Постанова

від 02.10.2019 по справі 440/1313/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2019 р.Справа № 440/1313/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 14.06.19 року по справі № 440/1313/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21.02.19 №1181-СГ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області;

- зобов`язати винести наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області частково задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21 лютого 2019 року №1181-СГ.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 серпня 2018 року вх.№П-11967/0/25-18 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування та не доведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Стверджує про необхідність зобов`язати відповідача винести наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, посилаючись на законність прийнятого рішення в частині задоволених позовних вимог, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог - залишити без змін.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 20.08.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням вх.№П-11967/0/25-18, у якому просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею до 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту (а.с. 36). До вказаного клопотання позивачем додано: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту, копію ідентифікаційного коду та копію доручення.

Листом від 19.09.18 вих.№7818/0/26-18 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що Головним управлінням сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території області, та зазначив, що інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління: http://poltavska.land.gov.uа (а.с. 38).

Не погодившись з такою відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржила її до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.18 у справі №1640/3442/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні заяви ОСОБА_1 від 20.08.18 вх. №П-11967/0/25-18 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населених пунктів та зобов`язав відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с. 15-18).

Рішення суду набрало законної сили 27.12.2018 року.

21.02.19 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області виданий наказ №1181-СГ "Про розгляд заяви", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населених пунктів (а.с. 19). Дане рішення відповідач мотивував посиланням на приписи частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, зазначивши про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів.

Не погодившись із зазначеним наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 21 лютого 2019 року №1181-СГ та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 серпня 2018 року вх.№П-11967/0/25-18 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Білухівської СР Карлівського району Полтавської області з урахуванням висновків суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова, оформлена наказом від 21.02.19 №1181-СГ, не ґрунтується на вимогах закону, а тому такий наказ належить визнати протиправним та скасувати. В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання винести наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив перевірку поданого позивачем клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та доданих до нього матеріалів на відповідність вимогам статті 118 Земельного кодексу України, оскільки послався на неможливість проведення такої перевірки з огляду на невідповідність наданого графічного матеріалу вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, з огляду на наступне.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, колегія суддів зазначає, що Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу, належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Колегія суддів звертає увагу на те, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, оскаржуваний наказ містить лише загальне посилання на вказану норму, не конкретизуючи, які невідповідності відповідач мав на увазі.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено, у чому полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральним планам населених пунктів, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів тощо, не надано обґрунтованих пояснень та не наведені будь-які конкретні дані відносно того, що обрана земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

Зі змісту залученої до матеріалів справи копії графічного матеріалу, поданого позивачем разом з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд встановив, що на ньому зображено бажане місце розташування земельної ділянки відносно картографічної основи Державного земельного кадастру із нанесенням меж адміністративно-територіальних одиниць, меж зон та кварталів, меж земельної ділянки (а.с. 20).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідне викопіювання видане Відділом у Карлівському районі Міжрайонного управління у Карлівському та Машівському районах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, який є структурним підрозділом відповідача.

Таким чином, наданий позивачем разом із клопотанням від 20.02.18 графічний матеріал виготовлений компетентним органом на підставі даних Державного земельного кадастру.

Тобто, в разі виникнення у відповідача сумнівів щодо фактичного місця розташування земельної ділянки, відповідні сумніви мали бути усунуті шляхом звернення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до свого структурного підрозділу, яким видане відповідне викопіювання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач у даному випадку не має нести жодних негативних наслідків, оскільки відповідне викопіювання одержане нею у визначеному законом порядку, а тому посилання відповідача на рішення Верховного Суду від 23.01.18 у справі №354/407/14-а, від 14.08.18 у справі №802/159/17-а, від 14.08.18 у справі №813/947/16, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відповідач, не розглянув заяву позивача та не прийняв мотивованого рішення щодо неї, оскільки в наказі неп зазначено обґрунтованих підстав для відмови, не зазначено вимогам яких законів не відповідає місце розташування земельної ділянки.

Передбачуваність (очікуваність) суб`єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, є принципом правової визначеності, і відображена в численній практиці Європейського суду з прав людини, що визначається в Україні джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

"Законні очікування" є не тільки елементом верховенства права та юридичної визначеності, але й об`єктом правового захисту (охорони).

Умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Тобто, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначено, що Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).

Концепція законних очікувань, у взаємозв`язку із застосуванням ст. 1 Протоколу № 1, використовується у справах про порушення ст. 6. Так, у рішенні у справі Рukiж v. Bosnia and Herzegovina Європейський суд з прав людини зазначив, що "невиконання кінцевого судового рішення (національного суду) створило втручання у право заявника мирно володіти своїм майном", а також, що кінцеве рішення на користь заявника "безсумнівно створило в нього законі очікування, охоронювані ст. 1 Протоколу № 1, що воно буде виконане".

Крім того, приймаючи рішення № 21 від 18.04.2019 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Лохвицької міської ради для ведення особистого селянського господарства: №5322681500:00:002:1251 площею 2,0000га та № 5322681500:00 НОМЕР_1 002:1246 площею 2,0000 га в одну земельну ділянку, загальною площею 4,0000 га, № 5322681500:00:002:1348, відповідач фактично унеможливив вирішення заяви позивача від 18.02.2019 року, оскільки з реалізацією цього рішення земельна ділянка з кадастровим № 5322681500:00:002:1251 перестала існувати.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач мав право очікувати на законних підставах, що він зможе реалізувати своє право на вирішення питання про розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у порядку та у спосіб, встановлений чинним законодавством України.

При цьому, відповідач має встановлений чинним законодавством обов`язок розглянути належним чином заяву позивача про наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, мотивуючи своє рішення відповідним чином.

З огляду, на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду пеошої інстанції про необхідність зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 серпня 2018 року вх.№П-11967/0/25-18 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Білухівської сільської ради Карлівського району Полтавської області з урахуванням висновків суду та відсутності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача винести наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 року по справі № 440/1313/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді Л.О. Донець А.П. Бенедик Повний текст постанови складено 11.10.2019 року