Ухвала

від 08.10.2019 по справі 826/9494/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/9494/18

адміністративне провадження №К/9901/21855/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі № 826/9494/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Втор до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2019 до Верховного Суду надійшли матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС ).

Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2019 зазначену касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати платіжний документ про оплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 189029,55 грн.

На виконання вимог цієї ухвали, ГУ ДФС 23.08.2019 подало заяву, в якій просить поновити строк на касаційне оскарження та продовжити строк виконання вимог ухвали в частині надання суду документу про сплату судового збору. Клопотання обґрунтоване тим, що первісна касаційна скарга була подана в строки, визначені процесуальним законодавством, проте у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору, касаційну скаргу було повернуто. Відсутність коштів для сплати судового збору перешкоджає їм реалізувати свої завдання та виконувати обов`язки. При цьому, ці обставини є об`єктивними та не залежать від волі ГУ ДФС. Крім того, на думку заявника Кодекс адміністративного судочинства України передбачає право скаржника звернутися зі скаргою протягом одного року, якщо тридцятиденний строк пропущений з поважної причини. Також зазначає, що у зв`язку з блокуванням рахунків не має можливості сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у цій справі. Проте, ним вживаються заходи щодо сплати судового збору.

Оцінивши доводи порушеного скаржником клопотання, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки скаржнику для відшукання можливості сплатити судовий збір за поданою ним скаргою давалось достатньо часу.

При цьому судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі № 826/9494/18 подана вже втрете.

Ухвалою Верховного Суду від 03.04.2019 року касаційну скаргу відповідача (№К/9901/8554/19), подану вперше залишено без руху з підстави несплати судового збору. 23.04.2019 ухвалою цього ж суду відповідачу відмовлено у задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору та про продовження строку, встановленого судом для усунення недоліку касаційної скарги, а касаційну скаргу повернуто скаржнику, оскільки відповідач не усунув недоліки касаційної скарги.

10.05.2019 відповідач вдруге подав касаційну скаргу, яку ухвалою Верховного Суду від 05.06.2019 (№К/9901/13397/19) залишено без руху та запропоновано скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати платіжний документ про оплату судового збору. 02.07.2019 касаційну скаргу повернуто на підставі частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач втрете 01.08.2019 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, разом з тим подана касаційна скарга не містить доказів сплати судового збору за її подання, що спростовує посилання скаржника, що ним вживаються всі заходи щодо сплати судового збору.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року Надточій проти України принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Враховуючи обставини справи, у відповідача було достатньо часу для оплати судового збору у відповідному розмірі за подання касаційної скарги.

Разом з тим, відповідачем не надано жодного доказу про неможливість своєчасної оплати судового збору протягом тривалого часу з моменту подання первинної касаційної скарги, що свідчить про неналежне користування своїми процесуальними правами та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Отже, клопотання ГУ ДФС про продовження строку виконання вимог ухвали в частині надання документа про сплату судового збору або відстрочення його сплати є недоцільним і задоволенню не підлягає.

Доводи скаржника, що у разі відмови у задоволенні клопотань, відповідач втратить можливість на оскарження незаконних рішень суду є безпідставними, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Згідно частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Тому, оскільки клопотання скаржника про продовження процесуального строку задоволенню не підлягає, а встановлений судом строк для усунення недоліків закінчився і встановлені судом недоліки скаржником не усунуто, подана у цій справі касаційна скарга підлягає поверненню.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у м. Києві про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги.

Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у місті Києві про відстрочення сплати судового збору.

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2019 у справі № 826/9494/18 - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

...........................

М.М. Гімон,

Суддя Верховного Суду