Рішення

від 07.10.2019 по справі 138/1644/19

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 жовтня 2019 р. Справа № 138/1644/19

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Лозінської Ілони Анатоліївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду з Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області в порядку, передбаченому статтею 29 Кодексу адміністративного судочинства України, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Могилів-Подільського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 24 травня 2018 року отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №16104-54 від 05 березня 2018 року, яким йому нараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, в розмірі 2137,60 гривень, а також податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області №138087-54 від 03 серпня 2018 року щодо сплати податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3058,10 гривень.

Позивач вважає, що вказані податкові рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки, на його думку, розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід здійснювати, виходячи не із загальної площі житлового будинку, а із його житлової площі. Окрім того, вказав, що Положення про механізм справляння та порядок зарахування до бюджету сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району №85 від 19 січня 2017 року, визначено, що базою оподаткування об`єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи, зменшується для житлового будинку незалежно від їх кількості на 150 кв.м.

Ухвалою від 23 липня 2019 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено семиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, що містила позовна заява.

На виконання вимог ухвали від 23 липня 2019 року від позивача на адресу суду 02 серпня 2019 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено справу до судового розгляду на 16 вересня 2019 року.

28 серпня та 16 вересня 2019 року представником Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області подано до суду клопотання про заміну відповідача в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області.

04 вересня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району, у якому зазначено, що рішенням Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району №85 від 19 січня 2017 року визначено, що база оподаткування об`єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи, зменшується для житлового будинку незалежно від їх кількості на 150 кв.м.

10 вересня 2019 року від позивача надійшли письмові заперечення на відзив Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району. Так, позивач зазначив, що Озаринецька сільська рада не захистила його права як жителя територіальної громади, що сприяло безпідставному нарахуванню податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки. Окрім того, позивач звернув увагу на те, що при обрахунку податкового зобов`язання необґрунтовано враховано також і підвальне приміщення площею 79,6 кв.м.

У судове засідання, яке відбулося 16 вересня 2019 року, не з`явилися ані позивач, ані представник Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району. Разом із тим, представником Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району 16 вересня 2019 року подано до суду заяву про розгляд справи без його участі.

У зв`язку із першою неявкою позивача у судове засідання без повідомлення про причини неявки суд вирішив відкласти розгляд справи на іншу дату.

20 вересня 2019 року представником Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області подано до суду відзив на позовну заяву, у якому вказано на те, що відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Саме на виконання вказаної норми Озаринецька сільська рада і прийняла рішення №85 від 19 січня 2017 року, яким встановила місцеві податки і збори на 2017 рік. Однак, при прийнятті вказаного рішення сільська рада не врахувала того, що з 01 січня 2016 року законодавцем виключено норму з Податкового кодексу України, якою надавалося право сільським, селищним, міським радам збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування. А тому рішення Озаринецької сільської ради, яким базу оподаткування об`єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи, зменшено для житлового будинку на 150 кв.м., суперечить приписам Податкового кодексу України та не підлягає застосуванню. Відтак, податковим органом обгрунтовано прийнято податкові рішення, що оскаржуються. Також у відзиві наведені мотиви, з яких вимога щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди не підлягає задоволенню.

30 вересня 2019 року позивачем подано до суду заперечення на відзив, що поданий органом державної податкової служби, у якому йдеться про те, що, на його думку, нарахування податку, виходячи із загальної площі житлового будинку, є безпідставним. Також позивач посилається на те, що житловий будинок є спільною власністю і його, і дружини, а тому при обрахунку йому податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки, слід було виходити із того, що йому належить лише половина житлового будинку.

У судовому засіданні, що відбулося 07 жовтня 2019 року, суд постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою задовольнив клопотання про заміну відповідача в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області його правонаступником та замінив Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області.

Позивач у судовому засіданні, яке відбулося 07 жовтня 2019 року, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Натомість, представник Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву.

Представник Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району у судове засідання не з`явився, проте 30 вересня 2019 року ним подано клопотання про розгляд справи без його участі.

З урахуванням положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку розгляд справи здійснювати у відсутності представника Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району.

Заслухавши позивача та представника податкового органу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

05 березня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №16104-54, яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, в розмірі 2137,60 гривень.

03 серпня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області сформовано податкову вимогу №138087-54 щодо сплати ОСОБА_1 податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3058,10 гривень.

Звернувшись із листом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області щодо повідомлення про підстави нарахування податкового зобов`язання, на адресу позивача скеровано лист від 17 серпня 2018 року, яким повідомлено, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нараховано за ставкою 1 % від мінімальної заробітної плати, яка діяла станом на 01 січня 2017 року, на підставі рішення Озаринецької сільської ради №85 від 19 січня 2017 року. Водночас, звернуто увагу на те, що з 01 січня 2016 року законодавцем виключено норму з Податкового кодексу України, якою надавалося право сільським, селищним, міським радам збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування.

29 травня 2019 року позивач сплатив до місцевого бюджету кошти в сумі 3058,10 гривень, про що свідчить відповідна квитанція.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Особливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано статтею 266 Податкового кодексу України (надалі - ПК України; застосуванню підлягає редакція, чинна на момент прийняття рішень, що оскаржуються).

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з приписами підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Пунктом 266.4 статті 266 ПК України встановлюються пільги зі сплати податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.4.1статті 266 ПК України передбачено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Разом із тим, у зв`язку зі змінами до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01 січня 2016 року, абзац 6 підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, яким передбачалося право сільських, селищних, міських рад збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, виключено.

При цьому, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями) (підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України).

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звідного податкового року, за 1 кв. м бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 186,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформація сформована 15 серпня 2019 року).

Відтак, виходячи із загальної площі житлового будинку, що належить ОСОБА_1 на праві власності, йому й було нараховано податок на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки за 2016 та 2017 роки, у розмірі 920,50 гривень (186,8 кв.м. (загальна площа житлового будинку) - 120 кв.м. (пільга для сплати податку для житлового будинку) = 66,8 кв.м. х 1378 гривень (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року) х 1%) та 2137,60 гривень (186,8 кв.м. (загальна площа житлового будинку) - 120 кв.м. (пільга для сплати податку для житлового будинку) = 66,8 кв.м. х 3200 гривень (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року) х 1%) відповідно.

На переконання суду, податковим органом обґрунтовано нараховано податок на нерухоме майно, виходячи із загальної площі житлового будинку, що належить позивачу, а тому посилання позивача щодо безпідставності нарахування такого податку із загальної площі житлового будинку не ґрунтуються на приписах Податкового кодексу України, підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України якого чітко визначено, що базою оподаткування податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об`єкта житлової нерухомості.

З приводу посилань позивача на підпункт б пункту 5.1 Положення про механізм справляння та порядок зарахування до бюджету сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району №85 від 19 січня 2017 року, то варто звернути увагу на таке.

Рішенням Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району №85 від 19 січня 2017 року, окрім іншого, затверджено Положення про механізм справляння та порядок зарахування до бюджету сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом б пункту 5.1 згаданого Положення передбачено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 150 кв. метрів.

Однак, приймаючи рішення в цій частині Озаринецька сільська рада Могилів-Подільського району Вінницької області не врахувала положень Податкового кодексу України, якими станом на момент прийняття такого рішення органи місцевого самоврядування не були наділені повноваженнями збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування.

Водночас, варто зауважити, що до 01 січня 2016 року сільські, селищні, міські ради були наділені правом збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, що й було передбачено приписами абзацу 6 підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України.

Проте, абзац 6 підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України виключено на підставі Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році . Відтак, з 01 січня 2016 року сільські, селищні, міські ради позбулися права збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування.

Таким чином, зважаючи на те, що підпункт б пункту 5.1 Положення про механізм справляння та порядок зарахування до бюджету сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що затверджене рішенням Озаринецької сільської ради Могилів-Подільського району №85 від 19 січня 2017 року, суперечить приписам статті 266 ПК України, тому й не підлягає застосуванню.

Не заслуговують також на увагу твердження позивача про те, що він є власником лише половини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому, на його думку, йому безпідставно нараховано відповідний податок, виходячи із загальної площі будинку, адже такі спростовуються інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформація сформована 15 серпня 2019 року), відповідно до якої саме позивач є власником згаданого житлового будинку.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що податковим органом обґрунтовано прийнято податкові рішення, що оскаржуються, якими позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 та 2017 роки, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги щодо зобов`язання повернути сплачені позивачем кошти, а також щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди є похідними вимогами, тобто вимогами, задоволення яких залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної), тому такі також не підлягають задоволенню, оскільки суд дійшов висновку, що основна позовна вимога є необґрунтованою та безпідставно заявленою.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, наявні у справі, та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а також за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат, такі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: )

Відповідач: Озаринецька сільська рада Могилів-Подільського району (місцезнаходження: 24041, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, с. Озаринці, вул. Соборна, 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04326738)

Повний текст рішення складено 15.10.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович