Рішення

від 07.10.2019 по справі 910/10115/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2019Справа № 910/10115/19 Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Концерну "Міські теплові мережі"

бул. Гвардійський,137, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69091

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000"

вул. Картвелішвілі, 7/2, офіс 2, м. Київ, 03148

про стягнення 18 533,55 грн.

Представники: без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Міські теплові мережі" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (далі - відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача 18 533,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" обліковується борг за теплову енергію у гарячій воді за період з листопада 2018 по квітень 2019 на загальну суму 16 467,07 грн. за Договором №951 від 01.01.2003, окрім цього просить стягнути з відповідача штрафні санкції.

05.08.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справ в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.08.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" вул. Картвелішвілі, 7/2, офіс 2, м. Київ, 03148.

Проте, конверт разом з ухвалою від 05.08.2019 (номер відправлення 0103050571347) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 10.09.2019 з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 05.08.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

01.01.2003 між концерном "Міські теплові мережі" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" укладено договір № 951 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір), відповідно до п. 1.2 якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах згідно з п. 1.3, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію разом з втратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі споживача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води на такі потреби: копчення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року.

Згідно з п. 6.3 Договору енергопостачальна організація після 7 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає споживачу рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт надання послуг і податкову накладну. Споживач зобов`язаний оформити акт надання послуг і до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, повернути його енергопостачальній організації.

Відповідно до п. 3.2.2. Договору Споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах згідно рахунків за теплову енергію і в терміни, які передбачені розділом ІV Договору.

Відповідно до п. 6.5 Договору споживач зобов`язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію і передоплати.

Згідно п. 10.1. цей Договір набуває чинності після підписання його обома сторонами та діє з 01.01.2003 по 31.12.2008. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, окрім досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання.

На виконання умов Договору Теплопостачльна організація вдпустила теплову енергію в періоди з листопада 2018 по 2019 на загальну суму 16 467,07 грн.

Позивач за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року поставив відповідачу теплову енергію на суму 16 467,07 грн., що підтверджується: рахунками та актами приманні - передачі теплової енергії.

Відповідач, в порушення умов договору, вартість поставленої теплової енергії не сплатив. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 16 467,07 грн.

Позивач направив на адресу відповідача розрахункові документи за спірний період, що підтверджується реєстрами відправки рекомендованої кореспонденції, проте, відповідач належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії не повернув, заперечень щодо нарахованої теплової енергії також не надав.

Всупереч умовам договору, а саме п. 6.3. договору, відповідач підписані акти приймання-передачі теплової енергії за період з листопада 2018 по квітень 2019, на адресу позивача не направив, заперечень щодо причин їх не підписання не надав.

Таким чином, згідно із п. 6.3. договору, зазначені вище акти приймання-передачі теплової енергії є погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків за отриману протягом вказаного в них періоду теплову енергію.

У зв`язку з несплатою відповідачем вартості теплової енергії в повному обсязі позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою щодо погашення заборгованості (копія міститься в матеріалах справи). Вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.

Договір є договором енергопостачання, а тому права та обов`язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до ст. 276 ГК України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до п. 6.6 Договору споживач зобов`язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію і передоплати.

Однак в порушення умов договору відповідач не виконав свої зобов`язання щодо сплати заборгованості за використану теплову енергію, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 16 467,07 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем вірно та правомірно здійснено нарахування суми грошових коштів за спожиту теплову енергію у розмірі 16 467,07 грн. за спірний період.

Заборгованість товариства перед Концерном у розмірі 16 467,07 грн. підтверджується матеріалами справи. Доказів погашення заборгованості відповідачем не подано.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 16 467,07 грн. правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 138,32 грн. за період з 20.12.2018 по 20.05.2019 та інфляційних втрат у розмірі 284,87 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання у період січня 2019 року по квітень 2019 року

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 19138,32 грн. за період з 20.12.2018 по 20.05.2019 та втрат від інфляції у розмірі 284,87 грн. за період з січня 2019 року по квітень 2019 такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі 1 643,29 грн.

Відповідно до п. 7.2.3. Договору в разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію, відповідачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно ст. 549 ЦК, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Частино 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а сума пені у розмірі 1 643,29 грн. за період з 20.12.2018 по 01.06.2019 по кожній сумі боргу з урахуванням піврічного обмеження строку нарахування, визначеного ст. 232 ГК України, є такою, що підлягає стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, обставини визнані позивачем у позовній заяві та підтверджені матеріалами справи, відповідач не спростував шляхом подання належних та допустимих доказів. Відповідач не скористався наданим йому правом на подачу відзиву та доказів у спростування обставин щодо наявності підстав для стягнення з нього вартості отриманої теплової енергії у розмірі 16 647,07 грн. та 3% річних у розмірі 138,32 грн., пені у розмірі 1 643,29 грн., втрат від інфляції у розмірі 284,87 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на сторін пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Концерну "Міські теплові мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста-2000" (вул. Картвелішвілі, 7/2, офіс 2, м. Київ, 03148; ідентифікаційний код 31291966) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, вул. Гвардійська, 137; ідентифікаційний код 32121458) заборгованість у розмірі 16 467 (шістнадцять тисяч чотириста шістдесят сім) грн. 07 коп., 3% річних у розмірі 138 (сто тридцять вісім) грн. 32 коп., втрати від інфляції у розмірі 284 (двісті вісімдесят чотири) грн. 87 коп. пеню в сумі 1 643 (одна тисяча шістсот сорок три) грн.. 29 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.О. Лиськов