Рішення

від 30.09.2019 по справі 910/2723/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2019Справа № 910/2723/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХПРОМСИСТЕМИ"

про стягнення 1 328 922,30 грн.

за участю представників: не з`явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "ДНІПРОАЗОТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХПРОМСИСТЕМИ" про стягнення 1 328 922,30 грн., з яких: 499 020 грн. - заборгованості з повернення попередньої оплати за непоставлену продукцію; 505 738,80 грн. - сума пені за порушення відповідачем строку поставки продукції; 107 604 грн. - штрафу за порушення відповідачем строку поставки продукції більше ніж на 10 календарних днів; 18 292,68 грн. - пені за порушення відповідачем строку надання зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної № 6 від 18.04.2018; 34 170,72 грн. - пені за порушення відповідачем передбаченого строку надання банківської гарантії; 164 096,10 грн. - пені за порушення відповідачем строку надання документів, передбачених п. 2.5. Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав договірні зобов`язання щодо поставки продукції у порядок та строки, які передбачені умовами Договору поставки та виконання робіт № 771379 від 30.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.05.2019. Крім того, зазначеною ухвалою встановлено строк відповідачу для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство, а також усіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості, а також контррозрахунку позовних вимог, у разі наявності).

Відзиву та інших документів, що підтверджують заперечення проти позову, у встановлений судом строк відповідачем надано не було.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 відкладено підготовче засідання на 12.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 підготовче засідання відкладено на 08.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, а також зважаючи на сплив процесуального строку підготовчого провадження, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 розгляд справи по суті відкладено на 11.09.2019.

Судове засідання, призначене на 11.09.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 розгляд справи по суті призначено на 30.09.2019.

Представник позивача у судове засідання 30.09.2019 не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином направленням на адресу місцезнаходження сторони ухвали суду від 23.09.2019. Отримання процесуального документу представником позивача 27.09.2019 підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошта за штрихкодовим ідентифікатором № 0103050888111.

Представник відповідача у судове засідання 30.09.2019 не з`явився. Відзиву, заяв та клопотань до суду не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на адресу місцезнаходження сторони ухвали суду від 23.09.2019.

Так, копія ухвали Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050888103 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична адреса місцезнаходження відповідача.

Разом з цим, згідно відомостей з офіційного веб-сайту Укрпошта поштове відправлення № 0103050888103 не було вручено адресату, про що здійснено відмітку: "не вручено під час доставки, інші причини".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, не направив повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30.01.2018 між Публічним акціонерним товариством "ДНІПРОАЗОТ" (перейменоване в Акціонерне товариство "ДНІПРОАЗОТ") (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХПРОМСИСТЕМИ" (виконавець, відповідач) було укладено договір № 771379 поставки та виконання робіт (далі - Договір), умовами якого передбачено, що виконавець зобов`язується у відповідності до умов цього Договору та невід`ємних додатків до нього поставити (передати у власність) замовнику продукцію промислово технічного призначення, виконати шеф-монтажні, пусконалагоджувальні роботи, калібровку продукції та здати замовнику закінчені роботи, а замовник зобов`язується прийняти поставлену виконавцем продукцію промислово технічного призначення і належним чином закінчені роботи та оплатити їх вартість в порядку і в строки, передбачені цим Договором.

Перелік, найменування та характеристики продукції зазначені у таблиці, яка міститься у пункті 1.2.1 Договору. Загальна вартість продукції складає 998 040 грн.

Загальна сума Договору складає 1 076 040 грн., у тому числі ПДВ 179 340 грн.

Відповідно до п. 2.4. Договору, оплата продукції та виконаних робіт здійснюється позивачем шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача грошових коштів у наступному порядку:

- перший платіж у розмірі 50% вартості продукції - здійснюється у вигляді попередньої оплати після надання замовником виконавцю банківської гарантії, оформленої у відповідності до п.6.1. Договору;

- другий платіж у розмірі 20% вартості продукції - здійснюється після огляду продукції замовником та підписання обома сторонами попереднього акту приймання продукції за кількістю, комплектністю та/або якістю;

- третій платіж у розмірі 20% вартості продукції - здійснюється по факту поставки продукції;

- остаточний оплата вартості поставленої продукції - здійснюється протягом 5 календарних днів з дати введення замовником продукції в експлуатацію згідно з п. 10.1. Договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору відповідач зобов`язався поставити продукцію позивачу в повному обсязі протягом 60 календарних днів від дати здійснення позивачем оплати продукції відповідно до п 2.4. Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що оплата 50% вартості продукції у розмірі 499 020 грн. була здійснена позивачем 18.04.2019 (платіжне доручення № 1207 від 18.04.2018).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що всупереч умовам Договору відповідач не здійснив поставку товару в обумовлений Договором строк, а також не повернув попередньо сплаченої суми грошових коштів на вимогу позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору № 771379 поставки та виконання робіт від 30.01.2018 між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 15.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє протягом 12 місяців, в частині гарантійних зобов`язань виконавця - протягом усього гарантійного строку на продукцію та роботи.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору в частині здійснення першого платежу у розмірі 50% вартості продукції, замовник перерахував на рахунок виконавця 499 020 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1207 від 18.04.2018.

Разом з цим, жодних доказів того, що виконавцем було в повному обсязі поставлено продукцію замовнику протягом 60 календарних днів від дати здійснення позивачем оплати продукції згідно п.п. 2.4.1. п 2.4. Договору (тобто до 18.06.2018), матеріали справи не містять.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялися претензії та вимоги з проханнями до виконавця виконати умови Договору (претензія від 24.07.2018 № 016/53/4, лист № 1634/01-6 від 06.08.2018, лист № 1722/01-6 від 15.08.2018, лист № 2258/01-6 від 08.09.2018), в яких, окрім іншого, зазначалося про те, що відповідач не виконує договірні зобов`язання, а також містилися прохання сплатити штрафні санкції, передбачені умовами Договору.

Доказів того, що відповідач відреагував на претензії позивача та виконав договірні зобов`язання повністю або частково матеріали справи не містять. В свою чергу, у зв`язку з довгостроковим простроченням виконання договірних зобов`язань з боку виконавця позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про відмову від поставки № 2601/01-6 від 21.12.2018, в якому позивач повідомив про свою відмову від договору поставки та виконання робіт №771379 від 30.01.2018 та вимагав повернути попередню оплату за договором у розмірі 499 020 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором товар позивачу не поставив.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати за Договором (в даному випадку авансовий платіж за продукцію, яку не було поставлено в повному обсязі з вини відповідача) в загальному розмірі 499 020 грн. на підставі вимог ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з порушенням строку поставки продукції позивач також просить стягнути з відповідача: 505 738,80 грн. - сума пені за порушення відповідачем строку поставки продукції; 107 604 грн. - штрафу за порушення відповідачем строку поставки продукції більше ніж на 10 календарних днів.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строку поставки продукції, передбачена у пункті 12.10, відповідно до якого за порушення строку поставки продукції, встановленого у п.3.2. Договору, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 1% загальної суми Договору за кожний день прострочення поставки.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені.

При цьому, сторонами за взаємною згодою визначено не тільки такий вид штрафної санкції, як пеня, а й її розмір за порушення зобов`язань за Договором, а саме 1% загальної суми Договору за кожний день прострочення поставки.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведеного слідує, що обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України відбувається лише у разі її нарахування саме за порушення грошового зобов`язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (підпункт 1.1 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

У випадку нарахування пені за допущення прострочення виконання негрошового зобов`язання (що має місце у даному випадку), наведені положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України не застосовуються.

При цьому судом враховується, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Виходячи з того, що у разі порушення терміну поставки продукції умовами договору передбачено застосування пені у розмірі 1% загальної суми Договору за кожний день прострочення поставки, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до статті 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про те, що обмеження суми пені за прострочення поставки продукції подвійною обліковою ставкою Національного банку України, в порядку норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", не підлягає застосуванню , оскільки в даному випадку має місце прострочення саме не грошового договірного зобов`язання відповідача.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення 505 738,80 грн. пені за порушення відповідачем строку поставки продукції, розрахованої за період з 19.06.2018 по 04.08.2018.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що розрахунок пені у сумі 505 738,80 грн. за заявлені позивачем періоди є арифметично вірним, обґрунтованим, здійсненим у відповідності до приписів законодавства та умов договору, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

В пункті 12.10. Договору сторони також погодили, що за порушення строку поставки продукції більше ніж на 10 календарних днів, виконавець додатково до пені, і не виключаючи її, сплачує замовнику штраф у розмірі 10% загальної суми Договору.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що він також є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення 107 604 грн. штрафу підлягає задоволенню.

При цьому суд зауважує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Таким чином, судом встановлено, що у даному спорі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Разом з цим, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 18 292,68 грн. - пені за порушення відповідачем строку надання зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної № 6 від 18.04.2018; 34 170,72 грн. - пені за порушення відповідачем передбаченого строку надання банківської гарантії; 164 096,10 грн. - пені за порушення відповідачем строку надання документів, передбачених п. 2.5. Договору, не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Пунктом 12.26. Договору передбачено, що за кожний день прострочення виконавцем строку складання, реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та надання замовнику зареєстрованої електронної податкової накладної, встановленого в п.15.7. Договору, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% загальної суми Договору за кожний день прострочення виконання зобов`язань.

У поданих до суду заявах по суті позивач за зустрічним позовом не посилався на обставини настання будь-яких негативних наслідків, в тому числі і заподіяння йому збитків чи матеріальної шкоди, внаслідок ненадання постачальником документів, у тому числі рахунків-фактур у зв`язку зі зміною (коригуванням сторонами) ціни продукції, як і не надав доказів на підтвердження цих обставин.

Питання виникнення податкових зобов`язань та складання податкової накладної по результатам господарської дії врегулювано в статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 201.1 цього Кодексу на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (стаття 201.7 Податкового кодексу України).

Згідно до правил, встановлених в статті 201.10 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Виходячи з положень статті 173 Господарського кодексу України, підстав виникнення господарських зобов`язань (стаття 174 Господарського кодексу України) суд відхиляє доводи позивача про те, що реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку, передбаченого в спірному договорі, є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, адже обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. Водночас зазначення сторонами у Договорі про обов`язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена в постановах від 12.03.2018 у справі №918/216/17; від 13.04.2018 у справі №902/380/17.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позову за вимогою про стягнення пені за порушення відповідачем строку надання зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки в даному випадку зобов`язання відповідача щодо належного (своєчасного) оформлення податкових накладних, їх офіційної реєстрації не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору поставки, а є за своєю природою податковими зобов`язаннями, які регулюються нормами Податкового кодексу України та контролюються ДФС.

Згідно з п. 12.25. Договору за порушення строку (терміну) надання документів, які підлягають переданню виконавцем замовнику у відповідності до умов цього Договору та/або вимог чинного законодавства, виконавець зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% загальної суми Договору.

У частині першій, другій статті 173 Господарського кодексу України зазначено, що Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

З наведених норм вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

За приписами частин першої, другої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В даному випадку суд зазначає, що умови пункту 12.25. Договору не можуть розцінюватись як визначений сторонами розмір штрафних санкцій, який відповідно до вищенаведених вимог норм закону може бути визначений у грошовій сумі або у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини саме основного господарського зобов`язання, зважаючи на факт того, що надання виконавцем додаткових документів (довідки про відсутність податкового боргу, банківської гарантії, тощо) не є основним господарським зобов`язанням за договором поставки, а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи належних доказів настання реальних негативних наслідків для позивача у зв`язку з порушенням строків надання такого роду документів виконавцем.

Штрафна санкція, яка може наставати по факту порушення стороною умов поставки або, маючи компенсаційну природу, по факту настання реальних негативних наслідків у іншої сторони. Застосування штрафних санкцій у господарських відносинах не повинно спотворювати їх дійсне правове призначення (як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання та способу захисту порушених прав кредитора) та компенсаторний характер неустойки (спрямованість на компенсацію завданих управненій стороні збитків у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником), а стягнення штрафних санкцій не повинно перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, оскільки в такому разі не буде відповідати вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

У зв`язку з наведеним, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18 292,68 грн. - пені за порушення відповідачем строку надання зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної № 6 від 18.04.2018; 34 170,72 грн. - пені за порушення відповідачем передбаченого строку надання банківської гарантії; 164 096,10 грн. - пені за порушення відповідачем строку надання документів, передбачених п. 2.5. Договору.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність в нього обов`язку повернути позивачу суму попередньої оплати за непоставлену продукцію, а також сплатити пеню та штраф за прострочення поставки продукції у розмірі, передбаченому умовами Договору, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості, пені та штрафу за прострочення поставки продукції нормативно та документально доведені і підлягають задоволенню повністю.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ОБ`ЄДНАННЯ ТЕХПРОМСИСТЕМИ" (03150, м. Київ, вул. Лабораторна, буд. 33/37, ідентифікаційний код 39123048) на користь Акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ" (51909, Дніпропетровська обл. м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, буд. 1, ідентифікаційний код 05761620) 499 020 грн. - заборгованості з повернення попередньої оплати за непоставлену за договором продукцію, 505 738,80 грн. - пені, 107 604 грн. - штрафу та судовий збір у розмірі 16 685,44 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2019.

Суддя І.В. Приходько