Рішення

від 15.10.2019 по справі 300/1691/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2019 р. справа № 300/1691/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Раківчицької сільської ради

про визнання недійсним рішення та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), через уповноваженого представника 13.08.2019 звернувся в суд із позовною заявою до Раківчицької сільської ради (надалі, також - відповідач) про визнання недійсним рішення №666-31/2019 від 17.05.2019 та зобов`язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,5 га в урочищі біля Дубинського.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, як вважає позивач, відмовлено у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без належного обгрунтування такого рішення.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.08.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України (а.с.1-2).

Згідно із пунктом 5 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження, суд зобов`язав Раківчицьку сільську раду, у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, надати суду належним чином засвідчені: витяг з протоколу тридцять першої сесії сільської ради сьомого демократичного скликання від 17.05.2019 в частині розгляду заяви ОСОБА_1 ; письмові докази в обґрунтування причин відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Вищезазначена ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 21.08.2019, що підтверджується відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.17).

Однак, у визначений ухвалою строк, витребувані документи від відповідача до суду не надходили. Жодних пояснень стосовно неможливості подання доказів також суду не надано.

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Згідно із частиною 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи те, що ухвала про відкриття провадження в даній справі отримана відповідачем 21.08.2019 та на адресу суду не надійшло жодного повідомлення про неможливість подання відзиву на позовну заяву, суд кваліфікує неподання відзиву в даній адміністративній справі, як визнання позову.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї письмові докази суд встановив такі обставини.

Позивач, 19.02.2019 звернувся до Раківчицької сільської ради з письмовою заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,5 га в урочищі біля Дубинського.

Судом встановлено, що 17.05.2019 тридцять першою сесією сьомого демократичного скликання Раківчицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області слухалося питання про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Керуючись положеннями статей 12, 116, 118 Земельного Кодексу України, Законом України Про місцеве самоврядування відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача. Вказане підтверджується копією витягу з протоколу засідання Раківчицької сільської ради від 17.05.2019 (а.с.9).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, вважаючи його неправомірним, позивач, з метою захисту свого порушеного права звернувся із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

Вирішуючи даний адміністративний спір, суд керується положеннями Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує приписи законів та нормативно-правових актів в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зокрема: Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (надалі, також - Закон №280/97-ВР), Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97-ВР, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частинами 1, 5 статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Згідно з приписами частин 1, 2, 3 статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У відповідності до частин 1, 2, 6, 7, 10 статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні . Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Так, аналіз усіх вищенаведених положень дозволяє суду дійти висновку про те, що відповідач розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен у місячний строк прийняти одне з двох рішень:

надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або

мотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

У зв`язку із зазначеним, відмова відповідача може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли останнім встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як уже зазначалось судом, у оскарженому рішенні відповідач вказав виключно на положення статей 12, 116, 118 Земельного кодексу України та Закону України Про місцеве самоврядування . Однак, будь-яких пояснень чи обґрунтувань стосовно підстав, що слугували прийняттю такого рішення останнє не містить.

Таким чином, суд вважає відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою жодним чином не вмотивованою, оскільки таке рішення має бути роз`ясненим в частині конкретних невідповідностей, що встановлені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Водночас, відповідачем не надано суду і письмових доказів на підтвердження того, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, здійснено перевірку відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, в процесі судового розгляду справи відповідач жодним чином не довів правомірності та належної вмотивованості оскарженого рішення, натомість, вимоги позивача у повній мірі відповідають приписам чинного законодавства, є підставними та обґрунтованими, а тому, позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від судового збору, а будь яких доказів про понесення ним інших витрат пов`язаних з підготовкою та розглядом справи суду не надано, підстав для розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України немає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірним рішення Раківчицької сільської ради №666-31/2019 від 17.05.2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5 га в урочищі біля Дубинського.

Зобов`язати Раківчицьку сільську раду (код ЄДРПОУ - 04354137) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5 га в урочищі біля Дубинського.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ;

Відповідач: Раківчицька сільська рада, адреса: вул. Лесі Українки, 1, с. Раківчик, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78248, код ЄДРПОУ - 04354137.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.