Рішення

від 01.10.2019 по справі 910/8118/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2019Справа № 910/8118/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Денисевича А.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УБМ-Груп

до Товариства з обмеженою відповідальністю КЖБК БМУ-1

про стягнення 2818137,42 грн,

за участі представників :

від позивача - Онопрієнко О.П. (уповноважений представник);

від відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю УБМ-Груп звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю КЖБК БМУ-1 про стягнення 2818137,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору №14/18 від 14.05.2018 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, в наслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 2219304,11 грн. Крім того позивачем на вказану заборгованість нараховано 84788,83 грн. інфляційних втрат, 292114,07 грн. пені та 221930,41 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю УБМ-Груп залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

01.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивачем на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 24.06.2019 подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/8118/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

29.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог зазначивши, що позивач не звертався до відповідача з претензіями щодо неналежного виконання взятих на себе зобов`язань та необхідності сплати заборгованості. Також відповідач зазначив, що позивачем при здійснення розрахунку інфляційних втрат не було враховано дефляцію, яка мала місце у спірні періоди. Разом з тим, відповідач вказав, що при укладенні спірного договору не було дотримано встановлених частиною 2 статті 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю вимог щодо надання згоди на вчинення цього правочину загальними зборами учасників ТОВ КЖБК БМУ-1 . Крім того, відповідач зазначив про те, що позивачем, на думку відповідача, при поданні позовної заяви не було дотримано вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю КЖБК БМУ-1 (виконавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю УБМ-Груп (замовник, позивач) укладено Договір про надання послуг №14/18, відповідно предметом якого є, надання виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт на будівельному об`єкті: Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торгівельно-офісно-розважального та соціально-плбутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва (житловий будинок №33) (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, виконавець надає послуги на будівельному об`єкті баштовими кранами, модифікації КБ-674 (далі - БК) в кількості визначеній в проекті виконання робіт (далі - ПВР), а замовник організовує надання послуг БК на будівельному об`єкті та проводить своєчасну оплату наданих послуг.

Згідно з п.2.12 Договору, замовник щомісячно підписує Довідки та Акти та проводить оплату наданих замовником послуг відповідно до умов цього договору.

За умовами п.4.1 Договору, загальна вартість послуг за цим договором складається з сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно п.5.1 Договору, виконавець щомісячно протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання від замовника рапорту про роботу БК за звітний місяць, надає замовнику довідку та акт, оформлені по договірних цінах, згідно розділу 4 даного договору.

Замовник підписує довідки та акти протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання та передає їх виконавцю. При наявності зауважень, замовник в триденний термін повертає виконавцю довідки і акти, разом зі своїми зауваженнями для виправлення, виконавець коригує довідки та акти або обґрунтовує перед замовником свій варіант оформлення протягом 3 (трьох) днів (п.5.2 Договору).

У п.5.2.1 Договору сторони погодили, що у випадку, якщо замовник не повернув виконавцю довідки та акти в триденний термін та не надав жодних письмових зауважень щодо отриманих довідок та актів, виконані роботи вважаються такими, що виконані належним чином та прийняті замовником без зауважень, у зв`язку з чим підлягають оплаті відповідно до умов договору.

Відповідно до п.5.3 Договору, замовник щомісячно в термін до 10 числа, проводить оплату наданих послуг за попередній місяць. Оплата наданих послуг проводиться на підставі довідок або актів. При несплаті послуг до 10 числа виконавець має право в односторонньому порядку, без попередження замовника, зупинити роботу БК до повного розрахунку за наданні послуги.

Пунктом 5.5 Договору сторони погодили, що виконавець сплачує щомісячно замовнику плату за виконання послуг ген підряду у розмірі 1% від договірної ціни виконаних робіт за звітний місяць шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника протягом трьох робочих днів з моменту отримання грошових коштів від замовника за попередній місяць. Факт надання послуг ген підряду підтверджується відповідним актом про надання послуг.

Відповідно до п.5.7 Договору, сторони домовились, що розрахунки між сторонами можуть бути проведені шляхом зарахування зустрічних грошових вимог за надані послуги та виконані роботи згідно складеного протоколу зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно з п.6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за даним договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 6.3 Договору, у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Згідно з п.6.3.2 Договору, сторони погодили, що строк нарахування пені складає 36 (тридцять шість) місяців.

При стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, виконавець має право додатково до суми заборгованості та пені нарахувати штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду (п.6.4 Договору).

Відповідно до п.7.1 Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін.

Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 договору і діє протягом одного року з дати його укладання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань за даним договором. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії цього договору, жодна сторона письмово, не заявила про свій намір припинити дію договору, в такому випадку договір, автоматично продовжується на наступний календарний рік на тих самих умовах, з послідуючою автоматичною пролонгацією.

Разом з тим, 25.09.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до цього договору, якою до пункту 4.1 наведеного правочину внесено зміни щодо розміру договірних цін, за якими замовник здійснює оплату наданих виконавцем послуг.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач у період з 14.05.2018 по 31.05.2019 надав відповідачу обумовлені в даній угоді послуги по виконанню будівельно-монтажних робіт на загальну суму 4574602,80 грн, що підтверджується наданими ТОВ УБМ-Груп актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими відбитками печаток наведених юридичних осіб.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором також підтверджується відсутністю з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав взяті на себе зобов`язання за договором, сплативши на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 2355298,69 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №1010 від 26.07.2018, №1270 від 18.09.2018, №1365 від 02.10.2018, №722 від 05.10.2018, №1565 від 09.11.2018, №874 від 12.11.2018, №16988 від 30.11.2018, №45 від 13.02.2019, №60 від 21.02.2019, №275 від 28.02.2019, №104 від 11.03.2019, №115 від 19.03.2019, №152 від 26.03.2019, а також наявними в матеріалах справи копіями Протоколів зарахування зустрічних вимог №3105-14/18 від 31.05.2018, №3006-14/18 від 30.06.2018, №3108-14/18 від 31.08.2018, №3009-14/18 від 30.09.2018, №3110-14/18 від 31.10.2018, №3011-14/18 від 30.11.2018, №3112-14/18 від 31.12.2018, №3101-14/18 від 31.01.2019 та №2802-14/18 від 28.02.2019, №3103-14/18 від 31.03.2019.

Проте судом встановлено, що відповідач взяте на себе зобов`язання за вказаним договором по оплаті наданих йому послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 2219304,11 грн. Також, грошові кошти, які були сплачені відповідачем на рахунок позивача, сплачувались із порушенням визначених договором строків оплати наданих послуг.

За приписами ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України передбачений обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт існування заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним договором належним чином підтверджений матеріалами справи, та відповідачем не спростований, у зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2219304,11 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначених норм позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 84788,83 грн інфляційних втрат.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем при здійсненні вказаного нарахування допущено арифметичні помилки та не враховано дефляцію, яка мала місце у визначені позивачем періоди.

З огляду на викладене, здійснивши власні перерахунки заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 72767,61 грн інфляційних втрат.

Крім того, стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 292114,07 грн та штрафу в сумі 221930,41 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 6.3 Договору, у разі порушення замовником строків оплати за договором, виконавець має право нарахувати замовнику пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

При стягненні із замовника заборгованості в судовому порядку, виконавець має право додатково до суми заборгованості та пені нарахувати штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, яка існувала у замовника перед виконавцем на дату подання позовної заяви до суду (п.6.4 Договору).

Відповідно до ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно з п.6.3.2 Договору, сторони погодили, що строк нарахування пені складає 36 (тридцять шість) місяців.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого сума пені становить 292114,07 грн, а сума штрафу складає 221930,41 грн, суд дійшов висновку щодо можливості задоволення вимог позивача у цій частині в межах заявлених позивачем сум.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

У той же час посилання відповідача на необґрунтованість даного позову у зв`язку з недодержанням позивачем досудового порядку вирішення цього спору не беруться судом до уваги з огляду на таке.

За умовами пункту 6.2 договору сторони зобов`язуються докласти максимальних зусиль для вирішення будь-якої суперечки щодо даного договору шляхом безпосередніх мирних переговорів.

Відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин.

Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як й інші положення Конституції України, не містить застережень щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно частин 1, 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зважаючи на наведені законодавчі положення, суд дійшов висновку про те, що звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на положення пункту 6.2 цього договору.

Також , твердження відповідача про невідповідність поданої позивачем позовної заяви вимогам статті 162 ГПК України також оцінюється судом критично, оскільки таке твердження належним чином не аргументовано та не підтверджено належними доказами, тоді як ухвалою Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі від 03.07.2019 було встановлено, що подані позивачем матеріали позовної заяви, з урахуванням наданих останнім документів для усунення недоліків цієї позовної заяви, відповідають вимогам статей 162, 164 ГПК України та є достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі. Водночас після відкриття провадження у справі судом також не було встановлено обставин подання позивачем позовної заяви без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 ГПК України.

Щодо посилань відповідача на недодержання при укладенні вищезазначеного правочину встановлених частиною 2 статті 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю вимог щодо надання згоди на вчинення цього договору загальними зборами учасників ТОВ КЖБК БМУ-1 суд звертає увагу на те, що наведений Закон України № 2275-VIII був прийнятий 06.02.2018 та набрав чинності 17.06.2018, тобто після укладення Договору 14/18 від 14.05.2018.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КЖБК БМУ-1 (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 19А; ідентифікаційний код 38012908) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УБМ-Груп (042019, м. Київ, вул. Лебединська, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код 39907319) 2219304 (два мільйона двісті дев`ятнадцять тисяч триста чотири) грн 11 коп. заборгованості, 72767 (сімдесят двi тисячi сімсот шістдесят сім) грн 61 коп. інфляційних втрат, 292114 (двісті дев`яносто двi тисячi сто чотирнадцять) грн 07 коп. пені, 221930 (двісті двадцять одна тисяча дев`ятсот тридцять) грн 41 коп. штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 42091 (сорок двi тисячi дев`яносто одна) грн. 74 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 10.10.2019.

Суддя Я.В. Маринченко