Рішення

від 18.09.2019 по справі 910/8188/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2019Справа № 910/8188/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агріум ЛТД

про стягнення 43 025,00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агріум ЛТД про стягнення 43 025,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправильне зазначення відповідачем (відправником) у залізничній накладній № 41810904 маси вантажу, яке було виявлено під час переважування вагону № 95525622 на станції перевезення, в зв`язку з чим у відповідності до статей 118, 122 Статуту залізниць України до відповідача застосовані штрафні санкції у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення в сумі 43 025,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Розглянувши подані від позивача через відділ діловодства суду 11.07.201 письмові пояснення № 01-278/37 від 08.07.20019 щодо усунення недоліків позовної заяви та додані до них документи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8188/19, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Так, через відділ діловодства суду 09.08.2019 від відповідача надійшов відзив від 08.08.2019 № 08/08-1 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідності документального оформлення доказів, наданих позивачем на підтвердження підстав позову, та суперечливість даних, зазначених в актах від 26.02.2019 № 4680, від 27.02.2019 № 1781 та комерційному акті від 27.02.2019 № 420008/6. Відзив разом з доданими до нього доказами надсилання на адресу позивача судом долучено до матеріалів справи.

Також 09.08.2019 від відповідача через відділ діловодства суду 09.08.2019 надійшло клопотання від 08.08.2019 № 08/08-2 про зменшення розміру штрафу, в якому останній, з посиланням на ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, просить суд зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу.

Окрім цього, від відповідача через відділ діловодства суду 09.08.2019 засобами поштового зв`язку надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про зменшення штрафу, ідентичні за змістом документам, поданим позивачем безпосередньо до канцелярії суду. Зазначені відзиви на позовну заяву та клопотання про зменшення розміру штрафу судом долучені до матеріалів справи.

Враховуючи положення статті 252 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням наданих сторонами заяв по суті справи та доказів, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду судом всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, та надання сторонами можливості реалізувати право на доведення своєї правової позиції у спорі, в тому числі шляхом подання додаткових доказів по справі, суд дійшов до висновку про необхідність здійснення розгляду справи № 910/8188/19 у порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 розгляд справи призначено на 18.09.2019, якою також зобов`язано відповідача подати додаткові докази, що мають значення для правильного розгляду справи.

В судове засідання 18.09.2019 представники позивача та відповідача не з`явились.

Про дату, час та місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № № 0103050886437, 0103050886429.

Доказів отримання відповідачем копії ухвали Господарського суду міста Києва від 13.08.2019, яку було направлено відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Л. Толстого, буд. 9-А, та яка співпадає з місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю Агріум ЛТД згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103050886445, в якому зазначено, що станом на 15.08.2019 поштове відправлення у точці видачі/доставки.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/9212/19.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/5541/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача суд не повідомлено.

Так, до початку судового засідання 18.09.2019 через відділ діловодства 09.08.2019 від відповідача надійшли клопотання від 08.08.2019 № 08/08-2 про зменшення розміру стягуваного штрафу, відзив від 08.08.2019 № 08/08-1 на позовну заяву, 19.08.2019 від позивача надійшла відповідь від 14.08.2019 б/н на відзив на позовну заяву, 13.09.2019 від відповідача надійшов лист від 12.09.2019 № 12/09 разом із витребуваними ухвалою суду від 13.08.2019 додатковими доказами, які долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, станом на час проведення судового засідання 18.09.2019 сторонами суду не надано.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки Акціонерне товариство Українська залізниця та Товариство з обмеженою відповідальністю Агріум ЛТД не скористались наданими їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв`язку з чим суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін на підставі п. 1 ч. 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, виключно за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2019 зі станції відправлення Таганча Одеської залізниці відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Агріум ЛТД на станцію призначення Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці було здійснено відправлення насипом зерно кукурудзи за накладною № 41810904 у вагонах № № 95349015, 95359055, 95525622, вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Гринтур-Екс , загальна маса вантажу, визначена відправником, становить 187 600 кг, у тому числі у вагонах №№ 95349015 - 63600 кг, 95359055 - 62000 кг, 95525622 - 62 000 кг.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

В той же час умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються також Законом України Про транспорт , Законом України Про залізничний транспорт , Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за № 457 (далі - Статут), та інших актів законодавства України, зокрема, Правил оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правил складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно частини 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За змістом ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

Статут визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).

Відповідно до ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Накладна в електронному вигляді (далі - електронна накладна) складається у формі електронної реєстрації даних, які можуть бути трансформовані у письмовий запис. Засоби, що використовуються для реєстрації та обробки даних, повинні відповідати вимогам законодавства. Порядок обміну електронною накладною між відправником та залізницею, а також залізницею та одержувачем зазначається в договорі між вантажовласником і залізницею. У разі внесення змін до електронної накладної попередні дані зберігаються (п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів).

Пунктом 1.3 Правил оформлення перевізних документів встановлено, що усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником у відповідні графи. Виправлення не допускаються; у разі необхідності зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов`язаний заповнити новий перевізний документ. Зміни, які вносяться до перевізного документа залізницею, засвідчуються посадовою особою залізниці із зазначенням дати та найменування станції, на якій внесено зміни.

Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Зокрема, на проміжній станції ім. Тараса Шевченка Одеської залізниці 26.02.2019 було здійснено комісійне обстеження вагону № 95525622, при огляді якого було виявлено комерційну несправність вагону (знаки на пломбі не відповідають відомостям, вказаних в перевізних документах) та відчеплено для перевірки.

За результатами перевірки вагону № 95525622 складено акт загальної форми (форма ГУ-23) від 26.02.2019 № 4680, яким зазначено, що вагон 95525622 затримано для контрольного зважування та комерційний акт від 27.02.2019 № 420008/6/18 (форма ГУ-22).

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно п. 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший ц для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Як встановлено судом згідно наявних матеріалів справи Комерційним актом від 27.02.2019 № 420008/6/18 (форма ГУ-22) засвідчено, що комісією у складі: ДСЗМ - ОСОБА_3, приймальника поїздів - ОСОБА_1, агента комерційного - ОСОБА_2 , під час проведеної перевірки маси вантажу у вагоні № 95525622. Фактична маса брутто вагона склала 88 850 кг, тара вагона з ПД 21 900 кг. Маса вантажу нетто за ПД 62 000 кг. Фактична маса вантажу нетто 66 950 кг, що більше документу на 4 950 кг. Переважування проводилось двічі на вагонних вагах на станції ім. Тараса Шевченка держповірки 17.04.2018, вага підтвердилась. Посада зав. вантажним двором по штатному розкладу не передбачена.

Вагон № 95525622 за досильною накладною № 42030882, в графі 49 якої зроблено відмітку про складання комерційного №420008/6 про надлишок 4 950 кг, був відправлений на адресу вантажоодержувача - Таганча Одеської залізниці.

Окрім цього 26.02.2019 станцією ім. Тараса Шевченка Одеської залізниці було відправлено оперативну телеграму № 1336 на станцію Таганча Одеської залізниці про невідповідність № ЗПП вказаному у перевізному документі. ЗПП справні, доступу до вантажу немає. Також 27.02.2019 станцією ім. Тараса Шевченка Одеської залізниці було відправлено оперативну телеграму № 1406 на станцію Таганча Одеської залізниці про перевірку маси вантажу у вагоні № 95525622.

У відповідності до ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

У відповідності до статті 37 Статуту під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса; маса вантажів визначається відправником.

Згідно з пунктами 2.1., 6.6., 6.7. та додатком №3 Правил оформлення перевізних документів графи накладної Маса вантажу в кг. визначена відправником та Спосіб визначення маси заповнюються відправником.

У відповідності до пункту 2.3. цих Правил правильність внесених у накладену відомостей своїм підписом засвідчує представник відправника.

Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, передбачено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Судом зазначено, що в силу приписів абзаців 1 і 2 пункту 24 Статуту вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній; залізниця має право перевірити правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Відповідно до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, таких обставин як невідповідність найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Відповідно до роз`яснень президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею (із змінами) зазначено, що підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статуту залізниць України (пункт 6.1.).

Отже судом встановлено згідно наявних матеріалів справи, що Комерційним актом від 27.02.2019 № 420008/6/18 (форма ГУ-22) засвідчено факт розбіжності маси вантажу по вагону № 95525622, зазначеної у перевізному документі № 41810904, із фактичною на 4 950 кг у сторону збільшення.

При цьому, пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, встановлено, що надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2%. Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Приписами статті 122 Статуту встановлено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту; при цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Згідно з частиною першою статті 118 Статуту за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

За накладною № 41810904 провізну плату за вагон № 95525622 визначено в розмірі 8 605,00 грн. Таким чином, штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати визначений позивачем та становить 43 025,00 грн. (із розрахунку: 8 605,00 х 5).

Так, з метою досудового врегулювання спору АТ Укрзалізниця було направлено претензію від 10.04.2019 року № 10-278/19 на адресу ТОВ АГРІУМ ЛТД . Проте дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В свою чергу в матеріалах справи наявний лист відповідача від 04.03.2019 № 58, адресований керівнику станції Миколаїв- Вантажний та ТОВ Грінтур-Експорт , яким висловлено прохання зазначену вагу при оформленні вагона №95525622 накладної №41810904 від 21.02.2019 62000 кг вважати вірною 66950 кг.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи свої зобов`язання щодо сплати штрафу в розмірі 43025 грн., всупереч вимогам діючого законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у ТОВ АГРІУМ ЛТД утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на невідповідності документального оформлення обставин виявленого порушення, а саме щодо різних причин затримки та не встановлення невідповідності номерів запірно-пломбувальних пристроїв, оскільки зазначені відповідачем обставини не слугували підставою встановлення факту невідповідності маси вантажу з даними в накладній.

Також судом взято до відома пояснення позивача щодо помилково зазначених даних в позовній заяві складення комерційного акту на станції Черкаси, Одеської області.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань щодо сплати штрафу в сумі 43025 грн. за неправильне зазначенням маси вантажу у накладній, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з останнього вказаної суми штрафу підлягає задоволенню.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру стягуваного штрафу суд зазначає, що в обґрунтування доводів, викладених у зазначеному клопотанні, останній вказує на те, що дане порушення стало можливим з причини неналежного виконання своїх посадових обов`язків відповідальних працівників позивача, як на станції відправлення, так і на шляху слідування даного вагону. При цьому відповідач зазначив, що вказані обставини не призвели ні до порушення вимог безпеки руху, оскільки маса надлишку вантажу не призвела ані до перевищення вантажопідйомності вагону № 95525622, ані до збитків позивача. Відповідач вважає, що штраф у розмірі п`ятикратної плати за перевезення за неправильно вказану масу вантажу у накладній № 41810904 у вагоні № 95525622 є надмірно великим, що не відповідає цілям та принципам правосуддя. Позивачу не завдано матеріальної шкоди у результаті порушення, а тому, за твердженням відповідача, сума штрафу повинна бути значно меншою.

Так, Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 2 вказаної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання

Частиною 1 статті 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду; за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Тобто при вирішенні питання про можливість зменшення штрафу, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мають передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість неналежного виконання зобов`язань та наступне понесення витрат.

Окрім вищевикладеного суд звертає увагу, що недотримання вимог, визначених Статутом, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена статтями 118, 122 Статуту. При цьому, зазначений штраф, відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.

У даному випадку санкція не є договірною, а випливає зі зазначених положень Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, якими чітко визначено розмір штрафу і підстав вважати його надмірно великим у порівнянні з допущеним правопорушенням господарський суд не убачає. Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17, від 12.02.2018 у справі №906/434/17.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання, оскільки останній не довів згідно ст. 74 ГПК України винятковість обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення штрафу, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання ТОВ АГРІУМ ЛТД та, відповідно, зменшення заявленого до стягнення штрафу.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі ГарсіяРуїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі ХіроБалані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян ( MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агріум ЛТД (01004, м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 42292595) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) 43 025,00 грн. (сорок три тисячі двадцять п`ять гривень нуль копійок) штрафу та 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2019 року.

Суддя А.М. Селівон