Постанова

від 15.10.2019 по справі 520/4257/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Білова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 р. Справа № 520/4257/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Любчич Л.В.,

Суддів: Чалого І.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК СІТКА" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019, головуючий суддя 1 інстанції Білова О.В., повний текст рішення складено 09.07.2019, майдан Свободи 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/4257/19

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК СІТКА"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Фонд) звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК СІТКА" (далі - відповідач, ТОВ "ВОСТОК СІТКА"), в якому просило суд стягнути з ТОВ "ВОСТОК СІТКА" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 25250,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 задоволено позовні вимоги.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилаючись на ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зазначив, що ТОВ "ВОСТОК СІТКА" направляло до центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН 09.08.2018, 11.12.2018, 13.12.2018, проте не направлення їх у строк протягом 3 робочих днів з дня, наступного після відкриття вакансії, не свідчить про вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання та не вжиття передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, а свідчить виключно про порушення строків надання такої звітності до центру зайнятості. Відповідач вважає, що порушення строків направлення до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН не є правопорушенням у сфері господарювання, що виключає можливість застосування до відповідача санкцій у розмірі 25 250,00 грн. Відповідач також зазначив, що ТОВ "ВОСТОК СІТКА" виділив та створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та повідомив про це центр зайнятості, проте ані Дергачівський районний центр зайнятості, ані Харківський міський центр зайнятості протягом 2018 року не направили жодної особи з інвалідністю на підприємство з метою працевлаштування на вакантній посаді. Також відповідач, посилаючись на п. 3 Порядку надання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Порядок № 316), зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності подання відповідних звітів ТОВ "ВОСТОК СІТКА" саме до Харківського міського центру зайнятості.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019 відкрито провадження по справі № 520/4257/19 та ухвалою колегії суддів від 26.09.2019 закінчено підготовку справи до розгляду та призначено в порядку письмового провадження.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

ТОВ "ВОСТОК СІТКА" подано звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі з додатком «ІІ. Характеристики вакансій та вимоги до претендентів» з зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів до Дергачівської районної філії Харківського обласного центру зайнятості 09.08.2018 та 11.12.2018 та до Харківського міського центру зайнятості 13.12.2018.

Відповідно до звіту форми 10-ПІ у ТОВ "ВОСТОК СІТКА" середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у 2018 році дорівнювала 8, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, становить 1 особа.

Враховуючи дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, що становить 25 250,00 грн.

З огляду на встановлені позивачем обставини, останній звернувся до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняте робоче місце.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем своєчасно, протягом 3 робочих днів з наступного дня після відкриття вакансії (19.07.2018) не був поданий звіт за формою № 3-ПН, тим самим не вжито залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 ГК України визначено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, відповідно до ст. 218 ГК України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

У свою чергу, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.01.2019 року у справі №809/750/17.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суб`єкт господарської діяльності звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Таким чином, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. (ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні ").

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З аналізу вищезазначених норм законодавства слідує, що законодавцем чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16.

Зважаючи на викладене вище, передбачена частиною першою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановаі Верховного Суду від 02.04.2019 по справі 816/740/17.

Перевіряючи правомірність доводів апеляційної скарги щодо відсутності протиправної бездіяльності з боку товариства, колегія суддів виходить з наступного.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначені Законом України "Про зайнятість населення".

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання вимог вищезазначеної правової норми, наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок № 316.

В контексті Закону України "Про зайнятість населення" та затвердженого Порядку № 316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) та не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Так, з наданої представником відповідача копії наказу № 5-к від 18.07.2018 слідує, що, до штатного розкладу введено:

- одну штатну одиницю Зварник на машинах контактного (пресового) зварювання ,

- одну штатну одиницю Начальник виробництва ,

- одну штатну одиницю помічник керівника підприємства та закріплено цю посаду для працівників з інвалідністю. З огляду на зазначене, строк подання звіту за формою (три робочі дні з дати відкриття вакансії) у відповідача розпочався з 19.07.2018 та закінчився 23.07.2018.

Зважаючи на дату фактичного подання товариством до центру зайнятості звіту за формою №3-ПН (09.08.2018), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, чим допустив вчинення господарського правопорушення.

Доводи апеляційної скарги про те, що порушення товариством лише строків щодо подачі звіту не може вважатися господарським правопорушенням, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки нормами Закону України "Про зайнятість населення" на роботодавців покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі подання інформації про попит на робочу силу (вакансії). Крім того, приписами даного закону роботодавців зобов`зано подавати зазначену інформацію відповідно до приписів Порядку № 316, яким установлено вимогу щодо подання звіту за формою №3-ПН (про попит на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії, що не було дотримано ТОВ "ВОСТОК СІТКА" при подачі до відповідних органів звітності 09.08.2018.

З урахуванням наведеного, не звітування перед відповідними органами про зайнятість та працевлаштування інвалідів протягом встановленого чинним законодавством строку є протиправною бездіяльністю відповідача, яка мала своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів протягом усього строку такого прострочення та є підставою для застосування юридичної відповідальності, передбаченої у ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України").

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК СІТКА" залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року по справі № 520/4257/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді І.С. Чалий С.П. Жигилій