Рішення

від 15.10.2019 по справі 910/10955/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.10.2019Справа № 910/10955/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/10955/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА-Груп"

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

13 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 13.08.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА-Груп" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № К475 від 15.05.2015 року в розмірі 14 241,28 грн., з них: основного боргу - 9098,83 грн. (дев`ять тисяч дев`яносто вісім гривень 83 копійки), 30% річних - 2352,32 грн. (дві тисячі триста п`ятдесят дві гривні 32 копійки) та пені - 2790,13 грн. (дві тисячі сімсот дев`яносто гривень 13 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № К475 від 15.05.2015 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив в повному обсязі оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2019 року у справі № 910/10955/19 позовну заяву б/н від 13.08.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА-Груп" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" за адресою: 49027, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 53, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до відомостей з офіційного веб-сайту Державного підприємства "Укрпошта" за поштовим ідентифікатором № 0103050210867 вбачається, що поштове відправлення з ухвалою суду від 15.08.2019 року у справі № 910/10955/19 відправлено до точки видачі/доставки - 20.08.2019 року.

19 серпня 2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" надійшла заява № 256 від 16.08.2019 року "Про усунення недоліків позовної заяви".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/10955/19 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "РІА-Груп" за адресою: 03127, м. Київ, пр-т Голосіївський, 132, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 27.08.2019 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення - 23.08.2019 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 21.08.2019 року у справі № 910/10955/19 є 23.08.2019 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 09.09.2019 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІА-Груп" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № К475 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставляти непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість.

За умовами п. 4.4. договору, покупець сплачує за поставлений йому товар через кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (в тому числі кінцевому споживачу).

В п. 4.6. договору визначено, що постачальник та покупець домовились, що незалежно від умов п. 4.4. договору покупець зобов`язаний остаточно розрахуватися з постачальником а кожну партію поставленого товару не пізніше 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту поставки такої партії товару.

На виконання умов договору поставки № К475 від 15.05.2015 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9139,98 грн., що підтверджується видатковими накладними: № БН131794 від 07.06.2018 року на суму 3654,05 грн., № БН157589 від 12.07.2018 року на суму 1292,56 грн., № БН157590 від 12.07.2018 року на суму 1553,10 грн., № БН170060 від 27.07.2018 року на суму 1678,83 грн., № БН170061 від 27.07.2018 року на суму 961,44 грн. Товар за вказаними вище видатковими накладними за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, що свідчать підписи сторін на вказаних документах.

За приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість, посилання на договір та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 41,15 грн., відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 9098,83 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім грошового зобов`язання щодо оплати товару по видатковим накладним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З огляду на положення пункту 4.6. договору строк оплати поставленого товару є таким, що настав: за видатковою накладною № БН131794 від 07.06.2018 року - 06.09.2018 року, № БН157589 від 12.07.2018 року - 11.10.2018 року, № БН157590 від 12.07.2018 року - 11.10.2018 року, № БН170060 від 27.07.2018 року - 26.10.2018 року, № БН170061 від 27.07.2018 року - 26.10.2018 року.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 9098,83 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

При цьому за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати вартості поставленого товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач доказів сплати боргу в повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав.

Крім того, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № К475 від 15.05.2015 року в розмірі 9098,83 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь 30% річних - 2352,32 грн. та пені - 2790,13 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В пункті 5.4. договору сторони визначили, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування пені за цим пунктом договору починається від самого першого дня виникнення прострочення покупця перед постачальником та припиняється через один календарний рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд звертає увагу, що з урахуванням вищезазначеного пункту договору, період часу, за який нараховується пеня не повинен перевищувати один календарний рік, від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, в який зобов`язання мало бути виконане.

Судом встановлено, що при нарахуванні пені позивач помилково враховував день, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, а не з дня, наступного за останнім днем, в який зобов`язання мало бути виконане.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені окремо по кожній видатковій накладній, не виходячи при цьому за межі визначених у позовній заяві періодів, суд дійшов висновку, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 2769,19 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 20,94 грн. позивачу належить відмовити.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних від суми заборгованості.

При нарахуванні 30% річних позивач помилково враховував день, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, а не з дня, наступного за останнім днем, в який зобов`язання мало бути виконане.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 30% річних окремо по кожній видатковій накладній, не виходячи при цьому за межі визначених у позовній заяві періодів, суд дійшов висновку, що загальна сума 30% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 2344,83 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 30% річних в сумі 7,49 грн. позивачу належить відмовити.

В ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 14 212,85 грн. з них: : основного боргу - 9098,83 грн., пені - 2769,19 грн. та 30% річних - 2344,83 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1917,16 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РІА-Груп" (ідентифікаційний код 39535375, адреса: 03127, м. Київ, пр-т Голосіївський, 132) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медхауз Свіс ГМБХ" (ідентифікаційний код 35341093, адреса: 49027, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 53) грошові кошти: основного боргу - 9098,83 грн. (дев`ять тисяч дев`яносто вісім гривень 83 копійки), 30% річних - 2344,83 грн. (дві тисячі триста сорок чотири гривні 83 копійки), пені - 2769,19 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят дев`ять гривень 19 копійок) та судовий збір - 1917,16 грн. (одна тисяча дев`ятсот сімнадцять гривень 16 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 15.10.2019р.

Суддя О.В. Котков