Рішення

від 07.10.2019 по справі 910/9668/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2019Справа № 910/9668/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова група Вершина

до Товариства з обмеженою відповідальністю Бєлторгбуд

про стягнення заборгованості в розмірі 104 169,17 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова група Вершина звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Бєлторгбуд про стягнення заборгованості в розмірі 104 169,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором 20/08 від 20.08.2018, в частині здійснення розрахунків за надані послуги з планування, організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та у місцевому сполученні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9668/19. З огляду на малозначність справи №910/5055/19 в розумінні ч. 5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 24.07.2018 був повернутий на адресу суду з відміткою адресат відсутній .

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Водночас, відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечення внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Водночас, з огляду на наведені обставини, а також з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Договорі, а саме: 03056, м. Київ , вул. Виборзька, 16/ 15, та отримана представником відповідача 11.09.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103050598121.

30.09.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що згідно з умовами договору сторони домовились, що для здійснення оплати за перевезення на підставі поданих разових заявок позивач зобов`язаний надати відповідачу оригінали супроводжуючих документів, отриманих від вантажовідправника, а також рахунок на сплату й акт приймання-здачі виконаних робіт. Саме цей перелік документів є підставою для здійснення розрахунків між сторонами договору. Натомість, оригінали документів по перевезенню вантажу надані позивачем відповідачу не в день відвантаження, а значно пізніше. Оплата за здійснення перевезення вантажу здійснювалась відповідачем одразу ж після отримання оригіналу рахунку. Проте доказів надіслання оригіналу рахунків на сплату за перевезення саме в день відвантаження товару позивач не надає, а відповідач заперечує щодо отримання рахунку на сплату за послуги перевезення саме в день відвантаження. Позаяк своєчасність сплати за послуги перевезення залежить не лише від відповідача, а й від того коли оригінали документів, зазначених у п. 5.2 договору були надані замовнику перевезення. Так, згідно заявки на транспортування вантажу № 1 від 20.08.2018 до договору № 20/08 від 20.08.2018 сторонами погоджено умови, строки розрахунку: безготівковий розрахунок на розрахунковий рахунок по оригіналам документів, при цьому зазначено перелік супроводжуючих документів, які перевізник зобов`язаний отримати на завантаженні товару і передати ТОВ Бєлторгбуд : інвойс (4 екз., специфікація, CMR, акт завантаження, СТ1, паспорт якості, 1-ТН). Крім того, в заявці № 1 визначено, що вантажоодержувачем є ТОВ Бєлтлогбуд . Аналогічного змісту і заявка на транспортування вантажу № 2 від 27.08.20188 та на транспортування вантажу № 3 від 12.09.2018. Відсутність печатки відповідача на CMR б/н від 30.08.2018, дата відвантаження 02.09.2018 підтверджує твердження останнього стосовно ненадання оригіналів документів позивачем в день поставки та відвантаження товару. Згідно детального розрахунку суми заборгованості за договором, позивачем здійснено розрахунок пені поза межами шестимісячного строку, що є порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Позивач своїм правом на подання до суду відповіді на відзив відповідача не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова група Вершина (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бєлторгбуд (далі - відповідач, замовник) укладено Договір № 20/08 (далі - Договір), предметом якого є порядок взаємовідносин між сторонами при плануванні, організації, здійсненні і розрахунках за перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та місцевому сполученні.

Відповідно до п. 2.2 Договору транспортні перевезення здійснюються відповідно до у мов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (CMR), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ESTR), транспортні перевезення по території України здійснюються згідно чинного законодавства України.

Конкретні умови по кожному перевезенню обумовлюються в разовому замовленні (заявці на перевезення), що є невід`ємною частиною даного Договору. Заявка, передана по факсу або по електронній пошті, має юридичну силу оригіналу (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 3.2 та п. 3.3 Договору замовник зобов`язаний забезпечувати оформлення TTN, CMR, Carnet TIR, іншої необхідної документації на вантаж, що гарантує безперешкодний проїзд через державні кордони країн відправлення, призначення і транзитних та своєчасно проводити розрахунки з перевізником.

Розрахунки за перевезення здійснюються за договірними ставками (п. 5.1 Договору).

У відповідності до п. 5.2 Договору перевізник надає замовнику для оплати рахунок, CMR (накладну) з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу, TTN (товаротранспортні накладні), акт приймання-здачі виконаних робіт/послуг, який є одночасно і протоколом узгодження договірної ціни.

За умовами п. 5.3 Договору оплата здійснюється протягом п`ятнадцяти календарних днів з моменту вивантаження вантажу.

Цей Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2018 (п. 10.1 Договору).

Згідно з п. 10.3 Договору якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін письмово не виявить бажання його розірвати, то Договір вважається продовженим до 31.12.2019 на тих же умовах.

20.08.2018 сторонами узгоджено Заявку на транспортування вантажу № 1, відповідно до якої, позивач взяв на себе зобов`язання здійснити перевезення вантажу за маршрутом Республіка Білорусь, Могильовська область, Осиповичський район, рп Елізово,- Україна, м. Київ, вул. Мурманська, 2А, дата завантаження - 23.08.2018, вартість перевезення 19 500,00 грн.

27.08.2018 сторонами узгоджено Заявку на транспортування вантажу № 2, відповідно до якої, позивач взяв на себе зобов`язання здійснити перевезення вантажу за маршрутом Республіка Білорусь, Могильовська область, Осиповичський район, рп Елізово,- Україна, м. Київ, проспект Бандери, 21, дата завантаження - 29.08.2018, вартість перевезення 19 500,00 грн.

12.09.2018 сторонами узгоджено Заявку на транспортування вантажу № 3, відповідно до якої, позивач взяв на себе зобов`язання здійснити перевезення вантажу за маршрутом Республіка Білорусь, Могильовська область, Осиповичський район, рп Елізово,- Україна, м. Черкаси, дата завантаження - 13.09.2018, вартість перевезення 23 000,00 грн.

На виконання умов Договору та Заявок, позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними та Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Позивач зазначає, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором та заявками, оплату послуг з перевезення належним чином не здійснив, у зв`язку з чим у ТОВ Бєлторгбуд виникла заборгованість перед позивачем в сумі 2000,00 грн за виконане перевезення за Заявкою на транспортування вантажу № 2 від 27.08.2018 та у розмірі 23 000,00 грн за виконане перевезення за Заявкою на транспортування вантажу № 3 від 12.09.2018.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що згідно з умовами договору сторони домовились, що для здійснення оплати за перевезення на підставі поданих разових заявок позивач зобов`язаний надати відповідачу оригінали супроводжуючих документів, отриманих від вантажовідправника, а також рахунок на сплату й акт приймання-здачі виконаних робіт і саме цей перелік документів є підставою для здійснення розрахунків між сторонами договору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. ст. 908 та 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частинами 2, 6 ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 916 ЦК України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З наявних у матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) вбачається, що позивачем, як перевізником, здійснено перевезення вантажу за маршрутом: Республіка Білорусь - Україна, відповідно до узгоджених сторонами Заявок.

Таким чином, факт надання міжнародних транспортних послуг по маршруту: Республіка Білорусь - Україна та отримання таких послуг відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR).

У відповідності до п. 5.2 Договору перевізник надає замовнику для оплати рахунок, CMR (накладну) з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу, TTN (товаротранспортні накладні), акт приймання-здачі виконаних робіт/послуг, який є одночасно і протоколом узгодження договірної ціни.

З матеріалів справи вбачається, що послуги з перевезення надані позивачем і прийняті відповідачем без заперечень та зауважень на суму 62 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами надання послуг № 182 від 28.08.2018 на суму 19 500,00 грн, № 193 від 02.09.2018 на суму 19 500,00 грн, № 211 від 17.09.2018 на суму 23 000,00 грн.

Позивачем також виставлено відповідачу рахунки № 191 від 28.08.2018 на суму 19 500,00 грн, № 200 від 02.09.2018 на суму 19 500,00 грн та № 217 від 17.09.2018 на суму 23 000,00 грн.

Відповідачем в свою чергу, оплачено надані послуги з перевезення на суму 37 000,00 грн, згідно платіжних доручень № 120 від 14.12.2018 на суму 22 000,00 грн та № 189 від 27.03.2019 на суму 15 000,00 грн. з призначенням платежу: Оплата за транспортно-експедиційні послуги зг-но дог-ру № 20/08 від 20.08.2018 без ПДВ .

Відтак, як встановлено судом, неоплаченою залишається сума наданих послуг з перевезення у розмірі 25 000,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 5.3 Договору оплата здійснюється протягом п`ятнадцяти календарних днів з моменту вивантаження вантажу.

З наявних в матеріалах справи міжнародних товарно-транспортних накладних СМR вбачається, що згідно заявки від 20.08.2018 № 1 вантаж вивантажений 28.08.2018, згідно заявки № 2 від 27.08.2018 вантаж вивантажений 02.09.2018, згідно заявки № 3 від 12.09.2018 вантаж вивантажений 17.09.2018.

Вказані обставини не заперечуються відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Отже, з урахуванням положень п. 5.3 договору строк оплати наданих послуг за заявкою № 1 від 20.08.2018 настав 12.09.2018, за заявкою № 2 від 27.08.2018 настав 17.09.2018, за заявкою № 3 від 12.09.2018 настав 02.10.2018.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідача на ненадання позивачем оригіналів супроводжуючих документів, отриманих від вантажовідправника, а також рахунку на сплату й акту приймання-здачі виконаних робіт, що є підставою для здійснення розрахунків, оскільки умовами договору, а саме в п. 5.3 договору сторонами узгоджено, що оплата здійснюється протягом п`ятнадцяти календарних днів з моменту вивантаження вантажу.

Крім того, наявні в матеріалах справи Акти надання послуг № 182 від 28.08.2018 на суму 19 500,00 грн, № 193 від 02.09.2018 на суму 19 500,00 грн, № 211 від 17.09.2018 на суму 23 000,00 грн скріплені печатками та підписані як з боку перевізника так і з боку замовника без претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг).

Поряд з цим, частиною першою статті 212 ЦК України закріплено право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про те, що рахунок за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер; ненадання рахунку, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунка не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату за надані послуги.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем послуг з перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 25 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 993,83 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 307,00 грн, пеню у розмірі 11 868,34 грн та штраф у розмірі 62 000,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.5 Договору узгоджено, що за несвоєчасну оплату рахунків нараховується пеня за кожний день затримки оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п. 6.6 Договору у випадку несплати за виконане перевезення протягом 30 календарних днів з моменту настання терміну оплати замовник сплачує перевізнику штраф у розмірі 100 % вартості перевезення.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, в зв`язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 11 029,65 грн.

В свою чергу, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 62 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню підлягає 3 910,14 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 11 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання правничої (правової) допомоги №107/19 від 10.07.2019, укладений між позивачем та адвокатом Адвокатським об`єднанням Юридична компанія Легітас , рахунок на оплату № 75 від 10.07.2019 на суму 11 000,00 грн, Акт прийому-передачі послуг від 17.07.2019 на суму 11 000,00 грн та платіжне доручення № 4022 від 11.07.2019 на суму 11 000,00 грн.

При цьому, частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з Акту прийому-передачі послуг від 17.07.2019 на суму 11 000,00 грн, сторонами у ньому узгоджено такі послуги як - поїздка адвоката в м. Київ для участі в засіданнях Господарського суду міста Києва (незалежно від кількості годин і засідань) вартістю 4 000,00 грн.

Однак, у даному випадку, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а відтак судові засідання при розгляді даної справи не проводились.

Таким чином, оскільки судові засідання при розгляді даної справи не проводились, що виключає можливість надання адвокатом послуг з участі у судових засіданнях при розгляді даної справи, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бєлторгбуд (03134, м. Київ, вул.. Сім`ї Сосніних, 3; ідентифікаційний код: 41857880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-промислова група Вершина (49044, м. Дніпро, вул. Гоголя, 2; ідентифікаційний код: 36641427) заборгованість в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн 00 коп., 3 % річних в розмірі 993 (дев`ятсот дев`яносто три) грн 83 коп., інфляційні втрати в розмірі 3 910 (три тисячі дев`ятсот десять) грн 14 коп., пеню в розмірі 11 029 (одинадцять тисяч двадцять) грн 65 коп., штраф у розмірі 62 000 (шістдесят дві тисячі) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 898 (одна тисяча вісімсот дев`яносто вісім) грн 22 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 916 (шість тисяч дев`ятсот шістнадцять) грн 70 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 07.10.2019

Суддя О.А. Грєхова