Рішення

від 30.09.2019 по справі 914/1177/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2019 справа № 914/1177/19

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., секретаря судового засідання Хороз І. Б., розглянув по суті у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Суфле Агро Україна , с. Крупець Хмельницької області, до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю Голві-Агро , с. Сокільники Львівської області, про: стягнення заборгованості. За участю представників сторін: позивача:не з`явився, відповідача:не з`явився.

Рух справи

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю Суфле Агро Україна до товариства з обмеженою відповідальністю Голві-Агро про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.07.2019.

19 липня 2019 року позивачем подано клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.07.2019 для надання відповідачу права на захист, з метою належної підготовки справи до розгляду по суті продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 09.09.2019.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 23.09.2019.

10 вересня 2019 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на будь-яку дату після опівдня.

У судовому засіданні 23.09.2019 оголошено перерву до 30.09.2019.

Про розгляд справи по суті відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які повернулись до суду, зокрема, про судове засідання призначене на 23.09.2019 повідомлений 17.09.2019, про судове засідання призначене на 30.09.2019 - 26.09.2019.

Відповідно до частин першої та третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд, враховуючи належне повідомлення сторін про час, місце та дату судових засідань та достатність доказів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, не вважає відсутність представників позивача та відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з положення ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

У судовому засіданні 30.09.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

На виконання умов договору поставки № 1300020447 від 01.01.2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 814'843,08 грн. Відповідач оплатив отриманий товар частково в загальному розмірі 584'610,11 грн. Так, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 230'232,97 грн - боргу, 41'069,78 грн - пені, 103'604,83 грн - штрафу, 4'200,96 грн - трьох відсотків річних, 13'192,48 грн - інфляційних втрат.

Окрім того, позивач просить в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України при прийнятті рішення зазначити в рішенні суду про нарахування трьох відсотків річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України.

Позиція відповідача

Відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечив.

Обставини справи

01 січня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю Суфле Агро Україна (Продавець за Договором) та товариством з обмеженою відповідальністю Голві-Агро (Покупець за Договором) укладено договір поставки № 1300020447 (надалі - Договір) (а.с. 28-32). За умовами цього Договору даний договір є змішаним договором у розумінні частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України та об`єднує договори поставки та надання послуг. Договір направлений на забезпечення Продавцем Покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону, а також на надання послуг, пов`язаних із вирощуванням врожаю. (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 4.3. Договору, якщо інші умови оплати не будуть погоджені Сторонами, Покупець зобов`язується оплатити вартість Товару не пізніше 31 жовтня 2018 року. Якщо в додатках до договору буде вказана дата із зазначенням лише дати та місяця, вважатиметься, що мова йде про 2018 рік.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв Товар на загальну суму 814'843,08 грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 33-46):

- ВН № 5190022752 від 17.04.2018 на суму 164'138,15 грн;

- ВН № 5190023426 від 19.04.2018 на суму 18'100,15 грн;

- ВН № 5190022946 від 23.04.2018 на суму 28'280,09 грн;

- ВН № 5190023425 від 19.04.2018 на суму 166'224,78 грн;

- ВН № 5190022945 від 23.04.2018 на суму 94'488,25 грн;

- ВН № 5190022947 від 23.04.2018 на суму 11'952,94 грн;

- ВН № 5190023874 від 27.04.2018 на суму 81'176,45 грн;

- ВН № 5190023552 від 29.04.2018 на суму 10'948,58 грн;

- ВН № 5190024069 від 01.05.2018 на суму 30'746,86 грн;

- ВН № 5190024070 від 01.05.2018 на суму 22'560,10 грн;

- ВН № 5190024258 від 08.05.2018 на суму 52'993,38 грн;

- ВН № 5190024260 від 08.05.2018 на суму 118'170,74 грн;

- ВН № 5190026868 від 05.07.2018 на суму 9'521,81 грн;

- ВН № 5190026188 від 07.06.2018 на суму 5'540,80 грн.

Відповідач оплатив поставлений товар частково в розмірі 584'610,11 грн, що підтверджується випискою позивача по рахунку № 26009007739000 / UAH.

Оцінка доказів, позиція та висновки суду

Між сторонами у справі виникли зобов`язання на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 4.3. Договору встановлено, якщо інші умови оплати не будуть погоджені Сторонами, Покупець зобов`язується оплатити вартість Товару не пізніше 31 жовтня 2018 року. Якщо в додатках до договору буде вказана дата із зазначенням лише дати та місяця, вважатиметься, що мова йде про 2018 рік. У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо зміни дати оплати поставленого Товару.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 814'843,08 грн, що підтверджується видатковими накладними, долученими до матеріалів справи (а.с. 33-46). Кореспондуючий обов`язок з оплати за отриманий Товар за Договором відповідач виконав частково в розмірі 584'610,11 грн (400'000,00 грн - 30.11.2018 та 184'610,11 грн - 11.12.2018). Будь-яких інших доказів щодо оплати Товару за Договором у матеріалах справи немає та сторонами не надано.

Відтак, вимоги позивача про стягнення 230'232,97 грн - боргу є обґрунтованими та підлягають до повного задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, розглянувши вимоги про стягнення 4'200,96 грн - трьох відсотків річних, перевіривши наданий розрахунок, зазначає, що такий здійснено правильно, а тому заявлені вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених до стягнення 13'192,48 грн - інфляційних втрат, суд перевіривши наданий розрахунок, встановив, що такий є частково правильним, адже позивачем не враховано наступного.

Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18. Також, відповідної позиції дотримується Верховний Суд у постанові № 913/159/18 від 30.07.2019.

Відтак, здійснивши власний розрахунок за наведеними вище правилами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення в розмірі 9'831,57 грн.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.12.2018 - 30.04.2019 230232.97 1.043 9831.57 240064.54

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до умов пункту 8.1. Договору, в разі несвоєчасної оплати вартості Товарів Покупцем відповідно до Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п. 6 статті 232 Господарського Кодексу України.

Так, п. 8.1. Договору сторони погодились не застосовувати обмеження визначені п. 6 ст. 232 ГК, щодо строку нарахування пені протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 8.2. Договору, Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) % від суми прострочення за кожен 1 (один) повний місяць прострочення.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання, яке визначається ст. 610 ЦК України, згідно з якою порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Можливість одночасного стягнення пені і штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу і пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкції, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій. Застосування до покупця таких штрафних санкцій погоджено в договірному порядку з продавцем та за своєю суттю є застосуванням до покупця різних санкцій (штраф, пеня) в межах одного виду господарсько-правової відповідальності (як штрафних санкцій). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду № 911/2813/17 від 09.02.2018, № 310/11534/13-ц від 04.07.2018, № 910/6046/16 від 17.05.2018, № 908/3327/16 від 11.10.2018.

Відтак, суд розглянув позовні вимоги про стягнення 41'069,78 грн - пені за у період з 01.11.2018 по 30.04.2019 та 103'604,83 грн - штрафу за період листопад 2018 року, грудень 2018 року та січень 2019 року, перевіривши правильність нарахування заявлених сум, вказує, що надані розрахунки здійснено правильно, а тому вимоги про стягнення пені та штрафу є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про зазначення у рішенні про нарахування трьох відсотків річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності. Натомість позивач просить зазначити у рішенні про нарахування і пені, і відсотків одночасно, що не відповідає положенням даної статті Кодексу.

За даних обставин, зважаючи на те, що позиція позивача з даного приводу не є чіткою (просить зазначити у рішенні і про нарахування пені, і про нарахування відсотків), а вибір одного чи іншого виду нарахування не належить до повноважень суду при прийнятті рішення, вимоги ТзОВ Суффле Агро Україна про зазначення в рішенні суду про нарахування трьох відсотків річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України задоволенню не підлягають.

В цій частині суд зауважує, що сторона не позбавлена права звернутися з окремим позовом про стягнення заборгованості та відповідних санкцій у періоди, які не були охопленні під час розгляду даної справи.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України встановлено, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 5'833,91 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 180, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Голві-Агро (81130, Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники, вулиця Садова, будинок 13; ідентифікаційний код 39347680) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43; ідентифікаційний код 34863309) 230'232,97 грн - боргу, 4'200,96 грн - трьох відсотків річних, 9'831,57 грн - інфляційних втрат, 41'069,78 грн - пені, 103'604,83 грн - штрафу та 5'833,91 грн - відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ЙV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09.10.2019.

Суддя Трускавецький В.П.