Постанова

від 11.10.2019 по справі 147/294/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 147/294/18

Провадження № 22-ц/801/1699/2019

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дудіков А. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 рокуСправа № 147/294/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач),

суддів Шемети Т. М., Якименко М. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької районної державної адміністрації, Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, про визнання права на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області у складі судді Дудікова А. В. від 27 травня 2019 року (повний текст рішення складено 06 червня 2019 року), -

встановив:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила визнати за нею право власності на земельну ділянку (пай), із земель резервного фонду чи запасу Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, створеного під час передачі землі у колективну власність колгоспу Перемога с. Летківка Тростянецького району Вінницької області.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 10 травня 1993 року була прийнята в члени колективного сільськогосподарського підприємства Перемога (далі СКП Перемога ) с. Летківка Тростянецького району Вінницької області на роботу в городню бригаду КСП, згідно з записом в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 28 червня 1995 року. Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Тростянецькому районі Вінницької області розпаювання земель колишнього колгоспу Перемога складання списків, які додавались до Державного акту на право колективної власності та видача Державного акту на право колективної власності КСП Перемога серії ВН НОМЕР_2 000003 було проведено 19 грудня 1996 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області від 19 грудня 1996 року. У період проведення розпаювання земель вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Згідно з довідкою агрокооперативу приватних пайовиків Перемога (далі АКПП Перемога ) № 486 від 30 жовтня 2017 року вона була членом колгоспу з 10 травня 1993 року по 17 березня 1998 року, а тому мала право на включення у списки осіб, які мають право на земельну ділянку розпайованого колгоспу Перемога та, відповідно отримання земельної частки (паю) із земель колективної власності цього підприємства.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (далі ЗК України) в редакції 1990 року та Указу Президента України № 720/95 особа набуває право на земельну частку (пай) за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання, включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акту.

Рішенням комісії з реорганізації КСП Перемога с. Летківка (протокол № 1 від 21 лютого 2000 року) встановлено, що право на земельну частку (пай) мають члени КСП Перемога с. Летківка, які до 1996 року мали трудовий стаж у КСП не менше 5 років. Оскільки у ОСОБА_1 трудовий стаж був менше 5 років, її не було включено до списку до державного акту, який би надавав їй право земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП Перемога , а тому не набула права на таку частку (пай).

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на ті ж обставини, що і в позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Судом встановлено, що колективне господарство (колгосп) в с. Летківка Тростянецького району Вінницької області було створене у 1929 році. В 1993 році його було реорганізовано в КСП Перемога , згідно з протоколом № 3 від 11 травня 1993 року. У 2000 році КСП Перемога реформовано в АКПП (протокол № 1 від 24 лютого 2002 року) (а. с. 7).

ОСОБА_2 працювала в городній бригаді КСП Перемога з 10 травня 1993 року та була звільнена за власним бажанням 17 березня 1998 року (а. с. 9).

З довідки № 486 від 30 жовтня 2017 року, виданої АКПП Перемога видно, що ОСОБА_3 з 10 травня 1993 року по 17 березня 1998 року перебувала членом КСП Перемога (а. с. 6).

Відповідно до Державного акту на право колективної власності КСП Перемога серії ВН НОМЕР_2 000003, виданого 19 грудня 1996 року на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області від 19 грудня 1996 року ОСОБА_1 не включена до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. Підставою її невключення до такого списку стало рішення комісії з реорганізації КСП Перемога (протокол № 1 від 21 лютого 2000 року, яким залишено в силі рішення загальних зборів членів КСП, за яким право на земельну частку (пай) набували лише особи які станом на 1996 рік мали не менше 5 років трудового стажу в КСП) (а. с. 16).

Відмовляючи у позові суд першої інстанції вважав правомірним не включення ОСОБА_1 до списку осіб, що додається до державного акту на право колективної власності на землю КСП Перемога через відсутність у неї відповідного трудового стажу в КСП станом на 1996 рік, відповідно до рішення комісії з реорганізації КСП.

З таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Частиною третьою указаної статті передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пунктів 2 - 4 цього Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та зазначеного Указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Отже, саме по собі не внесення особи до списку , що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не є безумовною підставою для відмови у позові про визнання за такою особою права на земельну частку (пай). При вирішенні таких справ суд має оцінити відповідність рішення комісії з реформування КСП вимогам зазначених вище нормативно-правових актів.

Проте, ці норми матеріального права пов`язували виникнення права особи на земельну частку (пай) із її членством у КСП на час здійснення паювання і не ставили його у залежність від строку трудового стажу такої особи в КСП. Тобто, значення для вирішення спору має лише факт перебування ОСОБА_1 членом КСП Перемога станом на час видачі державного ата на право колективної власності на землю - 19 грудня 1996 року, а оскільки вона перебувала членом КСП до 17 березня 1998 року, то вважати правомірним її не включення до зазначеного списку не можна.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі ЦК України 2003 року) правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР) 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Статтею 80 ЦК УРСР визначалось, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

З матеріалів справи видно, що право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов?язаний був самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншою стороною у справі.

З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивачка звернулася лише у березні 2018 року, жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, тобто підтверджували наявність об`єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивачки, які унеможливлювали її звернення з цим позовом впродовж зазначеного строку, вона не надала.

Обґрунтовуючи звернення до суду лише у 2018 році ОСОБА_1 вказувала на те, що про порушення свого права довідалась лише після отримання відповідної консультації фахівця в галузі права.

Наведені причини пропуску строку на звернення до суду поважними визнати не можна.

Так, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів дізналась та повинна була дізнатись , що містились в статті 76 ЦК УРСР, так само, як і термінів довідався і міг довідатись , застосованих у статті 261 чинного ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні справи суд неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на навий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, це й суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені нею у зв?язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій необхідно залишити за позивачкою.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 27 травня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Тростянецької районної державної адміністрації, Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права на земельну ділянку відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий підпис О. С. Панасюк

Судді: підпис Т. М. Шемета

підпис М. М. Якименко

Згідно з оригіналом О. С. Панасюк