Рішення

від 25.09.2019 по справі 910/8392/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2019Справа № 910/8392/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-М , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Матео Інвест Груп , м.Київ

про стягнення 110 464,98 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Універсал-М (далі - ТОВ Універсал-М ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Матео Інвест Груп (далі - ТОВ Матео Інвест Груп ) про стягнення 110 464,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди № 3-18-ОНП нежитлового приміщення від 01.09.2018 в частині сплати орендної плати в сумі 28 532,92 грн у встановлені договором строки, що стало підставою для нарахування пені в сумі 2 671,83 грн. Також позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з відповідача збитків за недоотриманий прибуток в сумі 19 594,37 грн, а також вартості відновлювального ремонту об`єкта оренди в сумі 59 665,86 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивача - відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, буд. 45-А.

Однак, 19.08.2019 конверт з ухвалою суду від 03.07.2019 було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою кінець терміну зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі як на офіційному веб-порталі судової влади України (http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/gromadyanam/csz), так і у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення позивача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

01.09.2018 між ТОВ Унвверсал-М (орендодавець) та ТОВ Матео Інвест Груп (орендар) укладено договір оренди № 3-18-ОНП нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 96 кв. м., на строк, зазначений в п. 6.1 цього договору.

Приміщення розташоване на другому поверсі п`ятиповерхової адміністративно-господарської будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150 (офіс № 43).

Технічний стан та інші характеристики приміщення, що передається в оренду на умовах цього договору, фіксуються в Акті приймання-передачі (додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього договору та підписується повноважними представниками сторін, скріплюється їхніми печатками.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору розмір орендної плати становить 18 000,00 грн за повний місяць оренди, в тому числі ПДВ 20 % - 3 000,00 грн, що сплачується орендарем шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок орендодавця у порядку та у строки, передбачені цим договором.

Орендна плата нараховується та сплачується до фактичного повернення приміщень орендодавцю за кожен повний місяць оренди, незалежно від кількості днів, під час яких використовувалися орендовані приміщення. Факт повернення приміщення підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди та передачі ключів від приміщень орендодавцю (п. 3.1.5 Договору).

Згідно з п. 6.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2019.

На виконання умов Договору 01.09.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі частини нежитлового приміщення № 1.

Додатковою угодою № від 27.02.2019 строк дії Договору продовжено до 01.06.2019 включно.

Також сторонами викладено в новій редакції пункт 3.1.1 Договору, а саме передбачено, що з 01.03.2019 розмір орендної плати становить 19 000,00 грн за місяць оренди, в тому числі ПДВ 20 % - 3 166,67 грн.

Як вказує позивач, у період договору відповідач сплачував орендну плату не в повному обсязі та з порушенням строку здійснення платежів, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду за ТОВ Матео Інвест Груп утворилась заборгованість в сумі 28 532,92 грн, з яких 13 062,92 грн - неустойка за порушення строку повернення об`єкта оренди.

Також, за твердженнями позивача, відповідач повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі несвоєчасно та з недоліками, внаслідок чого позивач вказує на наявність правових підстав для стягнення з орендаря вартості відновлювального ремонту приміщення в сумі 59 665,86 грн, а також збитків (упущеної вигоди) в розмірі орендної плати за червень 2019 року в сумі 19 594,37 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір оренди № 3-18-ОНП нежитлового приміщення від 01.09.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди (найму), які підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи (актом приймання-передачі приміщення № 1 від 01.09.2018) підтверджується факт передачі позивачем в оренду відповідачу нежитлового приміщення, що є об`єктом оренди за Договором.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Порядок сплати орендної плати за Договором сторони визначили у розділі 3 Договору.

Як зазначалось судом, відповідно до п. 3.1.1 Договору (в первісній редакції) розмір орендної плати становить 18 000,00 грн за повний місяць оренди, в тому числі ПДВ 20 % - 3 000,00 грн, що сплачується орендарем шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок орендодавця у порядку та у строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 27.02.2019) розмір орендної плати з 01.03.2019 становить 19 000,00 грн за місяць оренди, в тому числі ПДВ 20 % - 3 166,67 грн, що сплачується орендарем шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок орендодавця у порядку та у строки, передбачені цим договором.

Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 1 числа наступного місяця .

Згідно з пунктом 3.1.3 Договору орендна плата, що сплачується орендодавцем за цим договором, щомісячно коригується на індекс інфляції, виходячи з даних Держкомстату України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.1.2 Договору, відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 01 числа наступного місяця .

Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вказує позивач, відповідачем не було у повному обсязі сплачено орендну плату за Договором по дату фактичного повернення нерухомого майна.

Матеріали справи місять копії платіжних доручень, якими підтверджується, що у період з вересня 2018 року по травень 2019 року відповідачем було сплачено орендну плату на загальну суму 153 316,96 грн, а саме:

18 000,00 грн - згідно з платіжним дорученням № 1158 від 03.09.2018 (за вересень 2018 року);

18 000,00 грн - згідно з платіжним дорученням № 1243 від 01.10.2018 (за жовтень 2018 року);

18 342,00 грн - згідно з платіжним дорученням № 1341 від 01.11.2018 (за листопад 2018 року);

18 653,82 грн - згідно з платіжним дорученням № 1427 від 03.12.2018 (за грудень 2018 року);

18 914,98 грн - згідно з платіжним дорученням № 1500 від 11.01.2019 (за січень 2019 року);

19 066,30 грн - згідно з платіжним дорученням № 1584 від 12.02.2019 (за лютий 2019 року);

10 000,00 грн - згідно з платіжним дорученням № 1677 від 13.03.2019 (за березень 2019 року);

9 066,30 грн - згідно з платіжним дорученням № 1687 від 19.03.2019 (за березень 2019 року);

5 000,00 грн - згідно з платіжним дорученням № 1758 від 09.04.2019 (за квітень 2019 року);

10 000,00 грн - згідно з платіжним дорученням № 1858 від 13.05.2019 (за квітень 2019 року);

8 273,56 грн - згідно з платіжним дорученням № 1874 від 16.05.2019 (за травень 2019 року).

Тобто, відповідачем повністю оплачено орендну плату за період з вересня 2018 року по березень 2019 року.

За квітень 2019 позивачем нараховано оренду плату в розмірі 19 285,00 грн (базова ставка - 19 000,00 грн з урахуванням індексу інфляції за січень-лютий 2019 року, з них оплачено - 15 000,00 грн, а заборгованість за квітень 2019 року становить 4 285,00 грн.

За травень 2019 позивачем нараховано оренду плату в розмірі 19 458,56 грн (базова ставка - 19 000,00 грн з урахуванням індексу інфляції за січень-березень 2019 року, з них оплачено - 8 273,56 грн, а заборгованість за травень 2019 року становить 11 185,00 грн.

Отже, за висновками суду, обґрунтованими є доводи позивача про існування у відповідача заборгованості з орендної плати за квітень-травень 2019 року в розмірі 15 470,00 грн (4 285,00 грн + 11 185,00 грн = 15 470,00 грн).

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 13 062,92 грн господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно з частинами 1, 2 статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України ).

Як зазначалось судом, у пункті 6.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.02.2019 сторони визначили строк дії договору оренди до 01.06.2019 включно .

Відповідно до пункту 2.2.8 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.02.2019 по закінченню строку дії цього договору (в т. ч. у випадку дострокового розірвання договору) орендар зобов`язаний протягом доби з дати закінчення строку дії цього договору чи з моменту його дострокового розірвання повернути орендодавцю по акту приймання-передачі приміщення в стані не гіршому, ніж на момент передачі приміщень в оренду, а також передати по акту в повному обсязі і справності обладнання та інше майно, одержане орендарем в користування. Обов`язок складення вказаних актів є відповідальністю орендаря. Призначення дати та часу повернення приміщень з оренди погоджується ним з орендодавцем письмово.

Матеріалами справи підтверджується, що 04.06.2019 позивачем та відповідачем підписано зауваження до акту приймання-передачі приміщення до Договору, в якому зафіксовано, що при поверненні приміщень з оренди виявлено недоліки згідно з переліком. Приміщення не придатне для використання, не відповідає стану, в якому передавалось в оренду. Приміщення потребують відновлювального ремонту.

07.06.2019 позивачем складено дефектний акт на відновлювальний ремонт офісних приміщень по вул. Заболотного, 150 у місті Києві.

10.06.2016 обома сторонами підписано акт про розходження до дефектного акту від 07.06.2019, в якому сторони дійшли згоди виключити частину пункту з дефектного акту та підтвердили необхідність виконання іншої частини робіт.

Також у вказаному акті від 10.06.2019 представником орендодавця зафіксовано факт повернення об`єкта з оренди шляхом передачі ключів від вхідних дверей приміщення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто, враховуючи положення п. п. 2.2.8 6.1 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.02.2019 та положення статті 253 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний був повернути орендоване приміщення позивачу протягом доби з дати закінчення строку дії договору, тобто не пізніше 02.06.2019. Фактично приміщення було повернуто 10.06.2019, тобто з простроченням 8 календарних днів.

Оскільки строк дії договору встановлено до 01.06.2019 включно (п. 6.1 договору) і відповідачем не повернуто орендоване майно в зазначений термін у спосіб визначений умовами договору та закону, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за 8 днів прострочення (03.06.2019 - 10.06.2019).

Судом враховано, що згідно з пунктом 2.2.8 Договору в редакції додаткової угоди № 1 від 27.02.2019 обов`язок акту приймання-передачі приміщення покладено саме на орендаря. Матеріали справи належного оформленого акту приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди без зауважень орендодавця не містять.

При цьому у розрахунку ціни позову позивачем визначено оренду плату за червень 2019 року у розмірі 19 594,37 грн, що менше за правильну суму з урахуванням індексу інфляції за травень 2019 року. Однак, зважаючи за межі заявлених позовних вимог, господарський суд застосовує визначену позивачем суму при розрахунках.

За перерахунком суду, за користування об`єктом оренди у червні 2019 року до сплати відповідачем належить грн, з яких: 1 306,29 грн - оренда плата за 2 дні фактичного користування приміщенням (19 594,37 грн / 30 днів х 2 дні = 1 306,29 грн), 10 450,33 грн - неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за 8 днів прострочення ((19 594,37 грн / 30 днів х 8 дні ) х 2= 10 450,33 грн).

Одночасно з цим, судом враховано, що у пункті 2 додаткової угоди № 1 від 27.02.2019 до договору № 3-18-ОНП від 01.09.2018 сторони домовились, що авансовий платіж в розмірі 15 500,00 грн, сплачений орендарем по договору № 1-18-ОНП від 01.03.2018 повертається орендарю після повернення орендодавцю орендованих приміщень відповідно до умов діючого договору № 3-18-ОНП від 01.09.2018 і прийняття їх ним з оренди без зауважень.

Зважаючи на підписаний відповідачем акт від 10.06.2019 про розходження до дефектного акту від 07.06.2019, обґрунтованими є доводи позивача про наявність підстав на теперішній час для утримання авансового платежу до вирішення питання щодо існуючих зауважень до стану об`єкта оренди.

За таких обставин, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 16 776,29 грн та неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в розмірі 10 450,33 грн. Вимоги про стягнення боргу в розмірі 1 306,30 грн задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення пені.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочення сплати орендної плати за період з 01.09.2018 по 24.06.2019 на суму 2 671,83 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що за прострочення виконання орендарем грошових зобов`язань за цим договором орендар сплачує на користь орендодавця неустойку в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати боргу.

Отже позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню, що відповідає статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Разом з цим, при перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем не враховано положення пункту 3.1.2 Договору, яким передбачено, що орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря щомісячно до 1 числа наступного місяця.

Як встановлено судом, оренду плату за вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року та січень, лютий, березень 2019 року відповідачем сплачено без прострочення, а у квітні та травні 2019 року допущено прострочення платежу.

За перерахунком суду, сума пені за прострочення відповідачем сплати орендної плати за квітень та травень 2019 року становить 600,30 грн, з яких:

169,07 грн - сума пені, нарахована за період з 02.05.2019 по 13.05.2019 на суму 14 285,00 грн (залишок заборгованості за квітень 2019 року);

177,50 грн - сума пені, нарахована за період з 14.05.2019 по 24.06.2019 на суму 4 285,00 грн (залишок заборгованості за квітень 2019 року);

253,73 грн - сума пені, нарахована за період з 02.06.2019 по 24.06.2019 на суму 11 185,00 грн (залишок заборгованості за травень 2019 року).

При цьому, позивач помилково нарахував пеню за прострочення оплати орендної плати за фактичне користування приміщеннями у червні 2019 року та не врахував, що відповідне зобов`язання виникає лише після 01.07.2019.

Також безпідставним є нарахування пені на суму неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю.

Ураховуючи викладене, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 600,30 грн.

Щодо вимог про стягнення вартості відновлювального ремонту об`єкта оренди та упущеної вигоди.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень статті 779 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків . Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що орендар відшкодовує збитки, завдані ним орендодавцю внаслідок пошкодження орендованого майна шляхом приведення пошкодженого майна в попередній стан або відшкодування вартості приведення майна в попередній стан.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини.

Господарський суд звертає увагу позивача, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона вважає, що її права були порушені, та нею понесені збитки, вона повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

На підтвердження наявності підстав для стягнення з відповідача вартості відновлювального ремонту позивачем надано суду копії зауважень від 04.06.2019 до акту приймання-передачі приміщення, дефектного акту від 07.06.2019 на відновлювальний ремонт офісних приміщень, акту від 10.06.2019 про розходження до дефектного акту від 07.06.2019, а також копії локального кошторису на будівельні роботи № 2-1-1 та договірної ціни станом на 11.06.2019 на суму 59 665,86 грн.

Однак матеріали справи не містять доказів фактичного здійснення відновлювального ремонту об`єкта оренди (акту виконаних робіт) та фактичного понесення позивачем витрат на суму 59 665,86 грн (платіжного доручення про оплату, виписки з рахунку тощо), а також не доведено вини відповідача у погіршенні стану приміщень, внаслідок чого необхідним є здійснення ремонту на вказану суму.

Також позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, оскільки не надано належних доказів того, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму. При цьому, безпідставним є заявлення вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі орендної плати за червень 2019 року, зважаючи на те, що приміщення було звільнено відповідачем лише 10.06.2019.

Відтак, позовні вимоги про стягнення збитків за недоотриманий прибуток в сумі 19 594,37 грн, а також вартості відновлювального ремонту об`єкта оренди в сумі 59 665,86 грн задоволенню не підлягають.

За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов`язань щодо передачі об`єкту оренди орендарю в користування, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов`язків щодо внесення орендної плати та своєчасного повернення об`єкта з оренди, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-М та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Матео Інвест Груп заборгованості зі сплати орендної плати в сумі 16 776,29 грн, неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в розмірі 10 450,33 грн та пені в сумі 600,30 грн.

Інша частина вимог (про стягнення боргу в розмірі 1 306,30 грн, пені в сумі 2071,53 грн, збитків в розмірі 19 594,37 грн та вартості ремонту в сумі 59 665,86 грн) задоволенню не підлягає з викладених вище підстав.

Розподіл судового збору.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 483,91 грн. Інша частина судового збору в сумі 1 437,09 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-М до Товариства з обмеженою відповідальністю Матео Інвест Груп про стягнення 110 464,98 грн - задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Матео Інвест Груп (04080, м. Київ, вул. Нижньоюрківська, буд. 45-А; ідентифікаційний код 39397401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал-М (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 1-В; ідентифікаційний код 25263960) заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 16 776 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят шість) грн 29 коп., неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в розмірі 10 450 (десять тисяч чотириста п`ятдесят) грн 33 коп., пеню в сумі 600 (шістсот) грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 483 (чотириста вісімдесят три) грн 91 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1 437,09 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.10.2019.

Суддя В. В. Князьков