Постанова

від 08.10.2019 по справі 354/1004/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/1004/18

Провадження № 22-ц/4808/1161/19

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.,

секретаря Турів О.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - начальник Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці Джигіта Ярослав Михайлович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці на рішення Яремчанського міського суду, ухвалене у складі судді Польської М.В. 10 липня 2019 року в м. Яремче,

в с т а н о в и в:

26.12.2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до МРЦ МВС України Кремінці , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - начальник МРЦ МВС України Кремінці Джигіта Я.М. про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що наказом відповідача №334 від 27.11.2018 року її звільнено з роботи з посади кухонного робітника МРЦ МВС України Кремінці на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення. Наказом №335 від 27.11.2018 року з нею припинено трудовий договір.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки вона не є тією особою, на яку поширюється дія п. 1 ст. 41 КЗпП України. Також при звільненні її з роботи відповідачем не дотримано вимог ст.ст. 147, 149 КЗпП України, п. 5 Колективного договору, розділу 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників МРЦ МВС України Кремінці . Оскільки її звільнили за несуттєве порушення трудової дисципліни, то є всі підстави для поновлення її на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, незаконними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 10 000 грн.

Посилаючись на наведене, просила скасувати наказ №334 від 27.11.2018 року про звільнення її з роботи з посади кухонного працівника МРЦ МВС України Кремінці на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та наказ (розпорядження) №335 від 27.11.2018 року про розірвання трудового договору між нею та МРЦ МВС України Кремінці , поновити її на посаді кухонного працівника МРЦ МВС України Кремінці , стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Яремчанського міського суду від 10 липня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано наказ №334 від 27.11.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади кухонного працівника Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та наказ (розпорядження) №335 від 27.11.2018 року про розірвання трудового договору між ОСОБА_2 та Медичним реабілітаційним центром Міністерства внутрішніх справ України Кремінці .

Поновлено ОСОБА_2 на посаді кухонного працівника Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці .

Стягнуто з Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці на користь ОСОБА_2 36 496,62 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без необхідних відрахувань від заробітної плати) за період з 28.11.2018 року по день ухвалення рішення суду та 1000 грн. завданої моральної шкоди.

Вирішено питання судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Яремчанського міського суду від 11 липня 2019 року доповнено резолютивну частину проголошеного рішення Яремчанського міського суду від 10 липня 2019 року по даній справі після сьомого абзацу абзацом восьмим наступного змісту: Рішення в частині про поновлення на роботі незаконно звільненої ОСОБА_2 допустити до негайного виконання. У зв`язку з цим абзац восьмий резолютивної частини даного судового рішення вважати абзацом дев`ятим.

Не погодившись з рішенням Яремчанського міського суду від 10 липня 2019 року, МРЦ МВС України Кремінці подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

На думку апелянта, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що відповідачем та його керівником не дотримано вимог чинного законодавства щодо підстав звільнення, а також не дотримано вимог ст.ст. 147-149 КЗпП України.

Так, адміністрацією відповідача були опитані всі працівники, які перебували на чергуванні в МРЦ МВС України Кремінці 22.11.2018 року, зокрема: сестра медична з дієтичного харчування Семань- ОСОБА_3 , черговий лікар ОСОБА_4 , т.в.о. заступника начальника з медичних питань ОСОБА_5 , кухар ОСОБА_6 , кухонний працівник ОСОБА_2 та офіціант ОСОБА_7 Однак, суд їхнім поясненням, які відображені у доповідних записках, належної оцінки не дав та не врахував, що пояснення позивача, яка не виконала свої посадові обов`язки, суперечать поясненням сестри медичної з дієтичного харчування ОСОБА_8 - ОСОБА_3 , чергового лікаря ОСОБА_4 та т.в.о. заступника начальника з медичних питань ОСОБА_5 , та що в поясненнях останніх, як і в поясненнях офіціанта ОСОБА_7 та кухаря ОСОБА_6 відсутня інформація про те, що у позивача були відсутні миючі засоби для належного виконання своїх обов`язків, а також, що у кухонних працівників є стала практика залишати невимитий посуд та інвентар наступній зміні.

Також суд не дав належної оцінки обставинам, за яких між позивачем та кухарем ОСОБА_9 виник конфлікт та було розбито графін, у зв`язку з чим відповідачу було завдано матеріальної шкоди, не врахував письмові пояснення працівників з даного приводу, не допитав їх як свідків, не врахував, що при звільненні позивача з роботи відповідачем було дотримано порядку звільнення, а саме: відібрано письмові пояснення, враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини про те, що позивач умисно заподіяла відповідачу матеріальну шкоду, її попередню роботу та те, що посадові обов`язки нею не виконувалися належним чином неодноразово.

Апелянт вважає, що підстав для поновлення позивача на роботі у суду першої інстанції не було, а тому в задоволенні позову ОСОБА_2 слід було відмовити.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, який також є третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині скасування наказу №334 від 27.11.2018 року про звільнення, наказу (розпорядження) №335 від 27.11.2018 року про розірвання трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача з роботи відповідач не дотримався вимог чинного законодавства щодо підстав звільнення, а також не врахував ні ступінь тяжкості вчиненого проступку, ні незначне заподіяння шкоди, ні обставини, за яких вчинявся проступок, ні те, що попередньо жодних дисциплінарних стягнень до працівника ОСОБА_2 не застосовувалось, а тому таке звільнення є незаконним, у зв`язку з чим позовні вимоги в наведеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що з червня 2012 року ОСОБА_2 працювала у МРЦ МВС України Кремінці та пансіонаті при МРЦ МВС Кремінці на посаді кухонної працівниці, а з листопада 2015 року - кухонним робітником у МРЦ МВС України Кремінці , що підтверджується записами у трудовій книжці та копіями наказів (а.с. 10-16).

Наказом №334 від 27.11.2018 року кухонного робітника ОСОБА_2 звільнено із займаної посади згідно з п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення (а.с. 17-18). Також цього дня видано наказ №335 про припинення з нею трудового договору з 27.11.2018 року на підставі наказу №334 (а.с. 19).

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Пунктами 2.1-2.8 Посадової інструкції кухонного працівника ОСОБА_2 встановлені завдання і обов`язки позивача, а пунктом 4.1 передбачена відповідальність за невиконання правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 29-30).

Розділами 3 та 7 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників МРЦ МВС України Кремінці (далі - Правила) встановлені основні обов`язки працівників МРЦ та відповідальність за порушення трудової дисципліни (а.с. 38-42).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України та п. 7.2 Правил за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з п. 7.8 Правил звільнення як дисциплінарне стягнення може бути застосоване: за появу на роботі в нетверезому стані; за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором чи даними Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення; за прогул (у тому числі за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 1 ст. 41 КЗпП України встановлені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, а саме у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

З аналізу наведеної норми слідує, що вона поширюється саме на окрему категорію працівників, зазначених даним пунктом, крім підстав, передбачених статтею 40 КЗпП України.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

З витягу із оскаржуваного наказу №334 від 27.11.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 звільнено на підставі доповідних записок працівників МРЦ МВС України Кремінці стосовно виявлення неналежного виконання нею обов`язків кухонного працівника та конфлікту між нею та кухарем ОСОБА_6 (а.с. 17-18).

Згідно доповідних записок сестри медичної з дієтичного харчування ОСОБА_8 - ОСОБА_3 , чергового лікаря ОСОБА_4 та т.в.о. заступника начальника з медичних питань ОСОБА_5 , ними 23.11.2018 року було виявлено невимитий позивачем з 22.11.2018 року посуд, сміття та залишки битого скла на підлозі (а.с. 23-25).

З письмових пояснень кухаря ОСОБА_6 та кухонного працівника ОСОБА_2 вбачається, що між ними ввечері 22.11.2018 року виник конфлікт, під час якого у ОСОБА_2 випав графін, іншого посуду не розбито. Як пояснила позивач, графін розбився через те, що вона спішила на автобус (а.с. 27-28).

23.11.2018 року відповідачем був складений Акт пошкодження матеріальних цінностей, а саме графіна, розбитого ОСОБА_2 , вартість якого 48,60 грн. (а.с. 21-22).

В позовній заяві позивач зазначила, що повністю відшкодувала вартість розбитого графіна.

Розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно встановив, що посада кухонного робітника, яку обіймала ОСОБА_2 , не входить до тієї категорії працівників, на яку поширюється дія п. 1 ст. 41 КЗпП України, та обґрунтовано дійшов висновку, що при звільненні позивача з роботи відповідач не дотримався вимог чинного законодавства щодо підстав звільнення, оскільки є інші підстави, визначені кодексом, для реагування керівника на порушення трудової дисципліни у разі наявності такого, а тому наказ №334 від 27.11.2018 року про звільнення позивача та наказ (розпорядження) №335 від 27.11.2018 року про розірвання трудового договору підлягають скасуванню.

Частинами 1 та 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував вказані положення закону та вірно дійшов висновку про поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 36 496,62 грн. (238,54?153 робочі дні, де 238,54 - середньоденна заробітна плата позивача, вирахувана відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, а 153 робочі дні - час вимушеного прогулу позивача).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач незаконно звільнив працівника, то, відповідно, є частково обґрунтованою вимога позивача про відшкодування моральної шкоди (переживання, втрата душевного спокою, втрата нормальних життєвих зв`язків та погіршення матеріального стану без місця праці та заробітної плати). Однак, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження завданої шкоди саме в розмірі 10 000 грн. та не обґрунтувала такий розмір, суд дійшов висновку, що вона підлягає до відшкодування в розмірі 1000 грн.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки в судовому засіданні знайшло своє підтвердження порушення прав ОСОБА_2 , як працівника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, а тому на її користь підлягає стягненню 1000 грн. моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки поясненням працівників МРЦ МВС України Кремінці та не врахував, що пояснення позивача, яка не виконала свої посадові обов`язки, суперечать поясненням сестри медичної з дієтичного харчування ОСОБА_8 - ОСОБА_3 , чергового лікаря ОСОБА_4 та т.в.о. заступника начальника з медичних питань ОСОБА_5 , та що в поясненнях останніх, як і в поясненнях офіціанта ОСОБА_7 та кухаря ОСОБА_6 відсутня інформація про те, що у позивача були відсутні миючі засоби для належного виконання своїх обов`язків, а також, що у кухонних працівників є стала практика залишати невимитий посуд та інвентар наступній зміні, не приймаються до уваги, оскільки пояснення працівників МРЦ МВС України Кремінці , на які посилається апелянт, не є підставою для застосування щодо позивача п. 1 ст. 41 КЗпП України.

Посилання апелянта на те, що суд не дав належної оцінки обставинам, за яких між позивачем та кухарем ОСОБА_9 виник конфлікт та було розбито графін, у зв`язку з чим відповідачу було завдано матеріальної шкоди, не врахував письмові пояснення працівників з даного приводу, не допитав їх як свідків, не врахував, що при звільненні позивача з роботи відповідачем було дотримано порядку звільнення, а саме: відібрано письмові пояснення, враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, обставини про те, що позивач умисно заподіяла відповідачу матеріальну шкоду, її попередню роботу та те, що посадові обов`язки нею не виконувалися належним чином неодноразово, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування рішення Яремчанського міського суду від 10 липня 2019 року немає.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 375 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу МРЦ МВС України Кремінці слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Кремінці залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 10 липня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Р.Й. Матківський

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 11 жовтня 2019 року