Рішення

від 30.09.2019 по справі 640/3928/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року № 640/3928/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Ракоц І.В., від відповідача - Чичкань С.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал Сайнсіз" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови №КВ87/72/АВ/ТД/ФС

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Корал Сайнсіз", в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області №КВ87/72/АВ/ТД/ФС від 19.02.2019р.

Позовні вимоги мотивовано наступним:

- позивач стверджує, що місцем його реєстрації з 14 листопада 2018 р. є адреса: АДРЕСА_3 , а отже, на момент проведення перевірки, товариство вже не знаходилось в Київській області, підрозділи чи господарські приміщення в Київській області відсутні, у зв`язку з чим вважає протиправним проведення перевірки та винесення рішення відповідачем;

- відповідачем було порушено строк проведення перевірки у 2 дні, встановлений для суб`єктів мікропідприємництва п. 10 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою КМУ від 26.04.2017 р. №295.

- в повідомлені про розгляд справи про накладення штрафу від 13.02.2019 р. за № 44/2/19/2370 зазначено, що 19.02.2019 р. о 11-10 відбудеться розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбачених абз. 2, ч. 2 ст. 265 КЗпП України, однак фактично наклали штраф за абз. 2, ч. 1 ст. 265 КЗпП України

- позивач стверджує, що з зазначеною в акті перевірки особою підприємство в трудові відносини не вступало, робоче місце не створювалось, посадові обов`язки не покладались, а особа була працевлаштована на інших підприємствах.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються повністю з огляду на дотримання, на думку відповідача, встановленого порядку проведення перевірки та відповідності висновків акту перевірки фактичним обставинам справи.

В процесі розгляду справи судом було допитано в якості свідка ОСОБА_1 - особу, якою було подано заяву, та яку було зазначено в акті перевірки.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, товариство з обмеженою відповідальністю "Корал Сайнсіз" зареєстровано з 14 листопада 2018 р. за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з п. 7 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96 Положення про Державну службу України з питань праці, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Відповідно до п. 1 затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року №340 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2015 р. за N 438/26883 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Повноваження Управлінь Держпраці поширюються на територію відповідної області.

Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затверджене наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 р. №84, повноваження Головного управління поширюються на територію Київської області та міста Києва.

З огляду на вищезазначене, судом не приймаються посилання позивача на зміну реєстрації, як на підставу для визнання перевірки такою, що проведена органом без наявних на те повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, до Головного управління Держпраці у Київській області надійшла заява громадянки ОСОБА_1 від 14.11.2018р., в якій дана особа стверджувала, що перебуває з позивачем у трудових відносинах, проте, позивач відмовляється офіційно працевлаштувати заявника та не виплачує заробітну плату.

До даної заяви було додано дані з електронного кабінету платника податків позивача, скріншоти переписки позивача та переписки заявника з директором позивача, програми подання та прийняття податкової звітності позивача.

Наказом відповідача від 15.01.2019 №262 було вирішено провести перевірку позивача за адресами - АДРЕСА_3 , Інспекційне відвідування провести з 18 по 31 січня 2019 року.

На підставі зазначеного наказу відповідачем було видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 17.01.2019 №87.

21 січня 2019 року інспектором праці було винесено вимогу про надання документів. Дана вимога містить відмітку про отримання її примірника особою, відношення якої до позивача не зазначено.

24 січня 2019 року відповідачем було отримано пояснення за підписом директора позивача від 23.01.2019р., за змістом яких позивачем було повідомлено, що окрім директора товариства інших посад на підприємстві не створювалося. Директор позивача також повідомив, що, у разі недостатності власних знань, щодо ведення діяльності підприємств на території України, в приватному порядку час від часу звертається до відповідних спеціалістів в різних сферах діяльності, в трудові відносини товариство з заявником не вступало, посадові обов`язки на вказану особу не покладалися, робоче місце не створювалося, підприємство не забезпечувало вказану особу обладнанням чи технічними засобами для провадження її діяльності, правила внутрішнього трудового розпорядку на вказану особу не поширювалися.

Інспектором праці складено Акт інспекційного відвідування від 31.01.2019 р. №КВ87/72/АВ, де встановлено порушення позивачем ч. 1, 3 статті 24 та ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, які полягали в відсутності оформлення трудового договору та невиплату заробітної плати.

З огляду на те, що матеріалами справи не підтверджено, а сторонами не заявлено про обставину фактичної присутності особи, яка проводила перевірку, в приміщенні, яке використовується позивачем, а позивачем спростовується існування такого приміщення взагалі, судом не приймаються посилання позивача на перевищення терміну проведення перевірки та відсутності згоди на її проведення, оскільки, на думку суду, за вищевказаних обставин, будь - яких прав позивача ймовірним перевищенням не могло бути порушено.

При цьому, суд виходить з того, що відсутність об`єкту перевірки у вигляді місця здійснення господарської діяльності, унеможливлює втручання в таку діяльність під час проведення перевірки, а метою встановлення строків інспекційного відвідування та отримання згоди на її проведення є саме мінімізація такого втручання.

Як вбачається з вищенаведеного, позивачем було надано пояснення, та повідомлено про відсутність документів щодо працевлаштування, у зв`язку з чим суд доходить висновків про дотримання відповідачем прав позивача на надання документів та обізнаність з проведенням перевірки та кола питань, які досліджуються, під час її проведення.

На підставі висновків вищезазначеного акту інспектором з питань праці було винесено припис про усунення порушень №КВ87\72\АВ\П від 31 січня 2019 року, яким було зобов`язано директора позивача усунути вищезазначені порушення.

13 лютого 2019 року позивачу було направлено повідомлення, за змістом якого позивача повідомлено про розгляд 19 лютого 2019 року справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що фактично санкції було накладено на підставі абзацу 2 частини 1 статті 265 Кодексу законів про працю України, з огляду на те, що це не вбачається порушенням, яке могло вплинути на порушення прав позивача, оскілки умови повідомлення про розгляд справи відповідачем було дотримано.

19 лютого 2019 року відповідачем було винесено оскаржувану постанову №КВ87/72/АВ/ТД/ФС від 19.02.2019р., якою, за порушення приписів ч.1,3 ст. 24, ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, які полягали в відсутності оформлення трудового договору та невиплату заробітної плати, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Щодо правомірності винесення посадовою особою відповідача постанови про накладення штрафу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 4 статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення , визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (надалі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Положення пункту 3 Порядку №509 свідчить про те, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта повинна прийняти рішення саме щодо розгляду справи про накладення штрафу, а не розглянути таку справу, тому твердження позивача щодо порушення строків розгляду справи про накладення штрафу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Тобто, відповідач, як територіальний орган Держпраці вправі здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про працю шляхом проведення інспекційних відвідувань та, у разі виявлення порушень - накладати відповідні стягнення (штрафи).

У відповідності до пункту 6 Порядку №509, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Позивачем до позовної заяви було додано копію повідомлення про розгляд справи, та не було повідомлено про подання клопотань про відкладення її розгляду.

Вирішуючи питання про обґрунтованість оскаржуваної постанови про накладення штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, Кодексом законів про працю України.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині 1 статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно системного аналізу вказаних правових норм, суд зазначає, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.

Таким чином, суд приходить висновку, що позивач здійснив допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, жодним чином це не оформивши, чим порушив вимоги частини 1, 3 статті 24 КЗпП України.

Щодо посилання позивача на існування між позивачем та заявником цивільних правовідносин, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 4 статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 2 статті 206 Цивільного кодексу України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Згідно з пунктом другим частини 1 статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Отже, у випадку вчинення між позивачем - юридичною особою, та ОСОБА_1 (фізичною особою) цивільного правочину, його, в силу вищезазначених приписів Цивільного кодексу України, мало бути вчинено в письмовій формі.

Ні в процесі перевірки, ні в процесі розгляду даної справи, позивачем не було надано жодних доказів існування між позивачем та фізичною особою цивільних правовідносин, якими б регламентувалося виконання робіт та здійснення позивачем оплати.

В судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_1 , яка пояснила, що нею виконувалися обов`язки бухгалтера підприємства, а саме - подавалася від імені директора позивача засобами електронного зв`язку та особисто електронна звітність до податкових органів.

Позивачем не спростовувалася обставина наявності у свідка ключа та пароля до електронного цифрового підпису товариства та подання нею звітності.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд наголошує на тому, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, позивачем не було надано жодного документа, яким би обумовлювалося виконання певних робіт фізичною особою, натомість покази свідка підтверджують позицію відповідача про виконання свідком обов`язків за посадою бухгалтера підприємства.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що відповідачем не було встановлено періоду, протягом якого позивачем порушувалися вимоги Кодексу законів про працю України, з огляду на те, що встановлення такого періоду має значення для донарахування податків та зборів позивачу, натомість санкція, передбачена статтею 265 КЗпП, застосовується за порушення, яке вважається вчиненим з моменту допуску працівника.

Судом не приймається в якості доказу надана позивачем розписка фізичної особи, оскільки свідком заперечувалось отримання коштів саме від позивача, розписка жодних відомостей про сплату коштів саме позивачем не містить.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не надано жодних доказів існування між позивачем та фізичною особою цивільних правовідносин, у зв`язку з чим, керуючись вимогами стос. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Корал Сайнсіз" відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 09.10.2019.

Суддя С.К. Каракашьян