Рішення

від 08.10.2019 по справі 905/1570/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.10.2019 м.Харків Справа № 905/1570/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго", м.Краматорськ, Донецька область, в особі виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Дружківкатепломережа", м.Дружківка, Донецька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", м.Дружківка, Донецька область

про стягнення 6994,82грн.

за участю представників :

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго", м.Краматорськ, Донецька область, в особі виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Дружківкатепломережа", м.Дружківка, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", м.Дружківка, Донецька область про стягнення 6994,82грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 4449,69грн., 171,42грн. - 3% річних, 385,97грн. - інфляційні збитки, 2007,74грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №463 від 01.10.10р. про постачання теплової енергії в частині оплати отриманих послуг.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 509, 525, 526, 527, 530, 610, 612, 623, 624, 625 Цивільного Кодексу України, статей 193, 275 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1570/19.

Ухвалою господарського суду від 29.08.19р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1570/19; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 24.09.19р.

Ухвалою суду від 24.09.19р. судове засідання відкладено на 08.10.19р.

У судове засідання 08.10.19р. представники позивача та відповідача не з`явилися; про день, час та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову відповідачем до суду не надані.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на наведене, суд вирішує спір по суті за наявними матеріалами на підставі ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж" (відповідач, споживач) та Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" в особі виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Дружківкатепломережа" (позивач, енергопостачальна організація) був укладений договір на поставку теплової енергії №463, згідно з умовами якого теплопостачальна організація прийняла на себе зобов`язання поставити споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язався оплачувати одержувану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (розділ 1 договору).

Згідно з п.2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання;

- технологічні потреби;

- кондиціювання повітря.

Споживач теплової енергії зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параментом в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення. Виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміні, які передбачені договором (п.п.3.2.1., 3.2.2. договору).

Відповідно до п.5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або розрахунку за 1 кв.метр (куб.метр) опалювальної площі.

За змістом п.п.6.1-6.5 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Споживачі, що не мають приладів обліку сплачують за спожиту енергію згідно опалювальної площі. Різниця між вартістю заявленої та фактично спожитої теплової енергії сплачується не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п.10.1. договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2011р.

Відповідно до п.10.2. договору, договір припиняє свою дію у часині надання послуг у випадках:

- закінчення терміну, на який він був укладений;

- взаємної згоди сторін про його припинення;

- прийняття рішення господарським судом;

- ліквідації сторін.

Припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати спожитої енергії (п.10.3 договору).

Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.10.4 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Додатком №1 до договору сторонами погоджено планові обсяги постачання енергії на потреби опалення споживачу.

За змістом додатку №4 до договору визначено реєстр споживачів теплової енергії: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", м.Дружківка, вул.Енгельса, 110, опалювальна площа - 24,60 кв.м.

Факт підключення приміщення споживача до системи централізованого опалення, розташованого за адресою: вул.Енгельса, 110 підтверджується відповідним актом №177 від 25.10.2018р.

Факт відключення приміщення споживача від системи централізованого опалення, розташованого за адресою: вул.Енгельса, 110 підтверджується відповідним актом №177 від 10.04.2018р.

Згідно умов договору позивачем була поставлена відповідачу теплова енергія, що підтверджується актами прийому-передачі теплової енергії №463/11 за листопад 2018р., за грудень 2018р., №463/01 за січень 2019р., №463/02 за лютий 2019р., №463/03 за березень 2019р., №463/04 за квітень 2019р., на загальну суму 4449,69грн., та виставлені рахунки:

- №1118_463 від 28.11.2018р. на суму 359,96грн.;

- №1218_463 від 26.12.2018р. на суму 1004,48грн.;

- №119_463 від 01.02.2019р. на суму 1504,49грн.;

- №219_463 від 01.03.2019р. на суму 818,56грн.;

- №319_463 від 02.04.2019р. на суму 598,63грн.;

- №419_463 від 15.04.2019р. на суму 163,57грн.

Акти прийому-передачі теплової енергії та рахунки на оплату послуг містять посилання на договір №463 від 01.10.10р. Вказані акти прийому-передачі теплової енергії та рахунки були надіслані на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій ПАТ Укрпошта .

За твердженнями позивача відповідач оплату за фактично одержану теплову енергію не здійснював, чим порушив умови договору та внаслідок чого в період з 25.10.18р. по 09.04.19р. включно за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 4449,69грн.

Позивачем складений акт звіряння взаємних розрахунків станом на 05.06.19р. та надісланий на адресу відповідача листом №168/04 від 05.06.19р. з вимогою виконати звірку, підписати та повернути належним чином оформлений акт. Проте, звірка розрахунків відповідачем не проведена та акт звірки не підписано. Відповідно заборгованість не сплачена.

Таким чином, у зв`язку з порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати послуг з теплопостачання, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми основного боргу 4449,69грн., а також пені у розмірі 2007,74грн., 3% річних у сумі 171,42грн. та інфляційних нарахувань у сумі 385,97грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання, надані позивачем на підставі договору про постачання теплової енергії №463 від 01.10.10р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору про постачання теплової енергії №463 від 01.10.10р.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №463 від 01.10.10р., суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 5 глави 54 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про постачання енергетичних ресурсів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем.

Згідно до п.6.2 договору, споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до п.6.4 договору якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується Споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця; у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Водночас, за змістом п.6.5 договору споживачі, що не мають приладів обліку сплачують за спожиту енергію згідно опалювальної площі. Різниця між вартістю заявленої та фактично спожитої теплової енергії сплачується не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у спірний період не було допущено перевищення фактичного використання теплової енергії від заявленого - визначеного в договорі.

Таким чином, відповідач повинен був здійснювати оплату теплової енергії відповідно до п.6.2 договору - за 3 дні до початку розрахункового періоду.

Проте відповідач, оплату теплової енергії відповідно до п.6.2 договору не здійснив, а також не здійснив оплату виставлених позивачем рахунків в строк встановлений п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

За висновками суду, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов`язків з оплати спожитої теплової енергії. Проте, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 4449,69грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати отриманих послуг з теплопостачання, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором.

Доказів, що свідчать про сплату заборгованості за теплову енергію, спожиту у листопаді-грудні 2018р., січні - квітні 2019р. у загальному розмірі 4449,69грн., суду не представлено.

З огляду на наведене, дотримуючись меж позовних вимог, суд, враховуючи законність та обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4449,69грн., дійшов висновку про задоволення позовних в цій частині у повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 171,42грн., інфляційних збитків в розмірі 385,97грн. та пені в розмірі 2007,74грн. суд зазначає наступне:

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховані 3% річних в загальному розмірі 171,42грн. за період з 20.12.18р. по 01.08.19р. включно.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, судом встановлено, що такі розрахунки є арифметично не вірними, оскільки позивачем не враховано того, що розрахунок по кожному рахунку має проводиться окремо на суму заборгованості, яка за ним обліковується, а не шляхом додавання суми заборгованості попереднього рахунку до кожного наступного, що і було зроблено позивачем при проведенні відповідних розрахунків.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою програми «Ліга Закон» по кожному рахунку окремо за заявлений позивачем період, судом встановлено, що розмір 3% річних складає 58,03грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 58,03грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі № 905/1302/18.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні збитки в загальному розмірі 385,97грн. за період з 20.12.18р. по 01.08.19р. включно.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних збитків, судом встановлено, що такі розрахунки є арифметично не вірними, оскільки позивачем в розрахунку втрат від інфляції по кожному рахунку було застосовано і поточний індекс інфляції, і індекс інфляції за наступний місяць, тоді як згідно вищезазначеним положенням застосуванню підлягає лише індекс інфляції за наступний місяць. Крім того, позивачем не враховано і того, що розрахунок по кожному рахунку має проводиться окремо на суму заборгованості, яка за ним обліковується, а не шляхом додавання суми заборгованості попереднього рахунку до кожного наступного, що і було зроблено позивачем при проведенні відповідних розрахунків.

Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань за допомогою програми «Ліга Закон» , судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 62,59грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 62,59грн.

Також, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2007,74грн.

Дослідивши позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, суд виходив з наступного.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

При цьому, принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

З урахуванням викладеного, при зверненні до суду з відповідними вимогами згідно норм ст.129 Конституції України, ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України позивач має довести такі вимоги певними доказами.

Тобто, саме позивач, заявляючи позовні вимоги про стягнення пені має довести суму, визначити період та правильність нарахування заявлених до стягнення сум.

При нарахуванні пені основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, на яку здійснюються такі нарахування, період заборгованості та розмір процентної ставки, визначений договором або яка діє у такий період.

Згідно наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована останнім за періоди з 20.12.18р. по 25.04.19р. на суму боргу 12564,00грн., з 26.04.19р. по 18.07.19р. на суму боргу 17013,00грн. та з 19.07.19р. по 01.08.19р. на суму 17013,00грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 4449,69грн., з яких: 359,96грн. по рахунку від 28.11.18р., 1004,48грн. по рахунку від 26.12.18р., 1504,49грн. по рахунку від 01.02.19р., 818,56грн. по рахунку від 01.03.19р., 598,63грн. по рахунку від 02.04.19р., 163,57грн. по рахунку від 15.04.19р.

Отже, позивачем не доведено наявності заборгованості відповідача в сумі 12564,00грн. та в сумі 17013,00грн., на які позивач здійснює нарахування пені. Письмових пояснень щодо визначення за основу для нарахування пені вказаних сум наданий розрахунок не містить.

Враховуючи, вищевикладене та приймаючи до уваги, що суд позбавлений права самостійно визначати суми та періоди для нарахування штрафних санкцій, а також приймаючи до уваги факт не надання позивачем в порядку визначеному ГПК України доказів в підтвердження вихідних даних зазначених в розрахунку, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають залишенню без задоволення за недоведеністю.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у повному обсязі, враховуючи, що за висновками суду, спір по справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго", м.Краматорськ, Донецька область, в особі виробничої одиниці Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" "Дружківкатепломережа", м.Дружківка, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", м.Дружківка, Донецька область про стягнення 6994,82грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 4449,69грн., 171,42грн. - 3% річних, 385,97грн. - інфляційні збитки, 2007,74грн. - пеня, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж» (84200, Донецька область, м.Дружківка, вул.Енгельса, буд.110, кв.103, код ЄДРПОУ 32213370) на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька область, м.Краматорськ, пров.Земляний, 2, ЄДРПОУ 03337119) в особі виробничої одиниці «Дружківкатепломережа» (84207, Донецька область, м.Дружківка, вул.Космонавтів, 39, код ЄДРПОУ 05540853) основний борг в сумі 4449,69грн., три проценти річних в сумі 58,03грн., інфляційних збитків в сумі 62,59грн., та судовий збір в сумі 1921,00грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 08.10.2019р.

Суддя М.О. Лейба