Постанова

від 08.10.2019 по справі 760/27965/18

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 760/27965/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7710/2019Головуючий у суді першої інстанції - Оксюта Т.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2019 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.,

секретар Горбачова І.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Кравченко Ксенією Миколаївною, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Київської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним рішення, договору купівлі-продажу земельної ділянки та його реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з яким просила: визнати рішення №922/922 від 18.12.2008 року недійсним в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у приватну власність громадянину ОСОБА_6 земельною ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0118) для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0118) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом КМНО Футуйма В.Б. за №952 від 31.08.2016 року на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати запис №31207072 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0118) за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 855988780000), яке було зареєстровано на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.08.2016 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що вона разом із своєю родиною мешкає в будинку АДРЕСА_2 .

При цьому, земельна ділянка площею 0,08 га, що обліковується за адресою: АДРЕСА_2 , була надана родині позивача у користування на підставі Наказу №288 від 16.09.1988 року по совхозу Совки Києво-Святошинського АПО Соф. Борщагівка. Друга земельна ділянка, що розташована поряд з будинком за вищевказаною адресою, була надана позивачу під огородництво на підставі Наказу №241 від 06.08.1988 року по совхозу Совки Києво-Святошинського АПО Соф. Борщагівка,.

Згідно з рішенням Київської міської ради №922/922 від 18.12.2008 року надана позивачу у користування земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку зі зміною адреси на АДРЕСА_1 .

В подальшому, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2016 року за реєстровим № 217 ОСОБА_6 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_7 , який, в свою чергу, 31.08.2016 року перепродав її ОСОБА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу за реєстровим № 952.

Разом з тим, на думку, позивача, рішення Київської міської ради №922/922 від 18.12.2008 року, є протиправним, оскільки, всупереч вимог ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867 Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві , проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , не погоджувався з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури і охорони культурної спадщини.

Також, позивач вказував, що ОСОБА_6 не погоджував ані з нею, ані суміжними землекористувачами межі вказаної земельної ділянки під час її формування та не виносив межі ділянки в натурі.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що при прийнятті рішення №922/922 від 18.12.2008 року було допущено порушення встановленого законодавством порядку в частині передачі ОСОБА_6 у приватну власність спірної земельної ділянки, позивач просив суд визнати вказане рішення недійсним.

Крім того, оскільки ОСОБА_6 розпорядився спірною земельною ділянкою, а рішення про передачу у власність земельної ділянки та його реєстрація права власності в Державному реєстрі нерухомого майна є недійсним, позивач просив суд також визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31.08.2016 року та скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку.

Рішенням Солом 'янського районного суду м. Києва від 07.02.2019 року у задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с.208-214).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, в обґрунтування своєї апеляційної скарги вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що вона у встановленому законом порядку не оформила документи на користування спірною земельною ділянкою, адже, отримавши рішення про надання земельної ділянки у користування, вона, в силу вимог чинного земельного законодавства, не обмежена в часі щодо строків набуття права власності на цю земельну ділянку (т. 2, а.с. 1-10).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19.04.2019 року поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т.2, а.с. 24-25).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25.04.2019 року справу за апеляційною скаргою позивача призначено до розгляду (т.2, а.с.27-28).

04.05.2019 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_8 на апеляційну скаргу.

Позивач та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо апеляційної скарги позивача заперечував за її безпідставністю та необґрунтованістю.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не сповістили.

Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності нез`явившихся учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, положеннями ст. 9 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до вимог та в порядку, передбаченому ЗК України.

На момент виникнення спірних правовідносин ст. 118 ЗК України було передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд до відповідних місцевих державних адміністрацій або органу місцевого самоврядування.

При цьому, регламент розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею у м. Києві затверджено рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867 Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві .

Так, ст. 9 цього Регламенту передбачено, що підставою для розроблення документації із землеустрою є згода Київського міського голови або заступника міського голови - секретаря Київради та технічне завдання на розробку відповідної документації із землеустрою, погоджене із Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА). Особи, які отримали відповідно до цього Регламенту згоду на розроблення документації із землеустрою, мають право звертатись із відповідним замовленням до землевпорядних організацій. Умови і терміни розроблення документації із землеустрою визначаються договором, укладеним між замовником і виконавцем цих робіт (землевпорядною організацією).

За змістом ст. 10 Регламенту погоджена документація із землеустрою разом із супроводжувальним листом подається землевпорядною організацією до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради для розгляду, підготовки проекту рішення Київської міської ради та його передачі до Київської міської ради для прийняття відповідно рішення в порядку, визначеному розділом 4 цього Регламенту.

Крім того, як передбачено розділом 7 Регламенту, громадянин, що виявив бажання одержати земельну ділянку в межах м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд, індивідуального гаражного та дачного будівництва чи ведення садівництва, подає заяву до КМР. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування земельної ділянки, мета її використання і склад сім`ї (якщо ділянка передбачається для житлового будівництва). Управління земельних ресурсів узагальнює подані матеріали і готує запити до Головкиївархітектури, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міської санітарно-епідеміологічної станції із зазначенням умов та обмежень використання земельних ділянок, які мають міститись у висновках. В місячний термін з дня отримання запитів Головкиївархітектура, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міська санітарно-епідеміологічна станція подають до управління земельних ресурсів висновки щодо відведення земельної ділянки відповідно до своєї компетенції із зазначенням умов та обмежень використання землі відповідно до ст. 111 ЗК України та інших нормативно-правових актів, при цьому розгляд запитів здійснюється всіма переліченими органами одночасно.

Розробку проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж в натуру (на місцевість) здійснюють відповідно до технічних умов управління земельних ресурсів землевпорядної організації, які мають відповідні ліцензії. Розробка проекту відведення земельної ділянки та перенесення її меж в натуру (на місцевість) здійснюється після укладання громадянином відповідних договорів із землевпорядними організаціями. Умови та строки розробки проектів відведення земельних ділянок та перенесення їх меж в натуру (на місцевість) визначаються договорами, укладеними громадянином з виконавцем робіт.

Складений проект відведення земельної ділянки землевпорядна організація подає до управління земельних ресурсів. Управління розглядає подані матеріали і готує проект рішення КМР про затвердження проекту відведення та передачу у власність або в оренду земельної ділянки. Після прийняття рішення КМР про передачу земельної ділянки у власність чи в оренду здійснюється перенесення її меж у натуру (чи місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування землею або права власності на землю.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.12.2008 року Київською міською радою було прийнято рішення № 922/922 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та у Голосіївському районах міста Києва , згідно з п. 797 якого ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0838 га (кадастровий номер 8000000000:72:531:0118) за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

На виконання вищевказаного рішення та у відповідності до положень п. 9 ст. 118, ст.ст. 125, 126 ЗК України та наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року за № 43, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

При цьому, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2016 року ОСОБА_6 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_7 , який, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 31.08.2016 року відчужив її ОСОБА_3

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на протиправність вищевказаного рішення Київської міської ради, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 належить їй на праві власності на підставі наказів за № 288 від 16.09.1988 року та за № 241 від 06.08.1988 року по совхозу Совки Києво-Святошинського АПО Соф. Борщагівка, а також рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2012 року.

Разом з тим, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2012 року, ухваленим по справі № 2-5712/12, встановлено, що згідно з наказом № 288 від 16.09.1988 року та наказом № 241 від 06.08.1988 року по совхозу Совки Києво- Святошинського АПО Соф. Борщагівка працівниці поштового відділення ОСОБА_1 виділено під забудову земельну ділянку у АДРЕСА_2 .

Крім того, у державному земельному кадастрі згідно чергового плану від 09.04.2010 року земельна ділянка за кадастровим номером 72:531:063, яка розташована по АДРЕСА_3 , закріплена за землекористувачем ОСОБА_1 .

Тобто, судом встановлено, що наказами №288 від 16.09.1988 року та № 241 від 06.08.1988 року стосуються однієї і тієї ж земельної ділянки, яка розташована у АДРЕСА_3 , кадастровий номер 72:531:063.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що позивач є власником або користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 72: 531 :0118, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.

Натомість, постановою Київського апеляційного суду від 25.06.2019 року по справі № 760/5804/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада, ОСОБА_6 , Департамент земельних ресурсів Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки, встановлено, що ОСОБА_1 без достатніх правових підстав зайняла належну ОСОБА_3 на праві власності земельну ділянку розміром 0,0838 га з кадастровим номером 8000000000:72:531:0118 по АДРЕСА_1 , вгородивши її і розмістивши на ній тимчасову споруду.

Вказаною постановою Київський апеляційний суд залишив без змін рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06.03.2019 року, яким зобов`язано ОСОБА_1 звільнити від огорожі та тимчасової споруди земельну ділянку площею 0,0838 га, кадастровий номер 8000000000:72:531:0118, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_3 .

При цьому, в межах розгляду вищевказаної справи судами встановлено, що належний ОСОБА_1 будинок, розташований на земельній ділянці розміром 0,1279 га з кадастровим номером 72: 531 : 063 за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі, тобто є іншим об`єктом землекористування, ніж ділянка 0,08 га.

Щодо посилань позивача на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.12.2012 року як на підставу для наявності в нього права на спірну земельну ділянку, слід зазначити, що як вбачається із вказаного рішення, предметом спору було визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно зведений житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 72: 531:063 , яка перебуває у її користуванні із цільовим призначенням для будівництва будинку.

Земельна ділянка з кадастровим номером 72 :531:063 є окремим об`єктом землекористування, сформованим у Державному земельному кадастрі, і не має ніякого відношення до ділянки розміром 0,08 га, яка виділялася ОСОБА_1 на підставі наказу по радгоспу Совки за № 241 від 06.08.1988 року.

Водночас, при розгляді вказаної справи судом взагалі не досліджувалися обставини правомірності чи неправомірності набуття ОСОБА_1 права на земельну ділянку на підставі Наказу радгоспу Совки за № 241 від 06.08.1988 року, оскільки це не було предметом спору.

За вказаних обставин, а також враховуючи положення ст. 82 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність позивачем як свого права власності та/або користування спірною ділянкою, так і того, що рішення КМР від №922/922 від 18.12.2008 року, прийняте не у відповідності до вимог законодавства, яке було чинним на момент його прийняття, та будь-яким чином порушує його права.

В свою чергу, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб .

Тобто, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Разом з тим, у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, як вже зазначалось вище, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з урахуванням цих норм, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Таким чином, установивши, що позивачем не доведено факту порушення його прав як оскаржуваним рішенням КМР, так і оскаржуваним договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, в тому числі й з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, суд першої інстанції не врахував, що у відповідності до вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Разом з тим, в даному випадку, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі № 372/1036/15-ц та у п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі .

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини цієї справи та правильно вирішено спір по суті, однак допущено помилку в частині посилань на пропуск позивачем строку позовної давності як на підставу для відмови у позові, що обумовлює наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги частково, зміни рішення суду першої інстанції шляхом виключення з його мотивувальної частини посилань на пропуск позивачем строку позовної давності як на одну з підстав для відмови у позові.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 371, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Кравченко Ксенією Миколаївною, - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Київської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним рішення, договору купівлі-продажу земельної ділянки та його реєстрації, - змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року посилання на пропуск позивачем строку позовної давності як на підставу для відмови у позові.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного суду.

Повний текст постанови складений 15 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

Г.В. Крижанівська