Постанова від 09.10.2019 по справі 301/2467/17

Постанова

іменем України

09 жовтня 2019року

м.Київ

справа № 301/2467/17

провадження № 51-3367км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2018 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09квітня 2019 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Яготина Київської обл., жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 310, ч.2 ст. 309, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 22травня2019року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 310 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік,а за ч. 2 ст. 307 КК засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч.2ст.309КК на строк 2 року, за ч. 1 ст. 263 КК на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 121 КК на строк 5 років. На підставі ст.70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 6років.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 14 358 грн 55 к. матеріальної шкоди та 40 000 грн. моральної шкоди, в задоволені іншої частини позову відмовлено.

Суд вирішив питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Як встановлено вироком місцевого суду ОСОБА_6 з весни до 15 серпня 2017року, на присадибній ділянці за місцем свого проживання посіяв та вирощував 45рослин конопель, які містять наркотично активний компонент тетрагідроканабінол.

Крім цього, засудженийнавесні 2017 року з метою виготовлення та подальшого збуту наркотичної речовини на території домогосподарства ( АДРЕСА_1 ), зірвав листя конопель, незаконно вирощених, висушив та подрібнив їх, частину розфасував у поліетиленові пакети, та надалі цю речовину вагою 525,1607 г, з вмістом тетрагідроканабінолу, яка є канабісом особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений, з метою збуту зберігав до 15 серпня 2017 року.

З кінця серпня до 26 вересня 2017 року, ОСОБА_6 на території зазначеного вище домогосподарства умисно, незаконно висушив та подрібнив листя конопель, виготовивши таким чином наркотичний засіб канабіс, що містить тетрагідроканабінол належить до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонений, вагою 52,5733 г, після чого зберігав його за місцем свого проживання без мети збуту.

Крім того, 22 вересня 2017 року ОСОБА_6 близько 00:20, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень на території домогосподарства АДРЕСА_2 завдав ОСОБА_8 два удари в голову дерев`яною палкою, тобто заподіяв тяжкі, небезпечні для життя в момент спричинення тілесні ушкодження.

Крім того, ОСОБА_6 до 26 вересня 2017 року умисно, без передбаченого законом дозволу, за місцем свого проживання незаконно зберігав 17 патронів, які є боєприпасами патронами військового взірця звичайними та бронебійними кулями калібру 5,45x39 мм, призначені для стрільби з автоматів системи Калашнікова та іншої зброї відповідного калібру, виготовлені в промисловий спосіб та придатні для здійснення пострілів.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2019 року вирок місцевого суду змінив: у частині визнання ОСОБА_6 винуватим та засудження його за ч.2ст.307 КК вирок скасував, а провадження в цій частині закрив на підставі п.3ч.1ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливостей їх отримати. В частині визнання винуватим ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 309 КК виключив з мотивувальної частини вироку посилання на «незаконне виробництво, перевезення чи пересилання» як кваліфікуючі ознаки цього злочину.На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив ОСОБА_6 покарання у позбавлення волі на строк 5 років.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, якіподали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 (далі захисник), покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції ОСОБА_6 незаконно обвинуватив у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 та ч.2ст. 307 КК. Вважає, що проведений 22вересня 2017 року огляд домогосподарства за місцем проживання засудженого фактично є обшуком. Зазначає про обов`язкове виключення недопустимих доказів, зокрема протоколу про прийняття заяви від потерпілої ОСОБА_9 про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, оскільки цей протокол, на його думку, не був належним чином зареєстрований. Вважає, що показання свідків щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, які суд поклав в основу вироку, містять розбіжності. На думку захисника, дії ОСОБА_6 , кваліфіковано за ч.1ст. 121КК, слід перекваліфікувати, оскільки в них вбачається перевищення меж необхідної оборони. Вказує про невідповідність судових рішень вимогам статей 370, 374 КПК. У свою чергу, апеляційний суд вказаних недоліків не усунув, всупереч вимогам ст.404 КПК безпідставно не надав оцінки діям учасників конфлікту, які спричинили тілесні ушкодження ОСОБА_6 .

Засуджений ОСОБА_6 укасаційній скарзі, де викладено доводи, що аналогічні доводам у касаційній скарзі його захисника ОСОБА_7 , просить скасувати судові рішення щодо нього та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_6 та його адвокат ОСОБА_7 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити, прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що останні не погоджуються з наданою судами оцінкою доказам та заперечують правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Відповідно дост. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, касаційний суд установив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 310, ч.2 ст. 309, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 121 КК, та правильність кваліфікації його дій за цими нормами кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні навів докладні мотиви.

На думку колегії суддів, висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні цих злочинівналежним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 та ч.2ст. 307 КК, незаконно, оскільки обшуки в домогосподарстві за місцем проживання засудженого проведено з порушеннями, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Тому твердження захисника про те, що вилучені під час обшуку26 вересня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , боєприпаси і канабіс могли підкинути працівники поліції, були перевірені судом апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими. При цьому суд вказав, що обшук є законним та здійснювався відповідно до вимог КПК на підставі ухвали слідчого судді Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року.

Також доводи захисника та засудженого щодо обшуку від 22вересня2017року за зазначеною вище адресою, який оформлено як огляд, спростовуються дозволом власника вказаного домоволодіння ОСОБА_10 (т. 2 а. с. 6).

Що стосується доводів засудженого і захисника щодо обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 307 КК, Суд вважає їх неспроможними, виходячи з того, що апеляційний суд перевірив матеріали кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку, що доказів на підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст.307 КК, місцевим судом не здобуто, тому прийняв законне рішення про закриття провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Одночасно апеляційний суд ухвалою виключив з мотивувальної частини вироку посилання на «незаконне виробництво, перевезення чи пересилання» як кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, при цьому зазначив, що обвинувачення за цим злочином в повній мірі доведено належними та допустимими доказами, що спростовують доводи захисника та засудженого у касаційних скаргах в цій частині.

Також твердження захисника та засудженого щодо неналежної реєстрації протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_9 (дружини потерпілого) є безпідставним та не є тими істотними порушеннями кримінального процесуального законодавства в розумінніст.412КПК, що тягне скасування судових рішень.

Доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 , оскільки він заподіяв тяжкі тілесні ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони,захищаючисьвід протиправних дій потерпілого ОСОБА_8 , є безпідставними.

Верховний Суд звертає увагу, що стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов`язковою умовою.

Під час розгляду кримінального провадження суди нижчих інстанцій не встановили обставини, які би свідчили про перебування засудженого у стані необхідної оборони, зокрема, не встановили наявності дійсного суспільно небезпечного посягання.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони мають протиправний характері повинні розцінюватись на загальних підставах.

За фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, після конфлікту за місцем проживання потерпілого ОСОБА_8 , де перебував ОСОБА_6 з дружиною у гостях, останній пішов додому, але згодом повернувся з метою повернення свого браслета і під час сварки завдав дерев`яною палицею два удари по голові потерпілому ОСОБА_8 , внаслідок чого заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не здобуто доказів того, що ОСОБА_6 захищався від нападу на нього потерпілого та свідків, що підтверджується звукозаписом судових засідань та сумніву у колегії суддів не викликає.

Наведені обставини в сукупності з даними про характер, локалізацію та кількість завданих тілесних ушкоджень потерпілому в ділянку голови переконливо свідчать про те, що засуджений ОСОБА_6 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі й тих, що фактично настали, тобто його умисел був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.

З огляду на наведені у вироку докази суд дійшов висновку, що потерпілий ОСОБА_8 під час конфлікту із засудженим не становив для ОСОБА_6 будь-якої загрози, і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання з боку потерпілого не виникало.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК доведено доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, їм надано відповідну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як це встановлено вимогами ст. 94 КПК. Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статтей 370, 374 КПК.

При цьому зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд відповідно до вимог ч.3ст.374КПК у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль засудженого та сумніву у колегії суддів не викликає.

Доводи про те, що апеляційний суд всупереч ст. 404 КПК не надав оцінки діям учасників конфлікту, які спричинили тілесні ушкодження ОСОБА_6 , також є неприйнятними, оскільки згідно з приписами ч. 3ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Власне факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимогст. 404 КПК.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст.404 КПК, для повторного дослідження доказів, стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом щодо вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Крім того, аналогічні доводи захисника та засудженого були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Перегляд судового рішення в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказували засуджений та його захисник у своїх касаційних скаргах, суд не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 22 травня 2018 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09квітня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною іоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3