Рішення

від 28.08.2019 по справі 760/4992/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/4992/18

Категорія 29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2019 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Добривечір А.О., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської психоневрологічної лікарні № 1 в особі лікаря - психіатра Журавського Олексія Дмитровича, про стягнення коштів за заподіяну шкоду, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Київської психоневрологічної лікарні № 1 в особі лікаря - психіатра Журавського Олексія Дмитровича (надалі за текстом - відповідач), про відшкодування майнової та моральної шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що під час перебування його на лікуванні у Київській міській психоневрологічній лікарні № 1 у м. Києві, зазнав фізичних катувань та моральних страждань. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з лікаря - психіатра Київської міської психоневрологічної лікарні № 1 у м. Києві на його користь 8000 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2018 року вказану справу направлено за підсудністю до Подільського районного суду м. Києва (а.с. ___).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2018 р. головуючого суддю по справі визначено Гребенюку В.В. (а.с. 10).

Ухвалою суду від 03.10.2018 р. провадження по справі відкрито та призначено справу до підготовчого судового засідання (а.с. 20).

11.03.2019 р. від відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого представник зазначив про відсутність доказів на підтвердження викладених в позові обставин, а відтак, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 25-27).

У судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Вислухавши позивача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, до такого висновку суд прийшов з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 19.11.2015 року позивач був госпіталізований до ТМО "Психіатрія" каретою швидкої допомоги за його добровільною згодою, що підтверджується Інформованою добровільною згодою пацієнта на проведення діагностики та лікування, завіреною особистим підписом позивача (а.с. 29).

17.12.2015 року позивач був виписаний з ТМО "Психіатрія" та надав розписку, завірену особистим підписом, що не має претензій до лікувального закладу (а.с. 31).

Наданий до позову знімок УЗД, без висновку за результатами рентгенологічного дослідження, а також без зазначення володільця такого документа, та відповідного діагнозу, на думку суду, належним та допустимим доказом на підтвердження факту спричинення позивачу ушкоджень, не являється.

Статтею 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" передбачено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставі та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи, встановлювати діагноз та призначати лікування без психіатричного огляду (стаття 7 Закону України "Про психіатричну допомогу").

Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про психіатричну допомогу", виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного розладу, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

У відзиві представник відповідача вказує про те, що після виписки позивача з лікарні - останній жодних претензій не мав до закладу, про що надав відповідну розписку.

Щодо обставин вказаних позивачем з приводу витрат під час лікування в сумі 1400 грн., як зазначено в медичній картці стаціонарного хворого позивача при надходженні та перебуванні на лікуванні в ТМО у позивача грошей не було (а.с. 32).

Надані позивачем, на його думку, докази на підтвердження обставин: копія виписки із рентгенівського відділення із зазначенням результатів дослідження в даному відділенні датуються 25.04.2019 р. (з зазначенням про те, що кістково-травматичних змін не виявлено), копія огляду лікаря кардіолога також датується 03.06.2019 р., при якому встановлено гіпертонічна хвороба ІІ ст., копія УЗД в КНП КДЦ Солом`янського району м. Києва від 26.04.2019 р., тоді як госпіталізація до ТМО Психіатрія позивача мала місце наприкінці 2015 року (а.с. 50-52).

Вказані заключення не дають суду можливості встановити причинно-наслідковий зв`язок зазначених діагнозів з подіями, які трапились, як вказано в позові, з позивачем у 2015 році.

Крім цього, надані письмові покази свідка (а.с. 53), судом не береться до уваги, адже письмові показання свідків не передбачені чинним ЦПК України, тоді як ст. 230 ЦПК України передбачено, що перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами та іншими учасниками справи, роз`яснює його права і з`ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань, якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення коштів з відповідача, оскільки обставини, зазначені в позовній заяві не знайшли свого підтвердження в судовому розгляді та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, як мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" звернуто увагу судів на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди також є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач належних і допустимих доказів на підтверджування свої вимог, суду не надав.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ті обставини на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому, суд відмовляє у задоволені позову про відшкодування майнової та моральної шкоди повністю.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 16, 22, 1167, 1187 ЦК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Київської психоневрологічної лікарні № 1 в особі лікаря - психіатра Журавського Олексія Дмитровича, про стягнення коштів за заподіяну шкоду - залишити без задоволення;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Київська психоневрологічна лікарня № 1 в особі лікаря - психіатра Журавського Олексія Дмитровича (ЄДРПОУ 01994072, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 103);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк