Рішення

від 08.10.2019 по справі 640/14882/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2019 року № 640/14882/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Діенлі"

до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста

Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про визнання протиправною та скасування постанови

представники позивача - Богатиренко О.В.;

сторін: відповідача - Сакович С.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Діенлі" (адреса: 03061, м. Київ, вул. Залісна , буд. 11, кв. 1, ідентифікаційний код - 30116522) (далі - позивач або ПП "Діенлі") подало на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 03036, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 76-А, ідентифікаційний код - 35008087) (надалі - відповідач або ДВС), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 20.06.2019, винесену старшим державним виконавцем Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Саковичем С.Ю. у виконавчому провадженні ВП № 59090653 в частині накладення арешту на кошти Приватного підприємства "ДІЕНЛІ" на рахунку № НОМЕР_1 в Київському ГРУ AT КБ "Приватбанк", м. Київ, МФО 321842, які призначені для оплати заробітної плати, єдиного соціального внеску, податку з доходів фізичних осіб, військового збору, податків та інших платежів до бюджету.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у судовому засіданні на 28.08.2019; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 59090653.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019 витребувано у Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 59090653.

У судових засіданнях 28.08.2019 та 12.09.2019 по справі судом оголошувалась перерва.

12.09.2019 в судовому засіданні судом долучено до матеріалів справи подані ДВС, на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019, матеріали.

У судовому засіданні 08.10.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги ПП Діенлі зазначає, що спірна постанова прийнята з порушенням Закону України Про виконавче провадження .

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, зокрема, з підстав його необґрунтованості. При цьому, під час розгляду справи останній пояснив, що в оскаржуваній постанові чітко зауважено про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках(у), крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ПП Діенлі .

Поряд із цим, суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі, відзиву на позов від відповідача до суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.06.2019 старшим державним виконавцем ДВС Саковичем С.Ю., у виконавчому провадженні № 59090653, винесена постанова про арешт коштів боржника - ПП Діенлі .

Зі змісту резолютивної частини вказаної постанови, серед іншого, слідує про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках(у), крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ПП Діенлі .

Як відмічає позивач, рахунок № НОМЕР_1 в Київському ГРУ AT КБ "Приватбанк" використовується ПП Діенлі , у тому числі, для виплати заробітної плати, для виконання своїх зобов`язань перед державним бюджетом щодо сплати: єдиного соціального внеску; податків з доходів фізичних осіб; військово збору; податків та інших платежів до бюджету.

ПП Діенлі звертає увагу, що ДВС не з`ясував, які рахунки боржника є спеціальними та мають відповідний режим використання, чим порушено вимоги п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження .

Позивач відзначає, що накладенням коштів на рахунок № НОМЕР_1 порушується право на отримання заробітної плати працівниками підприємства. Крім того, наслідком невиконання ПП Діенлі своїх зобов`язань перед бюджетом по сплаті податків та працівникам щодо виплати заробітної плати матиме наслідки звернення з позовами до позивача з боку фізичних осіб і зумовить більш скрутне фінансово-економічне становище останнього.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження , та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, в період виникнення спірних правовідносин врегульовані Законом України Про виконавче провадження (в подальшому - Закон або Закон № 1404-VIII).

Згідно зі ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (п. 7 ч. 3 ст. 18).

Загальний порядок звернення стягнення на кошти боржника визначений у Розділі VII Закону.

Зокрема, у відповідності до ч. 4 ст. 48, ч. 3 ст. 52 Закону, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Поряд із наведеними нормативними особливостями звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, ч. 3 ст. 52 Закону передбачено, що банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

З правового аналізу викладених вище норм Закону слідує висновок, по-перше, щодо заборони арешту коштів, що перебувають на рахунках: а) із спеціальним режимом використання, б) спеціальних та в) інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. По-друге, у випадку надходження до банку, іншої фінансової установи, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів постанови про накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, відповідні фінансові установи зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності спірної постанови, необхідним є перевірка судом окресленого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що спірною постановою, з поміж іншого, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках.

В той же час, в оспорюваній постанові чітко визначено про накладення арешту на рахунках крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ПП Діенлі .

Таким чином, ДВС, з огляду на приписи ч. 3 ст. 52 Закону, в оскаржуваній постанові відображено, в площині питання звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, заборони, передбачені Законом України Про виконавче провадження .

Суд також примічає про наявну у справі довідку № 24588069/14646355 від 06.08.2019 АТКБ "Приватбанк", зі змісту якої слідує про накладення арешту на рахунок № НОМЕР_1 , який використовується для сплати обов`язкових платежів: податків; сплати заробітної плати працівників; обов`язкових зборів.

При цьому, в судовому засіданні представник позивача підкреслив про використання рахунку № НОМЕР_1 для проведення ПП Діенлі всіх видів розрахунків пов`язаних з господарською діяльністю підприємства, а не тільки для сплати обов`язкових платежів: податків; сплати заробітної плати працівників; обов`язкових зборів.

В межах викладеного, суд акцентує, що відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб`єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на приписи ч. 3 ст. 52 Закону, за якою банк, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках, враховуючи, що в постанові ВП № 59090653 від 20.06.2019 чітко встановлено про накладення арешту на кошти на рахунки, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ПП Діенлі , що, по суті, свідчить про встановлену заборону в частині арешту коштів на рахунках(ку), звернення стягнення на які заборонено законом, невмотивованими, за висновками суду, є доводи позивача про порушення відповідачем норм п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону, та, відповідно, прав позивача, а тому, приймаючи до уваги відсутність порушення з боку ДВС реальних прав ПП Діенлі та прийняття ДВС спірної постанови у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Також суд, з огляду на положення ч. 3 ст. 52 Закону, примічає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України). У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Проаналізувавши наведені процесуальні норми, що стосуються питань як виходу судом за межі позовних вимог, так і на рахунок прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, за обставин необґрунтованості позовних вимог, викладених в п. 1 прохальної частини позову, приймаючи до уваги певний порядок вчинення банком, у випадку надходження до нього постанови про накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, дій, а саме з повідомлення виконавця про цільове призначення рахунку та повернення постанови державного виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на рахунках, виходячи із суб`єктного складу сторін у спорі, а відтак, як наслідок, і предметної юрисдикції певного виду судочинства, суд звертає увагу, що унеможливлений використати свої права, передбачені ч. 2 ст. 9 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову від 06.08.2019 Приватного підприємства "Діенлі" - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Суддя К.С. Пащенко