Рішення

від 15.10.2019 по справі 320/2610/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2019 року м. Київ № 320/2610/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сектору молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до сектору молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 142895,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , у 2018 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , визначив за відповідачем суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 142895,02 грн.

У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, за результатом розгляду якого судом встановлено, що зміст позовної заяви і долучені до неї докази, свідчать про те, що вказану адміністративну справу слід віднести до справ незначної складності з огляду на предмет позову, обсяг та характер доказів. Враховуючи, що дана адміністративна справа є малозначною і будь-яких вагомих підстав для її розгляду у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позивач не зазначив, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження та прийняв ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що таким правом наділені лише відповідачі по справі.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнав та пояснив, що сектор молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області є неприбутковою організацією, яка фінансується з бюджету, а отже з урахуванням частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» стягнення санкцій з відповідача є безпідставним.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, судом встановлено таке.

Сектор молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом: 41868405.

За даними реєстру, відповідача зареєстровано як юридичну особу 16.01.2018 на підставі розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04.01.2018 № 2. Організаційно-правовою формою за КОПФГ вказано код 410 - орган державної влади.

Розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.04.2018 № 290 затверджено положення про сектор молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Згідно з пунктами 1.4, 1.5 цього Положення, сектор є бюджетною, неприбутковою установою, має статус юридичної особи із самостійним балансом.

Згідно відомостей, що містяться в Реєстрі неприбуткових установ та організацій, сектор молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області включено як неприбуткову організацію до вказаного реєстру 16.01.2018 з ознакою неприбутковості за кодом 0031 - бюджетні установи.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, що підтверджується наданими позивачем доказами.

Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 38 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , становить - 0 осіб.

Пунктом 7 ухвали суду про відкриття провадження у справі було витребувано у Київського обласного центру зайнятості інформацію про те, чи подавалась сектором молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області до відповідних центрів зайнятості звітність за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2018 рік та чи мали місце випадки відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів за його зверненням чи за направленням центрів зайнятості.

На виконання вимог ували, листом від 25.06.2019 № 1479/09/9-19, Київський обласний центр зайнятості інформував суд, що відповідачем у 2018 році не подавалась звітність встановленої форми до підрозділів державної служби зайнятості; випадків відмови відповідачем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за їх зверненням чи служби зайнятості не було.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , не забезпечено обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути в примусовому порядку з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» (далі - Закон № 875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за № 552/13819 (далі - Порядок № 223).

Відповідно до частин другої та третьої статті 19 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону № 875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до статті 12 Закону України № 2694-XII від 14.10.1992 «Про охорону праці» , підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку, власне, і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.

Разом з тим суд зазначає, що передбачений статтею 19 Закону № 875-XII обов`язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов`язком роботодавця здійснювати їх фактичний пошук і працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця цей обов`язок не покладається.

Згідно з Постановою Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 816/593/17, висновки якої в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом в межах даного провадження, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Приписами статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затверджена форма звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» .

Згідно з вимогами вказаного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3 ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII. Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з частиною другою статті 238 Господарського кодексу України, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про вищевикладене зазначено також у статті 20 Закону № 875-XII.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом визначені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої вищевказаної статті вбачається, що зазначена норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» , роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відтак, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, а саме, не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Як вже зазначалось судом, відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 38 осіб, працевлаштовано не було жодної.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як було встановлено судом відповідач за 2018 рік до центрів зайнятості звітність про попит на робочу силу за формою № 3-ПН не подавав, тобто, не інформував центри зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів.

Доказів на підтвердження того, що відповідач відмовляв у працевлаштуванні за зверненням інваліда або направленням державної служби зайнятості, позивачем суду не надано та про таке не зазначено.

Суд звертає увагу, що обов`язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов`язок згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Зі змісту висновків Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 встановлено, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у визначений строк з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідачем відповідна звітність при наявності необхідної середньооблікової кількості працівників до відповідних підрозділів державної служби зайнятості не подавалась, в діях відповідача наявний склад інкримінованого позивачем правопорушення, проте до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкцій та пені з огляду на таке.

За пунктом 12 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Згідно частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Тобто, за умови вчинення правопорушення, яке тягне за собою накладання адміністративно-господарських санкцій, обумовлені статтею 20 цього Закону санкції не будуть застосовані лише щодо підприємств, установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Як було встановлено судом та не заперечується і не спростовується позивачем, сектор молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області з моменту реєстрації його як юридичної особи, а саме з 16.01.2018, включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій, що кореспондується із діючим положенням про цей Сектор, а тому сплачувати адміністративно-господарські санкції відповідач не зобов`язаний, отже підстав для задоволення позову немає.

Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, Київська обл., м. Київ, вул. Глибочицька, 72, код ЄДРПОУ 19023989) до сектору молоді та спорту Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (08154, Київська обл., Києво-Святошинського р-н., м. Боярка, вул. Молодіжна, 76, код ЄДРПОУ 41868405) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2019

Суддя Панченко Н.Д.