Рішення

від 24.09.2019 по справі 910/9048/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2019Справа № 910/9048/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Біоконтакт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОФСТАЛЬ" простягнення 20 873,83 грн. Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Сандугей І.В.;

від відповідача - не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоконтакт" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОФСТАЛЬ" про стягнення 20 873,83 грн. неповернення платежу в розмірі 20 873,83 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, позивач на підставі рахунка-фактури №УК-0001880 від 12.04.2019 перерахував відповідачу попередню оплату у розмірі 20 873,83 грн., однак, відповідач обумовлений договором товар не поставив, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченої ним попередньої оплати.

Ухвалою суду від 15.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9048/19. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.07.2019 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал/Івана Франка, буд. 11/1.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 26.07.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРПРОФСТАЛЬ" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Біоконтакт" рахунок - фактура №УК-0001880 на суму 20 873,83 грн., відповідно до якого відповідач зобов`язувався поставити товар - труби, лист, квадрат.

Позивач оплатив виставлений Рахунок-фактура №УК-0001880 від 12.04.2019 в розмірі 20 873,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.04.2019 №249.

Отже, суду доведено факт здійснення Позивачем оплати замовленого у Відповідача товару на суму 20 873,83 грн.

Проте, Відповідач порушуючи умови вищезазначеної досягнутої домовленості не поставив товар та сплачені грошові кошти не повернув. Зворотного відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2019 Позивачем на адресу Відповідача було відправлено вимогу вих. 232 від 16.05.2019 про виконання зобов`язання та здійснення поставки товару, про що свідчить чек від 16.05.2019 та опис вкладення у цінний лист від 16.05.2019.

Окрім того, така вимога була також відправлена на адресу відповідача 30.05.2019, про що свідчить чек від 30.05.2019 та опис вкладення у цінний лист від 30.05.2019.

Жодної відповіді на вищезазначені вимоги надано не було, товар так і не було поставлено.

За таких обставин позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, Відповідач порушуючи умови договору не поставив товар та сплачені грошові кошти не повернув. Зворотного відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно ж до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зважаючи на бездіяльність Відповідача, Позивач 16.05.2019, 30.05.2019 звертався до відповідача з вимогами вих. №232 про повернення попередньої оплати в сумі 20 873,83 грн., про що свідчать фіскальні чеки від 16.05.2019, від 30.05.2019 та описи вкладення від 16.05.2019 та 30.05.2019, які наявні в матеріалах справи.

На вказані вимоги Відповідач не відреагував, грошові кошти не повернув, Товар на суму заборгованості не поставив.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.06.2012 по справі №55/385 за позовом про стягнення грошових коштів за неналежне виконання договірних зобов`язань вказав, що згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що Відповідач своїх зобов`язань за Договором укладеним у спрощений спосіб не виконав, відтак фактично безпідставно зберігає у себе набуте майно у виді сплаченої Позивачем попередньої оплати у розмірі 20 873,83 грн.

Отже, Відповідач, як у встановлений приписами частини 2 статті 530 ЦК України строк, так і на дату судового розгляду, свого зобов`язання щодо повернення суми в розмірі 20 873,83 грн. не виконав.

Оскільки станом на час прийняття рішення Відповідач суму попередньої оплати не повернув, строк повернення якої настав, позов в частині стягнення з Відповідача 20 873,83 грн. попередньої оплати підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо витрат на правову допомогу заявлену в даній справі в розмірі 6 500,00 грн., суд вказує наступне,

Відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, Позивач разом з позовною заявою подав попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката в розмірі 6 500,00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаний з розглядом справи. До витрат пов`язаний з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідально до ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволенні позову на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В матеріалах справи містяться копія укладеного між позивачем та Сандугей Ігорем Вікторовичем договору про надання правової допомоги №13/06/19 від 13.06.2019, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання здійснювати захист, представництво та/або надавати інші види правової допомоги на умовах та в порядку, що визначені цим договором, додаток №1 до договору правової допомоги №13/06/19 від 13.06.2019, копія квитанції прибуткового касового ордера, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Сандугей Ігоря Вікторовича.

Відповідально до ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволенні позову на відповідача.

Виходячи з принципу співрозмірності судових витрат зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, заявлена Позивачем вимога про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково в розмірі 3 000,00 грн., в іншій частині витрат на правову допомогу суд відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76 - 80, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Біоконтакт задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпрофсталь (01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал/Івана Франка, буд. 11/1, ідентифікаційний код 41151399) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Біоконтакт (03170, м. Київ, вул. Костюка, буд. 39, ідентифікаційний код 30931207) заборгованість у розмірі 20 873 (двадцять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 83 коп., 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору, 3 000 (три тисячі) грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.10.2019

Суддя І.І. Борисенко