Постанова

від 10.10.2019 по справі 826/14069/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/14069/15

адміністративне провадження №К/9901/28096/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм`юнікейшнз на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2015 (суддя - К.Ю. Гарник) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 (колегія у складі суддів: А.Ю. Коротких, О.М. Ганечко, Н.М. Літвінова) у справі № 826/14069/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм`юнікейшнз доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СПН Комм`юнікейшнз (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.03.2015 № 0001292208.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки викладені в акті перевірки, щодо відсутності та непідтвердженості проведення господарської операції з його контрагентом не знаходять свого підтвердження в дійсності, у зв`язку із чим відсутні підстави для сплати донарахованої суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 у задоволені позову було відмовлено, з підстав обґрунтованості висновків відповідача в частині заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ по неіснуючій господарській операції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати позов задовольнити. В більшості повторює свої доводи позову, які не підлягають повторному зазначенню.

Письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин з платниками податків ТОВ Тексоник (код ЄДРПОУ 39230392) за серпень 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 24.02.2015 № 66/26-59-22-08/33888170, в якому, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України внаслідок чого ним завищено податковий кредит за період з 01.08.2014 по 31.08.2014 у сумі ПДВ 56091,77 грн.

Такий висновок контролюючим органом був зумовлений виявленим фактом, згідно якого позивачем було неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ Тексоник , оскільки правочин вчинений за участю позивача та його контрагента не спричинив настання реальних правових наслідків.

Подані заперечення на акт перевірки були відхилені податковим органом.

На підставі даного акту ДПІ, - 03.03.2015 винесено податкове повідомлення-рішення № 0001292208, яким Товариству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 70115,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 56092,00 грн., за штрафними санкціями - 14023,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду, який визнав його законними, з чим погоджується Верховний Суд, виходячи із наступного.

Так, проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій вірно надано оцінку наявним правовідносинам, які, на їх думку, не мали реального змісту, а сформовані документи бухгалтерського обліку лише носили номінальні відомості по фактично удаваному правочину.

При цьому, правильно взято до уваги, що податковий орган під час судового розгляду справи в обґрунтування прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій, тоді як позивач не зміг у належний спосіб довести хибність такої позиції.

Так судами попередніх інстанцій досліджені правовідносини між Товариством (замовник) та ТОВ Тексоник (виконавець), які за поясненнями позивача виникли на підставі усного договору про надання послуг, за змістом якого виконавець надавав послуг з організації просування відеороліків. При цьому письмового договору про надання таких послуг матеріали справи не містять, з урахуванням чого встановити дійсні наслідки реалізації по якому встановити не можливо. Доказів які б могли підтвердити дійсність вказаної господарської операції не надані, що спростовує доводи позивача викладених у касаційній скарзі, які є аналогічні доводам позову, що були спростовані під час судового розгляду судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, долучені позивачем рахунки-фактури та податкові накладні не можуть підвередити, що правовідносини між позивачем та його контрагентом були завершеними, чи їх мета носила реальний економічний зміст. Виходячи навіть з того, як-то вірно зауважено судом першої інстанції, що матеріали справи не містять жодних узгоджувальних документів про розміщення ТОВ Тексоник в інтернет-ресурсах рекламних матеріалів, тощо. При цьому Верховний Суд, оглянувши матеріали справи, погоджується із висновками судів, що наявні в матеріалах справи податкові накладні та акти не вказують на обсяг та зміст проведеної роботи ТОВ Тексоник на замовлення позивача, згідно усного договору про надання послуг.

Верховний Суд вважає, що суди під час розгляду даної справи вірно визначились із необхідним обсягом спірних правовідносин, надали їм вірного правого обґрунтування.

Крім того, судові рішення судів попередніх інстанцій не дають змогу ставити під сумнів, що вони прийняті в супереч приписам процесуального права, адже всі необхідні для розгляду даної справи були оцінені в сукупності. Верховний Суд, в даному разі, не може не погодитись із висновками судів, що майже всі супроводжуючі документи усного правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом містять суперечливі відомості або суттєві неточності, помилки.

Наведені мотиви та підстави їх виникнення відповідають напрацьованим позиціям Верховного Суду, в частині виникнення причинно-наслідкового зв`язку в процесі створення господарських операцій суб`єктів господарювання та настанням по ним правових наслідків, в тому числі податкових вигод для їх учасників.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що позивач протиправно включив до складу податкового кредиту відповідні суми за перевіряємий період за господарськими операціями із контрагентом, що свідчить про правомірність прийняття спірних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СПН Комм`юнікейшнз залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду