Рішення

від 08.10.2019 по справі 910/9608/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2019Справа № 910/9608/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеростиль"

про стягнення заборгованості у розмірі 101 183, 43 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеростиль" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 101183,43 грн, з яких: 91089,32 грн основного боргу, 8781,38 грн пені, 759,27 грн 3% річних, 553,46 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору оренди №1687/А від 01.11.2018 в частині повної та своєчасної сплати за орендну плату та інших платежів відповідно до п.3.3 договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 у справі №910/9608/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.07.2019 у справі №910/9608/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 відкрито провадження у справі №910/9608/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та строк для подання заперечень на відповідь на відзив, якщо такі будуть подані - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив на позов, якщо такий буде подано - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 02.08.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, будинок 56/15, офіс 203.

Однак, конверт з ухвалою Господарського суду міста Києва був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою його місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2018 між Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аеростиль" (орендар) укладено договір оренди №1687/А (надалі - договір) у відповідності до умов якого згідно Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України", дозволу НАН України орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно, що перебуває на балансі Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона, корпус 2, реєстровий номер корпусу відсутній (не перебуває у власності), розміщене за адресою: вул. Антоновича, 56, поверх 2, кімнати 202 - 205, загальною площею 88,30 кв.м, приведена площа 138,63 кв.м, вартість якого становить за незалежною оцінкою (залишковою вартістю) станом на 31.10.2018 - 529800,00 грн, 1 кв.м - 6000,00 грн (без ПДВ). Майно передається в оренду під офіс (п.п.1.1, 1.2).

Згідно із п.1.3 договору стан майна на момент укладання договору (потребує/не потребує поточного або капітального або поточного і капітального ремонту) визначається в акті приймання-передачі.

Орендар здійснює відшкодування комунальних, інженерних, господарських послуг, земельного податку, оплачених, наданих орендодавцем, відповідно до умов цього договору (п.1.5 договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі покладається на орендодавця (п.п.2.1, 2.4 договору).

Відповідно до п.3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 зі змінами (далі - Методика розрахунку)/за результатами конкурсу на право оренди майна, становить за базовий місяць розрахунку жовтень 2018 року при 18% орендній ставці - під офіс в грн: за 1 кв.м - 90,00 грн; за все приміщення - 7947,00 грн; ПДВ - 1589,40 грн; разом до сплати за місяць - 9536,40 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за попередні місяці. Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю по розрахункам орендодавця: відшкодування спожитих комунальних послуг - електроенергії, теплопостачання, водопостачання та водовідведення (додаток №1 без ПДВ - ст.188.1 ПКУ); відшкодування земельного податку (додаток №2); вартість послуг з інженерного (обслуговування електро-, тепло-, водозабезпечення, вентиляційне обслуговування, обслуговування телефонного зв`язку тощо) і господарського (прибирання та охорона) забезпечення приміщень (додаток №3).

Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщуються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері статистики. Нарахування орендної плати та інших платежів згідно п.3.1 здійснюється щомісячно станом на перше число місяця, наступного за розрахунковим, крім додатку №4. Нарахування і оплата вартості послуг з інженерного і господарського забезпечення приміщень здійснюється в поточному місяці. Орендар сплачує орендну плату та інші платежі згідно п.3.1, до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно одержаних рахунків. Якщо орендар не розрахувався за комунальні послуги до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, орендар без попередження позбавляється енергопостачання до погашення заборгованості. Орендодавець має право виставляти розрахунки на попередню оплату орендної плати та інших платежів згідно з п.3.1.

Орендна плата та інші платежі згідно п.3.1, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, стягуються на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборговано за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п.3.5 договору).

Відповідно до вимог ст.232 Господарського кодексу України, сторони погоджуються, що нарахування штрафних санкцій, передбачених п.п.3.3, 3.4, 3.5 договору не обмежуються 6-ти місячним строком, а нараховуються і сплачуються за весь час прострочення виконання зобов`язання. Нарахування припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України орендар сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п.3.6 договору).

Орендар зобов`язався щомісячно проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідно акти звірення та здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна та прилеглої території, наданням послуг, сплатою податків та інших платежів (п.п.5.12, 5.17 договору).

Орендодавець зобов`язався, зокрема, передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором (п.7.1 договору).

Пунктом 10.1 договору сторонами погоджено, що цей договір діє з 01.11.2018 по 31.12.2019 включно.

Відповідно до додатків №1, №2 та №3 до договору між сторонами погоджено орієнтовну вартість комунальних послуг (спожитих енергоресурсів) на місяць, розмір відшкодування земельного податку та вартість послуг з інженерного (обслуговування електро-, тепло-, водозабезпечення, вентиляційне обслуговування, обслуговування телефонного зв`язку тощо) і господарського (прибирання та охорона) забезпечення приміщень.

На виконання умов договору оренди №1687/А від 01.11.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 01.11.2018.

Між сторонами за період з листопада місяця 2018 року по травень місяць 2019 були підписані та скріплені печатками господарюючих суб`єктів акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №11/2018 від 30.11.2018 на суму 11441,69 грн, №12/2018 від 31.12.2018 на суму 18885,87 грн, №01/2019 від 31.01.2019 на суму 12029,19 грн, №02/2019 від 28.02.2019 на суму 16457,81 грн, №03/2019 від 31.03.2019 на суму 16322,27 грн, №04/2019 від 30.04.2019 на суму 14888,80 грн, №05/2019 від 31.05.2019 на суму 12505,40 грн., а всього на загальну суму 102531,03 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, за договором оренди №1687/A від 01.11.2018 відповідачем 28.01.2019 сплачено платежі за листопад 2018 року, а саме орендну плату на суму 9669,91 грн, комунальні послуги (спожиті енергоресурси) на суму 264,82 грн, відшкодування податку на землю у розмірі 462,83 грн, за інженерне та господарське забезпечення приміщень 1044,13 грн, а починаючи з грудня місяця 2018 року по травень місяць 2019 року у орендаря утворилась заборгованість по оплаті орендної плати на суму 59705,24 грн, комунальних послуг (спожитих енергоресурсів) на суму 20430,99 грн, відшкодування податку на землю у розмірі 2776,98 грн та за інженерне та господарське забезпечення приміщень на суму 8176,13 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов`язку зі сплати платежів за договором оренди №1687/A від 01.11.2018, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, остання, відповідно до ст.9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір оренди №1687/А від 01.11.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору оренди (найму), який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України, глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи (акт приймання-передачі від 01.11.2018) підтверджується факт передачі орендодавцем в оренду майна, що є об`єктом оренди за договором.

За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, а ст.19 Закону встановлений обов`язок орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності та в строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Порядок сплати орендної плати та інших платежів за договором №1687/А від 01.11.2018 сторони визначили у розділі 3 договору.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п.3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 зі змінами (далі - Методика розрахунку)/за результатами конкурсу на право оренди майна, становить за базовий місяць розрахунку жовтень 2018 року при 18% орендній ставці - під офіс в грн: за 1 кв.м - 90,00 грн; за все приміщення - 7947,00 грн; ПДВ - 1589,40 грн; разом до сплати за місяць - 9536,40 грн. Розмір орендної плати за перший місяць оренди встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за попередні місяці. Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю по розрахункам орендодавця: відшкодування спожитих комунальних послуг - електроенергії, теплопостачання, водопостачання та водовідведення (додаток №1 без ПДВ - ст.188.1 ПКУ); відшкодування земельного податку (додаток №2); вартість послуг з інженерного (обслуговування електро-, тепло-, водозабезпечення, вентиляційне обслуговування, обслуговування телефонного зв`язку тощо) і господарського (прибирання та охорона) забезпечення приміщень (додаток №3).

Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщуються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері статистики. Нарахування орендної плати та інших платежів згідно п.3.1 здійснюється щомісячно станом на перше число місяця, наступного за розрахунковим, крім додатку №4. Нарахування і оплата вартості послуг з інженерного і господарського забезпечення приміщень здійснюється в поточному місяці. Орендар сплачує орендну плату та інші платежі згідно п.3.1, до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно одержаних рахунків. Якщо орендар не розрахувався за комунальні послуги до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, орендар без попередження позбавляється енергопостачання до погашення заборгованості. Орендодавець має право виставляти розрахунки на попередню оплату орендної плати та інших платежів згідно з п.3.1.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору, відповідач повинен був сплачувати орендну плату та інші платежі за договором до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами за період з листопада місяця 2018 року по травень місяць 2019 були підписані та скріплені печатками господарюючих суб`єктів акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №11/2018 від 30.11.2018 на суму 11441,69 грн, №12/2018 від 31.12.2018 на суму 18885,87 грн, №01/2019 від 31.01.2019 на суму 12029,19 грн, №02/2019 від 28.02.2019 на суму 16457,81 грн, №03/2019 від 31.03.2019 на суму 16322,27 грн, №04/2019 від 30.04.2019 на суму 14888,80 грн, №05/2019 від 31.05.2019 на суму 12505,40 грн., а всього на загальну суму 102531,03 грн.

При цьому відповідно до виписок банку з рахунку позивача від 28.01.2019 відповідачем було сплачено платежі за листопад 2018 року, а саме орендну плату на суму 9669,91 грн, комунальні послуги (спожиті енергоресурси) на суму 264,82 грн, відшкодування податку на землю у розмірі 462,83 грн, за інженерне та господарське забезпечення приміщень 1044,13 грн.

Однак починаючи з грудня місяця 2018 року по травень місяць 2019 року у орендаря утворилась заборгованість по оплаті орендної плати на суму 59705,24 грн, комунальних послуг (спожитих енергоресурсів) на суму 20430,99 грн, відшкодування податку на землю у розмірі 2776,98 грн та за інженерне та господарське забезпечення приміщень на суму 8176,13 грн. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати орендної плати та інших платежів за договором є таким, що настав. Відповідачем доказів оплати вказаних платежів суду не надано, а матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати та інших платежів за договором оренди №1687/А від 01.11.2018 на загальну суму 91089,32 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 8781,38 грн та 3% річних у розмірі 759,27 грн за загальний період прострочення з 21.12.2018 по 05.07.2019, а також інфляційні втрати на суму 553,46 грн, нараховані за період з січня по травень місяць 2019 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст.610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 3.5, 3.6 договору визначено, що орендна плата та інші платежі згідно п.3.1, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, стягуються на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборговано за кожний день прострочення перерахування орендної плати. Відповідно до вимог ст.232 Господарського кодексу України, сторони погоджуються, що нарахування штрафних санкцій, передбачених п.п.3.3, 3.4, 3.5 договору не обмежуються 6-ти місячним строком, а нараховуються і сплачуються за весь час прострочення виконання зобов`язання. Нарахування припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України орендар сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати обумовлених договором платежів не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, внаслідок чого обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 8781,38 грн за загальний період прострочки з 21.12.2018 по 05.07.2019.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 759,27 грн за загальний період прострочення з 21.12.2018 по 05.07.2019, а також інфляційних втрат на суму 553,46 грн, які нараховані за період з січня по травень місяць 2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань по оплаті платежів за договором, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 759,27 грн за розрахунком позивача, який перевірено судом.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем платежів, які передбачені умовами укладеного між сторонами договору з урахуванням умов означеного правочину щодо їх оплати, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 496,05 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеростиль".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Інституту електрозварювання ім.Є.О.Патона Національної академії наук України задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеростиль" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, будинок 56/15, офіс 203, ідентифікаційний код 42123975) на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, будинок 11 ідентифікаційний код 05416923) заборгованість у розмірі 91089 (дев`яносто одна тисяча вісімдесят дев`ять) грн 32 коп., пеню у розмірі 8781 (вісім тисяч сімсот вісімдесят одна) грн 38 коп., 3% річних у розмірі 759 (сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 27 коп., інфляційні втрати на суму 496 (чотириста дев`яносто шість) грн 05 коп. та судовий збір у розмірі 1919 (одна тисяча дев`ятсот дев`ятнадцять) грн. 91 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.10.2019 року

Суддя М.Є.Літвінова