Постанова

від 01.10.2019 по справі 453/323/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 453/323/17 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1484/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:61

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року ' м. Львів

Справа № 453/323/17

Провадження № 22-ц/811/1484/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

секретар Бадівська О.О.

за участю представника ОСОБА_1 З.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року у складі судді Микитин В.Я.

у справі

за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Труханівської сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання заповіту недійсним ,-

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи Труханівської сільської ради Сколівського району Львівської області про визнання заповіту недійсним - задоволено.Визнано недійсним заповіт.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 320 (триста двадцять) грн. судових витрат у справі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 320 (триста двадцять) грн. судових витрат у справі.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 .

Вважає, що ухвалене судом рішення є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону, як процесуального так і матеріального права з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржує його в повному обсязі з наступних підстав.

Позивачами в підтвердження своїх позовних вимог було вказано, що Заповіт, який було складено їх бабусею ОСОБА_5 , не відповідав її волевиявленню, не був підписаний нею особисто, а тому, на підставі ст.. 1257 ЦК України, повинен бути визнаний недійсним.Також посилаються на вік та хворобу заповідача, яка унеможливлювала її явки в сільську раду для складання заповіту.Задовольняючи позовні вимоги, суд спирався на Висновок експерта № 2959 з дослідження почерку та підписів. За результатами експертизи зазначено, що рукописні записи на вказаних документах виконанні не ОСОБА_5 , а іншою особою, однак суд не вказав, що висновок є повним та науково обґрунтованим.

Слід зазначити, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має грунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. (Постанова Пленуму Верховного суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах №8 від 30.05.1997 р.)

При оцінці судово-почеркознавчої експертизи про підробку документа суд повинен оцінити, наскільки правильно були підібрані зразки почерку для експерта і достатньо було графічного матеріалу для його висновків.

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

У разі неможливості пред`явити зазначені зразки (смерть виконавця, від`їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма № 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо).

В даній справі висновок експерта ґрунтується на досліджених зразках страхових свідоцтв про страхування тварин, страхових свідоцтв про страхування будівель, домашнього майна і тварин та в оригіналі примірника заповіту цієї особи. Проте судом, не було досліджено, а позивачами не надано жодних доказів на підтвердження того, що дані вище зазначені документи були підписані особисто померлою ОСОБА_5 . Також час їх виконання сильно варіюється, проте можливий характер зміни почерку ОСОБА_5 за цей час, експертом ніяк не досліджений, як і не досліджено наявність старечих захворювань, які могли вплинути на письмово-рухової навички, що могло послугувати причиною відмінностей у підписах померлої. Отже, можна вважати, що висновок експерта є неповним, а посилання суду на нього - безпідставним.Суд надав перевагу висновку експерта та зовсім не давши належної правової оцінки показанням двох свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 З.В., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права , бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд взяв до уваги беззаперечно встановлений у висновку експерта № 2959 від 07.06.2018 року факт виконання підпису від імені ОСОБА_5 на заповіті від 07.09.2015 року не ОСОБА_5 , а іншою особою, суд дійшов до правильного висновку, що такий підписаний особою, яка не має на це повноважень, а також висновку про недодержання при укладенні оспорюваного правочину (заповіту) такої обов`язкової вимоги до нього, як вільне волевиявлення учасника правочину, що, у свою чергу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 215 ч. 2 ст. 1257 ЦК України, є підставою недійсності такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 27.12.2016 року Сколівським районним відділом державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (копія мітситься у справі, том 1, а. с. 19).За життя, а саме 10.03.2010 року, ОСОБА_5 у Труханівській сільській раді Сколівського району Львівської області склала заповіт на користь своєї дочки ОСОБА_8 (копія міститься у справі, том 1, а. с. 15), котрий був змінений заповітом, складеним нею 07.09.2015 року у АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 у житловому будинку по АДРЕСА_3 , на користь іншої своєї дочки - ОСОБА_2 ..

Так, згідно заповіту ОСОБА_5 , жительки с. Труханів Сколівського району Львівської області, остання на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося та все те, на що вона матиме право, заповіла своїй дочці - ОСОБА_2 (оригінал заповіту витребуваний та досліджений судом, знаходиться при матеріалах справи). Заповіт складений 07.09.2015 року і посвідчений об 14 год. 30 хв. у житловому будинку по АДРЕСА_3 секретарем Труханівської сільської ради Сколівського району Львівської області Трембач Г.В., у присутності двох свідків - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прочитано заповідачу вголос. Особу заповідача встановлено, дієздатність її перевірено. Заповіт зареєстровано 07.09.2015 року року у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 59 (оригінал реєстраційної книги для реєстрації нотаріальних дій за 2015 рік витребуваний та досліджений судом, знаходиться при матеріалах справи), а також зареєстровано 05.12.2016 року у Спадковому реєстрі за № 59917116 (витяг міститься у справі, том 1, а. с. 18).

Відповідно до ст. 1247 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги до форми заповіту, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними законом.

Згідно ч. 2 ст. 1248, ч. ч. 2, 5, 6 ст. 1253 ЦК України якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.Про інші вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення при свідках не йдеться.

В силу ст. 1251 ЦК України заповіт, окрім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Суд, на підставі дослідженого безпосередньо у судовому засіданні оригіналу оспорюваного заповіту, а також показань свідка ОСОБА_6 , дійшов висновку, що відсутність у такому заповіті паспортних даних осіб свідків при наявній у ньому інформації про кожну із осіб цих свідків та участь таких свідків при оформленні відповідної нотаріальної дії, не тягне наслідків його нікчемності, так як форма заповіту дотримана, як і дотримана вимога щодо його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як встановлено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 1257 ЦК Кодексу за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Статтею 143 ЦПК України (у редакції, діючій станом на дату постановлення ухвали про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи) було передбачено, що для з`ясування обставин, які мають значення для справи та потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу. Передбачена така обставина для призначення експертизи у справі і статтею 103 ЦПК України у чинні редакції.

Згідно висновку експерта № 2959 за результатами проведення судової експертизи з дослідження почерку та підписів по даній справі (том 1, а. с. 218-220), виконаним 07.06.2018 року Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на виконання ухвали суду, рукописні записи (підписи мають буквену транскрипцію), розташовані після слова підпис на двох примірниках заповіту від імені ОСОБА_5 від 07.09.2015 року, та у графі підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Труханівської сільської ради Сколівського району Львівської області на 2015 рік, виконані однією особою. Рукописні записи у вигляді запису Турків на вказаних документах виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою.

Зазначених висновків експерта стороною відповідача або ж третьою особою належними доказами не спростовано, хоча учасники справи мали змогу заявити клопотання про призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи, однак таким правом не скористалися.

У відповідності до вимог ст..76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень .

Відповідно до ч.2 ст. 1234 ЦК України право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

За п.п. 15, 16, 23, 7 розділу Особливості посвідчення заповітів Постанови КМУ від 15.06.1994 р. №419 Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті; заповіт складається і підписується заповідачем власноручно; посадова особа може на прохання заповідача записати заповіт з його слів власноручно або надрукувати за допомогою технічних засобів. У такому разі заповіт вголос зачитується заповідачем, який робить запис перед своїм підписом; заповіт складається і посвідчується у двох примірниках; посадова особа не може підписувати заповіти за заповідача.

Відтак колегія суддів вважає, що при встановленні судом обставин та виходячи із наведених вище норм матеріального права також , беручи до уваги беззаперечно встановлений у висновку експерта № 2959 від 07.06.2018 року факт виконання підпису від імені ОСОБА_5 на заповіті від 07.09.2015 року не ОСОБА_5 , а іншою особою, районний суд дійшов до правильного висновку, що такий підписаний особою, яка не має на це повноважень, а також висновку про недодержання при укладенні оспорюваного правочину (заповіту) такої обов`язкової вимоги до нього, як вільне волевиявлення учасника правочину, що, у свою чергу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 215 ч. 2 ст. 1257 ЦК України, є підставою недійсності такого.

Отже, доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими, не підлягають задоволенню та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права під час розгляду даної справи, а тому оскаржуване рішення суду належить залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2019р

Головуючий

Судді