Рішення

від 17.10.2019 по справі 120/2896/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 жовтня 2019 р. Справа № 120/2896/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук Максим Петрович, розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Тульчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України

про: визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Тульчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України з вимогами про визнання неправомірним рішення пенсійного органу щодо відмови у призначені пенсії за віком, а також зобов`язання відповідача, щодо призначення, нарахування та виплати їй пенсії за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій пенсійного органу, щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 08.10.1986 року по 31.12.1998 року, оскільки записи в трудовій книжці засвідчені печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду, в результаті чого було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано клопотання про заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва.

Клопотання мотивоване тим, що Постановою Кабінету Міністрів від 22.08.2018 року № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України", територіальні управління Пенсійного фонду України Вінницької області перебувають у стані припинення у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до головного управління.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Ухвалою суду від 26.09.2019 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задоволено та допущено зміну вибувшого відповідача Тульчинське об`єднане Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

В подальшому представником відповідача надано відзив, згідно якого заперечує проти задоволення позову та зазначає, що згідно чинних норм законодавства позивачка з 31.07.1960 року народження, має право звертатись за призначенням пенсії після досягнення нею 59 років та за наявності страхового стажу не менше 26 років. Також вказано, що при опрацюванні наданих документів ОСОБА_1 , для призначення пенсії, встановлено, що записи трудової книжки засвідчені печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду. На підставі чого період з 08.10.1986 року по 31.12.1998 року зараховано не було. Відтак, страховий стаж складає 25 років 8 місяців 23 дні, з необхідних 26 років.

15.10.2019 від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив. Однак, суд зауважує, що провадження у цій справі здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку, визначеному ст. 263 КАС України. Водночас згідно з ч. 3 ст. 263 КАС України заявами по суті справи є позов та відзив. Відтак при вирішенні справи суд не бере до уваги відповідь позивачки на відзив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 01.09.1975 року по 28.02.1979 року ОСОБА_2 навчалась на денному відділенні Немирівського будівельного технікуму, що підтверджується довідкою від 04.07.2019 року виданою Немирівським коледжем будівництва, економіки та дизайну Вінницького Національного аграрного університету.

Згідно даних трудової книжки з 22.12.1981 року по 04.06.1986 року позивачка працювала техніком ПКО Саранського виробничого об`єднання "Светотехніка".

08.10.1986 року працювала у Немирівському міжколгоспному відділі капітального будівництва на посаді інженера-будівельника.

11.11.1986 року переведена на посаду інженера проектно-кошторисної групи.

01.10.1987 року переведена на посаду інженера-конструктора.

31.12.1999 року звільнена за власним бажанням.

За 20.10.2015 року по 13.10.2016 рік позивачка отримувала соціальні виплати Немирівського соціального центру зайнятості по безробіттю.

Згідно довідки № 692 Управління соціального захисту населення Немирівської райдержадміністрації Вінницької області зазначено, що позивачка у період з 06.02.2018 року по 31.07.2019 року перебувала на обліку УСЗН і отримувала компенсацію фізичним особам, які здійснюють догляд.

Після досягнення 59 років, 14.08.2019 року ОСОБА_2 звернулась до Тульчинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 21.08.2019 року № 025150001762 позивачці в призначенні пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" відмовлено у зв`язку із відсутністю страхового стажу.

Вважаючи вказане рішення пенсійного органу протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У відповідності до ст. 1 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 9 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 ст. 24 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

На підставі ч. 1 ст. 44 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, з вище викладеного слідує, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зараховуються до страхового стажу, передбачених законодавством, що діяло раніше, а також, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У відповідності до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У відповідності з п. 2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Пунктом 2.3 Інструкції № 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників).

Згідно з пунктом 4.1.Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Як свідчать матеріали справи, відповідно трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 :

01.09.1975 року по 28.02.1979 року ОСОБА_2 навчалась Немирівського будівельного технікуму.

З 22.12.1981 року по 04.06.1986 року працювала техніком ПКО Саранського виробничого об`єднання "Светотехніка".

08.10.1986 року працювала у Немирівському міжколгоспному відділі капітального будівництва на посаді інженера-будівельника.

11.11.1986 року переведена на посаду інженера проектно-кошторисної групи.

01.10.1987 року переведена на посаду інженера-конструктора.

31.12.1999 року звільнена за власним бажанням.

За 20.10.2015 року по 13.10.2016 рік позивачка отримувала соціальні виплати Немирівського соціального центру зайнятості по безробіттю.

Як випливає з оскаржуваного рішення, відповідачем відмовлено у зарахуванні періодів роботи з 08.10.1986 року по 31.12.1998 року у зв`язку з тим, що записи трудової книжки засвідчені печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду.

З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що записи за № 5, 6, 7, 8 посвідчені підписом керівника підприємства та завірені відбитком печатки підприємства, хоча на них й відсутні ідентифікаційні коди.

Однак, суд критично відноситься до зазначеного посилання відповідача у рішенні відмові від 21.08.2019 року та відзиві на адміністративний позов, щодо зазначеного п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 року № 118, яким визначено, що ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах. Оскільки, вказані норми застосовувались пенсійним органом при прийнятті рішення відмови від 21.08.2019 року у поточній редакції прийнятої з 30.11.2013 року, тобто, не існуючої на момент вчинення правочинну. Разом з тим, у період з 08.10.1986 року по 31.12.1998 року зазначена норма у редакції від 25.08.1998 року була відсутня.

Також, щодо печатки старого зразка суд, окремо зазначає, що Постанова Верховної Ради України Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи від 11.05.1992 року та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 року №643 (втрата чинності від 04.03.2001 року), на момент вчинення правочинну не містилось жодних положень про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 року відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивачки містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу, а, отже, підлягають зарахуванню відповідачем при призначені пенсії ОСОБА_1 .

Крім того, позивачка просить суд визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150001762 від 21.08.2019 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Проте, на думку суду, позивачкою обрано не достатній спосіб захисту порушеного права, оскільки, саме прийнята відповідачем відмова має правові наслідки для позивачки та порушує її права.

Відповідно ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення , вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 , та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150001762 від 21.08.2019 року щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивачки належить стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150001762 від 21.08.20196 року у відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, з часу подання заяви про призначення пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович