містить підтвердження якості товарів, оскільки, як передбачено п. 4.2. Договору, підтвердженням факту приймання товару та отримання документів є підпис уповноваженої особи покупця на видатковій накладній.

Крім цього, посилаючись на вказані обставини, відповідач не надав доказів встановлення позивачеві розумного строку для передання цих документів, доказів відмови від договору купівлі-продажу та повернення товару позивачу, як це визначено ст. 666 ЦК України.

Посилання відповідача на неналежне підписання видаткових накладних без посилання на реквізити укладеного сторонами договору були правомірно відхилені судом першої інстанції з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що між сторонами існують інші договірні відносини на поставку товару. Так само відхилено й твердження відповідача про непогодження сторонами ціни товару, оскільки зміст видаткових накладних свідчить про узгодження сторонами ціни за одиницю товару та прийняття відповідачем товару за цією ціною.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за поставлений згідно договору № 12/09/16 від 12.09.2016 товар у розмірі 211 213,60 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати товару за договором поставки позивач просить суд стягнути з відповідача 49 490,16 грн. пені.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.6 Договору покупець товару здійснює його оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Таким чином, товар поставлений за накладною № 33 від 23.10.2017 відповідач повинен був оплатити до 22.12.2017, а за накладною № 58 від 01.12.2017 - до 30.01.2018.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення (порушення, невиконання, протермінування, несвоєчасного виконання) покупцем строків (термінів) оплати товару, визначених умовами цього Договору та додатків до нього, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (тобто у період впродовж якого існувала заборгованість), від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення (протермінування, несвоєчасного виконання, порушення, невиконання).

Згідно з п. 5.8 Договору позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється сторонами цього Договору тривалістю в три роки.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів, здійснивши перевірку заявлених позивачем періодів нарахування пені, обмеживши їх 6-місячним строком, відповідно до ст. 232 ГПК України погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 37 537,45 грн.

Відповідно в іншій частині вимог про стягнення пені слід відмовити.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача 7 220, 53 грн. 3% річних та 22 032,06 грн. інфляційних втрат.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3 % річних, за заявлений позивачем період прострочки відповідачем оплати послуг по договору, погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 7220, 53 грн. 3% річних.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про помилковість здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, з огляду на те, що найменший період визначення індексу інфляції складає місяць, при його застосуванні слід виходити з того, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, як помилково здійснює позивач у своєму розрахунку, а у середньому за місяць.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за заявлений позивачем період, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про часткове задоволення позовних вимог у цій частині в розмірі 22 032,06 грн. Відповідно в решті вимог про стягнення інфляційних втрат вірно відмовлено судом.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є тотожними доводам відповідача, викладеним у відзиві на позов, які були правомірно відхилені судом першої інстанції, та не потребують повторного спростування судом апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на порушення судом при прийнятті рішення норм процесуального права (ч. 7 ст. 180 ГПК України) колегією суддів відхиляються, оскільки перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження у даному випадку можливий лише при відкритті провадження за зустрічною позовною заявою.

Оскільки зустрічна позовна заява була повернута відповідачу (апелянту) ухвалою суду від 09.04.2019, перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження не відбувся.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин аргументи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/2261/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Бенефіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/2261/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 у справі №910/2261/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2261/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 07.10.2019.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко