Ухвала

від 15.10.2019 по справі 910/254/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 910/254/19

Провадження1-кс/910/438/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення відомостей за заявою про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,-

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 170, ст. 171, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 369, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України, в якій просив: визнати бездіяльність керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України протиправною; зобов`язати керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України внести до ЄРДР відомості, викладені в заяві ОСОБА_3 за вих. № 3304/04 від 04.07.2019 р. про вчинення Президентом України ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 170, ст. 171, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 369, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України, надати ОСОБА_3 належним чином завірений витяг з ЄРДР та пам`ятку про процесуальні права і обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні, а також повідомити суд про виконання ухвали суду відповідно до ст. 129-1 Конституції України.

В судовезасідання ОСОБА_3 не з`явився, був повідомлений про розгляд належним чином.

Представник особи, бездіяльність якої оскаржується, до суду не з`явився, надіслав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що Національним антикорупційним бюро України дійсно була отримана зазначена заява, за результатами розгляду якої заявнику було направлено письмову відповідь з роз`ясненням, що відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу. Крім того в письмових поясненнях зазначено, що за результатами опрацювання заяви ОСОБА_3 за вих. № 3304/04 від 04.07.2019 р., Головним підрозділом детективів НАБУ в межах компетенції встановлено, що в заяві не наведено об`єктивних даних та конкретних фактів, що можуть свідчити про вчинення кримінальних корупційних правопорушень, віднесених до підслідності детективів Національного бюро, у зв`язку з чим відсутні достатні правові підстави для внесення відомостей до ЄРДР з урахуванням вимог статті 216 КПК України. За таких обставин представник НАБУ вважає, що бездіяльність з боку службових осіб Національного антикорупційного бюро України відсутня, у задоволенні скарги просив відмовити повністю та провести її розгляд за відсутності представника НАБУ, враховуючи письмові пояснення останнього.

Відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність заявника, а також представника особи, дії якої оскаржуються, не є перешкодою для розгляду скарги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 303 КПК Українипередбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яке полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Статтею 33-1 КПК України встановлено, що Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. Слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.

Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду оскаржується бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесені відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно складів злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до змісту пункту 20-2 Перехідних положень Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.

З огляду на зазначене, слідчий суддя дійшов висновку про здійснення провадження щодо розгляду скарги ОСОБА_3 , оскільки виділення в окреме провадження матеріалів зазначеної скарги щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення, які не віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду, а саме, - кримінальні правопорушення, передбачені ст. 170, ст. 171, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст.396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України, є недоцільним.

Відповіднодо ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченогоКК України.

Відповідно до вимог ч.1 та п.4 ч.5ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР євиявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальногоправопорушення.

Тобто, підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність у таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Такими даними є посилання у повідомлені про злочин на фактичні обставини, що підтверджують наявність складу відповідного кримінального правопорушення.

Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань і щодо них не повинно проводитися досудове розслідування.

Враховуючи приписи ч.1 ст.2, п.10 ч.1 ст.3, ч.1 та п.4 ч.5 ст.214КПК Україниможливо зробити висновок, що однією із обов`язковихумов для внесення відомостей до ЄРДР є повідомлення/виявлення діяння/бездіяльності, якеміститьознаки складузлочину, передбаченого особливою частиноюКК України. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин, які вказують на наявні в діянніознаки складу злочину, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування.

Відповідна правова позиція також викладена у Висновку Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов`язане зі здійсненням ними судочинства, від 01 липня 2013 року, в якому також зазначено, що положення ст. 214 КПК перебувають у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ним Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Об`єктивна сторона злочину - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його негативні наслідки та причинний зв`язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Таким чином, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, крім іншого, вноситься інформація про сукупність ознак, які свідчили б про вчинення того чи іншого злочину, і дали змогу кваліфікувати дії або бездіяльність, про яку йдеться в повідомлені про злочин, за відповідними статтями кримінального кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, 05 липня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Національного антикорупційного бюро України із заявою (далі - Заява), в якій зазначив про можливе вчинення Президентом України ОСОБА_4 ряду кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 170, ст. 171, ч. 2 ст.366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 369, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України.

Відомості про наведені в Заяві обставини до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися.

Стаття 170 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів.

З об`єктивної сторони злочин характеризують дії або бездіяльність, які перешкоджають законній діяльності профспілок, політичних партій та громадських організацій. Законною визнається така діяльність об`єднання громадян, яка не суперечить Конституції та законам України і здійснюється відповідно до їх програмної мети та/або статутних засад.

Стаття 171 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

Об`єктивна сторона цього злочину полягає у діях, які перешкоджають законній професійній діяльності як окремого журналіста (журналістів), так і засобу масової інформації, і можуть мати дві форми: перешкоджання законній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171); переслідування журналіста за виконання професійних обов`язків або за критику (ч.2 ст. 171).

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів - це протиправне створення будь-яких перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобом масової інформації. Воно може виразитись у примушуванні до поширення певної інформації або відмові в її поширенні, незаконному вилученні тиражу друкованої продукції, знятті передачі з ефіру, недопущенні журналіста до участі у прес-конференції, безпідставній відмові в акредитації засобу масової інформації чи окремому журналістові, позбавленні журналіста чи засіб масової інформації можливості скористатися переважним правом на одержання інформації, необґрунтованій відмові у задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів або наданні письмової чи усної інформації, порушенні права власності на інформацію, навмисному приховуванні інформації, безпідставній відмові від поширення певної інформації тощо; може виразитися також у здійсненні цензури або втручанні у професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; безпідставне порушення кримінальної справи проти конкретного журналіста або за фактом журналістської діяльності, проведення перевірок контрольними та правоохоронними органами з метою унеможливити або істотно утруднити діяльність засобу масової інформації, безпідставне вилучення документів, пов`язаних з діяльністю засобу масової інформації чи конкретного журналіста, тощо. Таке перешкоджання може здійснюватися шляхом погроз, застосування фізичного насильства, обману, шантажу, пошкодження чи знищення майна, підкупу, зловживання владою або службовим становищем тощо.

В своючергу,в Заявійдеться мовапро кримінальнеправопорушення,передбачене ст.ст.170-171КК України.Однак,у вказанійзаяві відсутнібудь-якіконкретні фактичнідані провчинення ПрезидентомУкраїни ОСОБА_4 дій абобездіяльності,направлених наперешкоджаннязаконній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів, законній професійній діяльності як окремого журналіста (журналістів), так і засобу масової інформації, а також які б свідчили про здійснення переслідування журналіста за виконання професійних обов`язків або за критику. Натомість, у Заяві містяться загальний опис дій працівників служби охорони Адміністрації Президента України відносно заявника, а не факти та твердження заявника щодо існування обставин, які б свідчили про наявність в діях Президента України ОСОБА_4 складів злочинів, передбачених ст. ст. 170 - 171 КК України.

Стаття 366 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як службове підроблення.

З об`єктивної сторони злочин може полягати у таких формах: 1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) складання завідомо неправдивих документів; 4) видача завідомо неправдивих документів.

Стаття 396 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як приховування злочину. Об`єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Стаття 256 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності. Об`єктивна сторона злочину включає в себе заздалегідь не обіцяне: 1) сприяння учасникам злочинних організацій; 2) укриття їх злочинної діяльності; 3) здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Сприяння учасником злочинних організацій - це допомога організації в цілому, її підрозділам чи окремим учасникам, призначена для забезпечення існування і розвитку організації, можливості реалізації злочинних намірів, які вони ставлять перед собою.

Стаття 111 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як державна зрада. З об`єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах: 1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Стаття 364 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як зловживання владою або службовим становищем.

При цьому, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, має три обов`язкові ознаки: діяння використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що полягає у певних діях або бездіяльності суб`єкта; наслідки, що виявляються у завданні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.

В свою чергу, зловживання владою характеризується як вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою, яка є представником законодавчої, виконавчої чи судової влади, своїх повноважень і можливостей щодо пред`явлення вимог і прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами. Зловживання службовим становищем це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою своїх повноважень і можливостей, пов`язаних із займаною посадою.

Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, є спричинення таким злочином тяжких наслідків.

Отже, виходячи з положень статті ст. 364 КК України, дана стаття передбачає відповідальність саме за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Стаття 368 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

При цьому, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, передбачає такі альтернативні дії службової особи:

1)прийняття пропозиції неправомірної вигоди - передбачає виявлення згоди (погодження) службової особи з висловленням їй наміру надати таку вигоду, схвалення нею цих дій, її готовність до безпосереднього одержання зазначеної вигоди;

2)прийняття обіцянки такої вигоди - якщо висловлення наміру супроводжується повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди і службова особа виявляє згоду (погоджується) із цим наміром, схвалює ці дії, проявляє готовність до безпосереднього одержання такої вигоди;

3)одержання неправомірної вигоди - отримання (набуття, приймання) службовою особою такої вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення цією службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу;

4)прохання надатитаку вигоду- звернення службової особи до того, хто потенційно здатний надати таку вигоду, із клопотанням (закликом) про її надання.

Кваліфікований склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, утворює вчинення діяння, передбаченого ч. 1 цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода у значному розмірі (відповідно до п. 1 примітки до цієї статті це вигода, що в 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян).

Особливо кваліфікований склад злочину, передбаченого ч. 3, 4 ст. 368 КК України, утворюють:

1)діяння, передбачене частиною 1 або 2 цієї статті, якщо його предметом була неправомірна вигода у великому розмірі (відповідно до п. 1 примітки до цієї статті це вигода, що в 200 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян); воно вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище (згідно п. 2 примітки до ст. 368 КК України), або за попередньою змовою групою осіб, повторно;

2)діяння, передбачене частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великому розмірі (відповідно до п. 1 примітки до цієї статті це вигода, що в 500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян); воно вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

При цьому, предметом злочину є неправомірна вигода, визначення якої зазначено у примітці до статті 364-1 Кримінального кодексу України.

Згідно Примітки до ч. 2 статті 364-1 КК України у статтях 364, 364 - 1, 365 - 2, 368, 368 - 3, 368 - 4, 369, 369 - 2 та 370 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Отже, виходячи з положень ст. 368 КК України, дана стаття передбачає відповідальність саме за прийняття пропозиції неправомірної вигоди службовою особою, прийняття обіцянки такої вигоди службовою особою, а також відповідальність саме за одержання неправомірної вигоди службовою особою, та за прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Стаття 369 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується вчиненням таких діянь стосовно неправомірної вигоди: 1) пропозиція неправомірної вигоди; 2) її обіцянка; 3) її надання.

Одержувачем чи потенційним одержувачем неправомірної вигоди є службова особа, відповідно до ч. ч. 1, 2 примітки до ст. 364.

Під пропозицією слід розуміти висловлення службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою - висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди. Пропозиція чи обіцянка можуть бути здійснені як в усній, так і в письмовій формі Пропозиція чи обіцянка мають бути зрозумілими, недвозначними та містити всі істотні умови.

Під наданням розуміють передачу особисто або через посередника службовій особі неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення нею в інтересах того, хто надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої службовій особі влади чи службового становища.

При цьому, предметом злочину є неправомірна вигода, визначення якої зазначено у примітці до статті 364-1 Кримінального кодексу України.

В свою чергу, в Заяві йдеться мова про кримінальне правопорушення, передбачене ст. ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 369, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111 КК України. При цьому, у вказаній Заяві відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про вчинення Президентом України ОСОБА_4 службового підроблення, дій або бездіяльності, направлених на приховування злочину, на сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, свідчили б про державну зраду з його боку, про зловживання владою або службовим становищем, про прийняття пропозиції неправомірної вигоди, прийняття обіцянки такої вигоди або одержання неправомірної вигоди Президентом України ОСОБА_4 , в тому числі і про прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи, а також відсутні будь які фактичні дані про здійснення ним пропозиції неправомірної вигоди, її обіцянки чи надання такої вигоді іншій службовій особі. Замість цього заявник протягом всього змісту заяви про кримінальне правопорушення здійснює лише перелік статей особливої частини Кримінального кодексу України за відсутності будь-якого обґрунтування щодо посилання на них під час опису дій чи бездіяльності Президента України ОСОБА_4 , а також висуває загальне припущення про можливе існування певних обставин та загальну можливість вчинення відповідних дій або бездіяльності певними особами, в тому числі і Президентом України ОСОБА_4 , ґрунтуючись лише на суб`єктивному уявленні щодо правомірності здійснення останнім своїх повноважень та його впливу на стан речей в країні.

Відтак, в Заяві відсутні факти та твердження заявника щодо існування обставин, які б свідчили про наявність в діях Президента України ОСОБА_4 складів злочинів, передбачених ст. ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 369, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111 КК України.

Внаслідок відсутності в діях Президента України ОСОБА_4 складів злочинів, передбачених статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, до нього не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 15 та ч. 5 ст. 27 КК України.

Заявник у скарзі посилається на Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, викладене в листі від 12.01.2017 № 9-49/0/4-17, але цей лист не є норматвним актом, тому слідчий суддя не вваджає доцільним його застосування при вирішення заявленої скарги.

Також скаржник посилається на ч. 4 ст. 214 КПК України як на підставу для обов`язкового внесення до ЄРДР будь-яких відомостей про вчинене кримінальне правопорушення, але у цій частині передбачено, що слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Мова йде саме про прийняття та реєстрацію заяв та повідомлень, а внесення відомостей до реєстру є вже іншою дією, про що вказано у наступній частині 5-й вказаної статті.

Як вже зазначалося, відповідно до приписів ч.1 ст.2, п.10 ч.1 ст.3, ч.1 та п.4 ч.5 ст.214КПК України, однією із обов`язковихумов для внесення відомостей до ЄРДР є виявлення діяння, якеміститьознаки складузлочину, передбаченого особливою частиноюКК України. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин, які вказують на наявні в діянніознаки складу злочину, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування.

Натомість,Заява ОСОБА_3 не міститьконкретнихфактичних даних,якібсвідчили проіснуванняобставин,щоб надавалипідстави длякваліфікації відомостей,викладених вйого повідомленніпро злочин,за ст.170,ст.171,ч.2ст.366,ч.2ст.364,ч.2ст.368,ч.2ст.369,ч.1ст.396,ч.2ст.256,ч.1ст.111,ч.2ст.15,ч.5ст.27КК України,та внесеннякоротких відомостейпро нихдо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань,щоб вподальшому проводитиїх досудоверозслідування.Вказане позбавляє орган досудового розслідування провести перевірку конкретних фактів на предмет наявності/відсутності у діях/бездіяльності особи складу злочину.

Крім того, положеннями ст.105 Конституції України встановлено,що Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення скарги щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 170, ст. 171, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 369, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 27 КК України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями303-307,369-372 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, викладених уч його заяві за вих. № 3304/04 від 04.07.2019 про вчинене кримінальне правопорушення - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1