Постанова

від 07.10.2019 по справі 640/22316/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22316/18 Головуючий у 1 інстанції: Чудак О.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушової О.В. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торнадо" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торнадо" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2018 р. №0013381401, №0013411401 та №0013391401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.10.2018 №0013381401, №0013411401 та №0013391401.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ Калетта .

15 серпня 2019 року, 18 вересня 2019 року та 04 жовтня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив, яким підтримує позицію суду першої інстанції, додаткові пояснення та додаткові документи.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 31.07.2018 р. №1333/26-15-14-01-01, №1334/26-15-14-01-01, №1460/26-15-42-08, №2240/26-15-14-06-03, №4548/26-15-14-09, від 01.08.2018 р. №1859/26-15-14-03-04, виданих ГУ ДФС у м. Києві, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ ТОРНАДО з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по проведеним фінансово - господарським операціям за період з 01.01.2017 р. по 31.03.2018 р.

За результатами перевірки складено акт від 18.09.2018 р. №598/26-15-14-01-01/21582561.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення ТОВ ТОРНАДО , зокрема, вимог:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, статті 134 ПК України, пункту 3 П(С)БО 1, пункту 5 П(С)БО 15, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на загальну суму 1 998 000 грн;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за грудень 2017 року на загальну суму 1 793 145 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) в березні 2018 року на 56 855 грн.

Не погоджуючись із вказаними висновками, 02.10.2018 р. ТОВ ТОРНАДО звернулося до ГУ ДФС у м. Києві із запереченням на акт від 18.09.2018 р. №598/26-15-14-01-01/21582561.

Згідно відповіді ГУ ДФС у м. Києві від 11.10.2018 р. №80505/10/26-15-14-01-01, заперечення позивача залишено без задоволення, а висновки акту перевірки від 18.09.2018 №598/26-15-14-01-01/21582561 - без змін.

17.10.2018 р., на підставі вказаних висновків акту перевірки від 18.09.2018 р. №598/26-15-14-01-01/21582561, ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0013381401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ ТОРНАДО за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 997 000 грн, в тому числі на 1 998 000 грн за податковим зобов`язанням та на 999 000 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0013411401, яким встановлено завищення ТОВ ТОРНАДО суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) в березні 2018 року на 56 855 грн;

- №0013391401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ ТОРНАДО за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 689 718 грн, в тому числі на 1 793 145 грн за податковим зобов`язанням та на 896 573 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення від 17.10.2018 р. в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 11.12.2018 р. податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 р. №0013411401, №0013381401, №0013391401 залишено без змін, а скаргу ТОВ ТОРНАДО - без задоволення.

Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. На даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Первинний документ згідно з визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

В силу п. 44.1, п.п. 44.3 - 44.5 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегія суддів, також, зазначає, що законодавцем визначається поняття первинних документів, як доказів, які підтверджують реальність здійснення економічної господарської операції, здійснення договірних відносин за результатами яких відбулась зміна майнового стану платника податків та змінились показники податкового зобов`язання такого платника. Первинні документи повинні підтвердити укладання договору між платником податку, у даному випадку позивачем, його виконання тобто отримання послуг для власної діяльності, здійснення оплати, що передбачає передачу коштів від замовника на рахунок виконавця.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податок на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість, зменшено розмір від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за наслідками виявлених порушень законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю КАЛЕТТА .

В акті перевірки вказано, що згідно бази АІС Податковий блок , наявна картка Субєкта фіктивного підприємництва по ТОВ КАЛЕТТА . Відносно вказаного підприємства порушено кримінальну справу за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 205 КК України.

Також, зазначено, що, згідно інформаційних баз податкового органу, ТОВ КАЛЕТТА за спірний період не здійснював імпорт тканин полотняного переплетіння вибивна зі штапельних та бововняних волокон (48% бавовна) 52% (поліестер). Контрагенти ТОВ КАЛЕТТА, згідно даних інформаційних баз, по ланцюгу постачання- контрагенти - постачальники імпорт вищезазначених тканин не здійснювали. Відсутні товаро-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару.

Отже, перевіркою не підтверджено ланцюг постачання Тканини полотняного переплетіння вибивна зі штапельних та бововняних волокон (48% бавовна) 52% (поліестер) від ТОВ КАЛЕТТА до ТОВ Торнадо .

На думку податкового органу, в данному випадку, за господарськими операціями між вказаними суб`єктами господарювання оформлювалися первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій, що відображалися в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Колегія суддів вважає такі висновки податкового органу необгрунтованими з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КАЛЕТТА (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торнадо (Покупець) укладено договір купівлі - продажу Тканини полотняного переплетіння вибивна зі штапельних та бавовняних волокон (48%бавовна) (52%поліестер) в рул. 5513410000 , найменування, марка, одиниці виміру та загальна кількість яких, визначаються рахунок-фактурами (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 Договору, кількість Товару, що поставляється за цим Договором, зазначається в рахунок-фактурі.

Ціна та вартість Товару наведені в рахунок-фактурі.

В силу пункту 3.6 Договору, Продавець зобов`язаний надати Покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, податкову накладну, накладну на передачу Продукції (видаткова).

Згідно пунктів 4.1, 4.2 Договору, поставка партії товару здійснюється умовах EXW (франко-склад Постачальника) Міжнародних правил торгівлі Інкотермс-2010 , згідно з якими Продавець вважається таким, що виконав належним чином зобов`язання у момент, коли надав товар у розпорядження Покупця, у місці поставки, для завантаження його на транспортний засіб. Місце поставки - склад Покупця (Т. 1 а.с. 17-20).

Так, матеріали справи свідчать, що, на виконання умов Договору ТОВ КАЛЕТТА , поставило ТОВ ТОРНАДО тканину полотняного переплетіння вибивна зі штапельних та бавовняних волокон (48%бавовна) (52%поліестер) в рул. 5513410000 на загальну суму 11 100 002 грн., в тому числі ПДВ 1 850 000 грн., згідно видаткових накладних №147 від 20.12.2017 р., №148 від 21.12.2017 р., №149 та №236 від 22.12.2017 р., №150 від 25.12.2017 р., №237 від 26.12.2017 р., №238 від 27.12.2017 р., №239 від 28.12.2017 р.

Під час отримання партії товару, згідно видаткової накладної №239 від 28.12.2017 р., виявлено недостачу товару, у зв`язку із чим, складено акт розбіжностей №1 від 15.03.2018 р. в якому зафіксовано різницю між поставленим товаром, згідно документів та фактично поставленим товаром на 719 м вартістю 28 450,83 грн. (Т. 1 а.с. 33).

У зв`язку із виявленою недостачею, 19.03.2018 ТОВ ТОРНАДО направлено претензію ТОВ КАЛЕТТА , відповідь на яку надано ТОВ КАЛЕТТА листом від 26.03.2018 за змістом якого, ТОВ КАЛЕТТА вважає за доцільне врегулювати спір в досудовому порядку, але не має фінансової можливості сплати кошти в сумі 28 450,83 грн. (Т. 1 а.с. 37).

Також, відповідно до угод про переведення боргу від 01.12.2017 р. ТОВ КАЛЕТТА відступило право вимоги за договором від 20.10.2017 р. №38 на користь:- ТОВ Грін-Лайн в сумі 500 000 грн; - ТОВ Сандерс Кепітал в сумі 2 266 000 грн; - ТОВ Топаз Груп в сумі 1 140 000 грн; - ТОВ Преміум Логістікс в сумі 7 194 001,52 грн., з урахуванням додаткової угоди №1 до даної угоди суму змінено на 7 165 550,69 грн.

Матеріали справи містять копії виписок з банківських рахунків ТОВ ТОРНАДО , відповідно до яких, позивач оплатив вартість товару за договором від 20.10.2017 р. №38 новим кредиторам у повному обсязі. З наданих позивачем виписок вбачається лише наявність заборгованості перед ТОВ Топаз Груп в сумі 100 000 грн. (Т.1 а.с 136-150).

Під час апеляційного розгляду справи, представник ТОВ ТОРНАДО пояснив, що отриману за договором від 20.10.2017 р. №38 від ТОВ КАЛЕТТА тканину позивач використав у власній господарській діяльності з виготовлення спецодягу та на підтвердження реальності здійснених господарських операцій надав суду апеляційної інстанції копії накладних на передачу у виробництво №10571, №11218, №1/11, №11218/1, №1419, № 5208, № 5072/27, 4900/44, 4600/21, 4423/2, 4255/7, 4063/9, 3987 та ін.; калькуляцій №0001239, №0000318, №0000099, №0000100, №0000219, №0000222, №0000227, №0000097, №0000116, №0000128, №0000122, №0001241, №0001227, №0001221.

Також, представник позивача пояснив структуру швейного виробництва до ТОВ Торнадо , надав копію договору оперативної суборенди складського приміщення, де він зберігає тканину. Крім цього, зазначив, що податковий орган під час проведення перевірки підтвердив наявність тканини у Товариства.

На думку позивача, вказані документи в сукупності розкривають не лише зміст господарських операцій, а і доводять їх зв`язок з господарською діяльністю ТОВ Торнадо .

Апелянтом не спростовано належними доказами такі доводи позивача.

Колегія суддів враховує, що Товариство провело всі розрахунки зі своїм контрагентом, що підверджуються банківськими виписками, копії яких містять матеріали справи.

Вищенаведене свідчить про те, що господарські операції між ТОВ Торнадо та ТОВ КАЛЕТТА належним чином документально оформлені та спричинили зміни в структурі активів та зобов`язань, оскільки, грошові кошти були перераховані, а товар отримано, а отже - відповідні операції мають реальний характер.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Також, згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 29 березня 2018 року по справі №825/1391/17, з метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.

Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Як вірно вказано судом першої інстанції, зазначення договору від 21.11.2017 р. №38 у видаткових накладних, складених на виконання договору від 20.10.2017 р. №38, та зазначено позивачем під час апеляційного розгляду справи, є технічною помилкою, а тому, дана обставина не є такою, що беззаперечно вказує на позбавлення таких видаткових накладних статусу первинних документів, адже, дані накладні відображають господарські операції, які здійснювались саме не виконання договору від 20.10.2017 р. №38. Водночас, відсутні підстави вважати про існування договору від 21.11.2017 №38.

Враховуючи той факт, що у Товариства наявні всі первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам з зазначеним контрагентам є необгрунтованими.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: - зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: - збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

В силу п. 198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З наведенних норм права вбачається, що єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому, сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано податковим органом, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також, виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Можлива відсутність у контрагента трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету, відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. ( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1. яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43. п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Крім цього, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на кримінальні провадження, як на одну з підстав нереальності укладених господарських договорів між позивачем та контрагентом, не можуть бути підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань, оскільки, контролюючим органом не надано до матеріалів адміністративної справи вироків по зазначеним кримінальним провадженням.

Також, апеллянтом не доведено, що ухвали судів у вказаних кримінальних справи та матеріали зазначених кримінальних проваджень містять будь які відомості щодо господарських операцій ТОВ КАЛЕТТА із ТОВ ТОРНАДО .

Отже, доказів наявності вироків відносно контрагента позивача під час розгляду справи апелянтом не надано, а сам по собі факт порушення кримінальних справ щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності господарських операцій у даній справі.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року у справі 826/6245/18, згідно якої: Верховний Суд визнає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Доводи податкового органу щодо відсутності товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює неприйнятність доводів податкового органу у цій частині .

Враховуючи зазначене, та, оскільки колегією суддів не встановлено фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 17.10.2018 №0013381401, №0013411401 та №0013391401 та наявність правових підстав для їх скасування.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торнадо" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Епель О.В. Карпушова О.В.

Повний текст постанови виготовлено 15.10.2019 року.