Постанова

від 08.10.2019 по справі 420/2881/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/2881/19 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства ВОБ про стягнення з Приватного підприємства ВОБ суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 22000,00 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 290,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2019 року Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, наданого до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на ПП ВОБ склала 11 осіб та у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного. На підприємстві протягом 2018 року не працювало жодної особи з інвалідністю. Позивач, посилаючись на положення статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , зазначав, що відповідач самостійно у встановлений Законом строк не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим, відповідач повинен сплатити і пеню виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь їх строк. У зв`язку з викладеним, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд стягнути адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 22000,00 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 290,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що Згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників Приватного підприємства ВОБ склала 11 осіб.

У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного.

При здійсненні розрахунку адміністративно-господарських санкцій ПП ВОБ за 2018 рік, відділення Фонду керувалось Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПI поштова-річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів , затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року № 42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384.

Згідно цієї форми статистичної звітності код рядка 01 - Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2 Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 30.11.2005 року за №1442/11722, код рядка 02 чітко вказано: з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Крім того, відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми па кількість місяців 12 (тобто місяців).

Згідно пункту 3.4. Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова-річна Звіт про зайнятість працевлаштування інвалідів , затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року №42 данні щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).

На підприємстві протягом 2018 року не працювало жодної особи з інвалідністю.

Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю = 1.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

За правилами статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ, рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда, на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України, передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Таким чином, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Водночас, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

На підставі частини 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За правилами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Відтак, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", одним з основних елементів вказаного правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

У зв`язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність.

Таким чином позивачем необґрунтовано нараховані відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апелянта, що якщо на підприємстві з будь-яких причин не було працевлаштоване необхідна кількість осіб з інвалідністю дане підприємство є таким, що не виконало норматив, а причини такого невиконання не мають суттєвого значення колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України законами, які регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не створює нових норм, які зобов`язують суб`єктів господарювання сплачувати певні обов`язкові відрахування за відсутності їх вини.

Колегія суддів вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов`язані або виконувати встановлений Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень статей 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов`язок належним чином. Слід зазначити, що визначення поняття «виконання нормативу робочих місць» слід тлумачити не відокремлено від інших положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а у системному зв`язку із ними. Зокрема, слід враховувати вищевказаний механізм реалізації права на інваліда на працю, який виражається у самостійному його звернення до роботодавців або до служби зайнятості для працевлаштування. Також слід враховувати і кореспондування права та обов`язку, про яке суд зазначив вище: не можна вважати роботодавця винним у невиконанні нормативу робочих місць інвалідів, якщо де-юре і де-факто робочі місця створені, але жоден інвалід не звернувся до нього з метою працевлаштування.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення зазначеного господарського порушення, а отже він не міг нести відповідальність за не працевлаштування необхідної кількості інвалідів.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 420/2881/19 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: Г.В. Семенюк

Суддя: А.Г. Федусик